Як можна по-справжньому змінити суспільство та культуру, в яких ми живемо? Реформи й навіть революції, трансформуючи інституції та закони, виробничі відносини та об’єкти, не ставлять під сумнів ті глибинні шари, які формують наше бачення світу і яких потрібно було б досягти, щоб зміни були справді радикальними. Проте ми маємо щоденний досвід чогось, що існує відмінно від усіх речей та інституцій, які нас оточують, і що обумовлює та визначає їх усі: мова.
Ми маємо справу насамперед з пойменованими речами, але продовжуємо говорити даремно і як попало, ніколи не запитуючи себе, що ми робимо, коли говоримо. Таким чином, саме наш первісний досвід мови залишається вперто прихованим від нас, і, без нашого усвідомлення, саме ця непрозора зона всередині й зовні нас визначає те, як ми мислимо та діємо.
Філософія і знання Заходу, зіткнувшись з цією проблемою, вважали, що вирішити її можна, припустивши, що те, що ми робимо, коли говоримо, є застосуванням мови, що спосіб існування мови – це граматика, лексика і набір правил для складання імен і слів у дискурсі.
Само собою зрозуміло, що кожен знає, що якби нам довелося щоразу свідомо вибирати слова зі словника і так само свідомо складати їх у речення, ми б взагалі не змогли говорити. Але в ході багатовікового процесу розробки та навчання граматична мова проникла в нас і стала тим потужним інструментом, за допомогою якого Захід нав’язав свої знання та науку всій планеті.
Один великий лінгвіст якось написав, що кожне століття має граматику своєї філософії: не менш, а можливо, і більш вірним буде протилежне твердження, а саме, що кожне століття має філософію своєї граматики, що спосіб, у який ми сформулювали наш мовний досвід у мові та граматиці, також фатально визначає структуру нашого мислення. Не випадково граматику вивчають у початковій школі: перше, що має засвоїти дитина, – що те, що вона робить, коли говорить, має певну структуру, і що вона повинна підпорядковувати свої міркування цьому порядку.
Тому лише тією мірою, якою ми здатні поставити під сумнів це фундаментальне припущення, стане можливою справжня трансформація нашої культури. Ми повинні спробувати переосмислити те, що ми робимо, коли говоримо, увійти в цю непрозору зону і запитати себе не про граматику і словниковий запас, а про те, як ми використовуємо наші тіла і наші голоси, коли слова, здається, майже самі виходять з наших вуст. Тоді ми побачимо, що цей досвід є відкриттям світу і наших стосунків з іншими людьми, і що, отже, досвід мови є в цьому сенсі найрадикальнішим політичним досвідом.
Переклад – Олександр ТИМОФЄЄВ
Джерело тут
