додому Стратегія ХТО НАМ ВПАРЮЄ ПРО «РОЗЛЮДНЕННЯ» І НАВІЩО

ХТО НАМ ВПАРЮЄ ПРО «РОЗЛЮДНЕННЯ» І НАВІЩО

536

Пугач ще більше висунувся з вікна.

— Та що ж це ви коїте, хлопці? – гукнув він. — Це ви його що, вішаєте? То що, суд Лінча? Як так можна? Хіба ж можна бути такими жорстокими? Це ж не по-людськи! Не по-християнськи це! Ну що він вам такого зробив?

– Магазини грабував! – рикнув Великий Гонзо. – Мародер він, робер, мать його йоб!

— Але ж для цього є поліція! Міська варта або Греншутц, врешті! Справедливість…

— Пааамааагітє! — зарепетував тип у бузковій сорочці. — Да раді бога, па-ма-гі-тєєєє! Спасітєєє!

— А-а, он воно, значить, що, — сказав Пугач і сумно похитав головою. – Ну так. Тепер ясно.

І зачинив вікно.

Анджей Сапковський, «Вирва від бомби», 1993.

Коли австралійський письменник Джеймс Олдрідж у 1957 році написав славетний «Останній дюйм» про те, як у безлюдній тоді Хургаді десятирічний хлопчик героїчно рятує свого батька, до півсмерті погризеного акулою, оповідання стало символом відновлення людських стосунків через спільне подолання біди.

А коли через багато років у тій самій, уже сильно курортній Хургаді акула загризла москаля всмерть і ніхто йому не допоміг (акулі теж ніхто не допоміг, усе сама), то це стало символом кармічної розплати усьому їхньому поріддю. 

Випадок спровокував в українців короткий напад веселої зловтіхи. Не перший і не останній. Мангалом у формі Кремля вже років дев’ять як нікого не здивуєш. А від тих часів запоребрикам набажали різного цікавого стільки, що сам Данте зі своїм пеклом позаздрив би.

Ну тобто як набігли. Ці пацифікатори від 2014-го, а то й раніше нікуди не дівалися. Етимологічно слово «наволоч» (або російське «сброд») означає лише те, що різних людей стягнули волоком або вони самі прибрели в якесь одне місце під одне завдання. У такому випадку завдання було і є одне – максимально вихолостити найменші прояви національної свідомості, виявлені через пряму дію, сперті на тверду ідеологію і/або віру.

Про цей європейський тренд агресивного неомарксизму написано багато алармістських текстів, тому тут не завадить дрібка банального здорового глузду. Попри всі демонстрації політичної єдності ЄС, сама Європа в реальному наближенні дуже і дуже різна. Вона не просто скільки ліва, стільки й права. Вона строката, картата, пасіонарна, байдужа. Столиці держав і периферія, як і скрізь, живуть різними життями та проблемами. Власне, це і є демократія. 

Так сталося, що там традиційно задають тон (тобто повчають інших, як їм жити) країни Старого світу, як казали раніше. Друга світова привчила їх боятися будь-якої національної ідеології, як чорт ладану, і оця от ідеологічна «навчена безпорадність» (за Мартіном Селігманом) породила таку політичну культуру, як у секти скопців, котрі відважно відрізали собі причинні місця, находячи для цього прямі вказівки в Євангелії. 

Тому Європейський союз вугілля і сталі, запропонований французьким міністром Шуманом 9 травня 1950 року, він був не про ідеї, а про те, що бабло перемагає зло. Дослівно, що війна між Францією і Німеччиною стане неможлива з матеріальних міркувань. Потім це стало основою для створення Єврокомісії, Європаламенту, Ради Євросоюзу, Європейського суду. Ну і євро ж як основна ідея. 

Про ідеї (котрі дійсно ідеї) була інша організація, Більдерберзький клуб, коли поважні й впливові люди в кінці сорокових сказали собі, що євроатлантична ідея під загрозою і треба щось робити на її захист. Офіційно клуб легалізувався в 1954 році і є такою вишенькою на тортику для всіх конспірологів-початківців, бо його поточна діяльність тримається в таємниці. Це я про реальний баланс сил у світі ідей та ідеологій.

За історичним корінням і основним функціоналом Євросоюз – це насамперед економічне об’єднання, створене довкола і для німецької економіки. Спроба створення спільної конституції провалилася, обмежилися Бетховеном. Так було тривалий час, і це влаштовувало і васалів, і сюзерена. Розширення ЄС на схід, Брекзит, створення Вишеградської групи – усе це міняло розклад сил в ЄС, породжувало нові діалоги і дискусії, які не вщухають.

Підписання Маастрихтського договору, що поклав початок економічному і політичному об’єднанню держав-членів ЄС, 1 листопада 1993 року.

Коли у 2005 році до влади у ФРН і фактично в ЄС прийшла агент «Штазі» і найвірніша подруга Путіна фрау Меркель, німецька розвідка BND остаточно перетворилася з таємного «бюро Гелена» в політичний інструмент правлячої партії. Кількість співробітників відділу боротьби з правим екстремізмом на порядок перевищила співробітників відділу, які стежили за ліваками. 

Відтак ряд німецьких фондів, які багато років працювали в Східній Європі, зокрема в Україні, почали виявляти особливу пильність у пошуку правих екстремістів в Україні. Оскільки всі наші праворадикали ніколи не ховалися, а навпаки, то цей список для «мисливців за відьмами» міг стати журливо коротким. А гроші ж виділяли на тривалу діяльність. 

Ви можете про це нічого не знати, на те є чіткі темники політик «культурної відмови». Вас дивним (для вас) чином ігноруватимуть, не запрошуватимуть, не цитуватимуть, ваш багаж на митниці перетрусять особливо ретельно. 

І ці люди нам забороняють колупатися в носі, як йдеться в одному анекдоті? 

Українська мова стала надзвичайно засмічена різними англіцизмами. Те, що цей newspeak замінив російський суржик, подається як велика світоглядна перемога. І з погляду посування на маргінес кацапських смислових конструктів так воно і є. Загалом це нормальний процес мовотворення: так з латини й місцевих говірок колись виникли національні європейські мови. Французи довгий час люто боролися за свою мовну недоторканність з англійською, але потім прийшла арабська разом з носіями – і «салям алейкум» у Парижі стало нормою.

А я мав на увазі тут дуже вузьку нішу політичної термінології, яку я для себе називаю «соціалістичний словник» (за аналогією з «Хозарським словником» Мілорада Павича). Приблизно двадцять років поспіль іде активне навчання і перенавчання українських активістів (не скажу «культуртрегери», бо ніхто вже не зрозуміє) спеціальних семантичних конструктів для опису соціально-політичної реальності.

Треба було якось описати транзитні процеси в країнах колишнього Варшавського блоку. Пробували, але не придумали нічого кращого, як уперто триматися старих термінів, придатних лише для своїх країн. Ефект такий приблизно, як крутити хрестоподібною викруткою старий шуруп.

Їхній ейфорійний погляд на посткомуністичні країни передбачав певну ліберальну фантазію, важливою частиною якої була ідея, що глобальне поширення прав людини може здійснюватися за допомогою морального стимулу. Треба навчити людей цих нових моральних слів, і воно далі вже само запрацює. Новомова сама про себе поширювала таке враження, що вона була вічно, а оце в місіонерський спосіб (не смійтеся) дісталася східних невігласів і зараз розкаже їм про світло правди. 

Запах совісті. Текст Олега Покальчука

Національні збори, 4 лютого 1790 р.

Історія гуманізму насправді дуже куца порівняно з 5000–7000 років цивілізації, як нам каже археологія. «Права людини і громадянина», закон із 17 параграфів, були прийняті Національними зборами Франції за короля Людовика. Це в них був уряд національної єдності з маркізом Лафаєтом, усі обіймалися і раділи. Через чотири роки ейфорії короля стратять. Навіжені гуманісти, автори закону, які начиталися параноїка Руссо, на довгі роки заллють Францію кров’ю терору і репресій, аж доки їх не приведе до тями Наполеон. У реальності ніхто закону ніколи не виконував.

Далебі, ООН зробила тему прав людини з рекомендаційної обов’язковою лише в 1976 році, коли та стала основним дієвим інструментом у Холодній війні. Це можна вважати точкою відліку, коли основний корпус понять почав свою інвазію в мовні середовища різних країн. Франкфуртська школа філософії з її культурним марксизмом саме в сімдесяті сильно вплинула на освітню сферу вишів, про що Патрік Б’юкенен писав, що вони перетворили марксизм з економічного вчення в інструмент руйнування моралі.

Тут ми повертаємося до висхідної думки про те, що вже багато років в Україні за рахунок добровільно-примусового впровадження специфічного словника термінів і понять створюється така методика опису реальності, в якій звичайна нормальна людина з нормальними реакціями повинна себе відчути вкрай незручно.

Ми з вами повинні негайно перейнятися комплексом власної недоєвропейськості, нецивілізованості, тяжко страждати від цього, щодень розстилати килимок соцмереж для «намазу» в бік Брюсселя (хай мусульмани пробачать, а Аллах і так милостивий).

Тепер оперативна частина. 

Друга – це «хороші рускі» і їхні колаборанти з гаслом «ну а нас за что?» Тут відповідь ніби проста. Як ракета ПЗРК наводиться на тепловий слід, так українська реакція автоматично наводиться на рускість. Ну просто наводиться, спочатку стріляти, потім говорити.

Хороші люди з цієї ординської імперії давно виїхали і стали американцями, британцями, та й українцями, бозна-ким там ще російського походження. Нема до них питань. Перечитайте епіграф, до речі, подивіться дату твору. Буде їм прилітати довго просто за фактом звідусіль, і нема на то ради, бо karma is a bitch. 

Третя – це наші «корисні ідіоти», виховані в кращих грантівських традиціях, які цілком щиро вважають, що пацифікація української войовничості на часі і є запорукою успішного подальшого розвитку суспільства. Проведено сотні конференцій і круглих столів, написано гори стратегій і планів. 

На щастя, українське суспільство про це нічого не знає, у нього війна, воно зайняте.

Ну і є просто люди, яким за світоглядом і характером оця вся мілітаризація, радикалізація, дегуманізація ніяк не влазить. Тут їм можна порекомендувати дуже розумне ЛГБТ-гасло: «Ви проти гей-шлюбів? То не вступайте».

Влада, треба віддати належне, цей пасьянс розуміє. Її періодично пхають двома електродами, як у шокері, «корупція» і оте «радикалізація», «дегуманізація», чи що їм там впарюють. До слова, не те щоб я захищав корупцію, але цей термін так само яловий. Явища крадійства і злодійства він не скасовує, але стигматизує країну в цілому. Тут «хто казав би», але це вони нас підтримують фінансово і мають право. Просто цей корупційний сегмент – він більше в правовому полі, там є цифри, дебет і кредит, безготівка й оборудки. Усе можна поміряти і зважити.

Натомість під шумок цих абсолютно справедливих пред’яв є наїзд на українське суспільство, що воно не купило намиста і брязкальця для тубільців, нехтує дарами цивілізації і взагалі готове жерти москалів живцем.

У мене був колись такий приятель, польський антрополог Роберт Стіллер, великий фахівець з полінезійських культур, який жив там серед них. Він усе знав про людожерство й особливо любив голосно розповідати всякі такі історії й рецепти в ресторанах, де було багато людей. Навіть я не наважуся їх тут зацитувати. 

P.S. Під час написання статті не постраждав/ла ні один/на ліберал/ка і гуманіст/ка.

Так оте, що хотіли б зробити – і зробили б – з москалями матері вбитих, закатованих, понівечених, зниклих безвісти – я тут теж не наважився б цитувати. Попадись їм у руки москаль, акула лишилася б голодною.

Автор: Олег ПОКАЛЬЧУК, соціальний психолог

Джерело тут

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я