Добровольчий рух, який розпочався у 2014 році, досі ще не вивчений і на нього не впало зацікавлене око вченого середовища. Але розглянути його потрібно – як явище, що вплинуло на суспільство, армію, геополітику.
Добровольчий рух мною розглядається не тільки як процес утворення добровольчих батальйонів, хоча це і є предметом цієї статті, а ще і як волонтерство у різних галузях: лікарі(створення центрів реабілітації, перша медична допомога на лінії фронту, навчання), ЗМІ (створення редакцій дляборотьби з фейками та російською пропагандою, розповсюдження новин в Україні та у світі, редакції для аналізу та розвідки з відкритих джерел), освіта (створення бібліотек для військових, післядемобілізаційна освіта) та інше, що потребує вивчення.
Утворення добровольчих батальйонів, що святкується офіційно в Україні з 14 березня 2017 року, – це ще не початок. Це був другий етап в українській історії добровольчого руху. Все почалося в грудні 2013 року з утворення сотень Самооборони Майдану. Після окупації Криму російськими військами більша частина Сотень Самооборони Майдану стала частиною Національної гвардії. Вже після лютого 2014 року почався процес створення добровольчих батальйонів, де більшість бійців були майданівцями: «Азов», «Айдар», «Донбас», ДУК «Правий сектор». Крім того, до військових комісаріатів утворювалися черги людей, котрі бажали захищати країну від російського агресора, що вже активізувався на Сході України.
У Києві на Майдані Незалежності були створені кількамісць збору добровольців для відправки до вишколу, а потім на Схід. Штаб набору до «Азову» розташувався в провулку Шевченка, автобуси «Донбасу» стояли навпроти Будинку профспілок, добровольці «Айдару» збиралися ближче до Українського дому на Європейській площі. Вже влітку на Майдані Незалежності був розгорнутий намет Київського міського військкомату, який приймав добровольців.
Разом з утворенням добровольчих батальйонів почалиутворюватися групи волонтерів, які вирішували питання постачання: від продуктів харчування до оптичних прицілів, виконуючи роль логістичного забезпечення. Це були«Народний тил», Фонд «Повернись живим» та інші. В різних областях країни започатковувалися табори для військового вишколу для всіх бажаючих. У Київській області діяли такі відомі організації: Український легіон, Марусин полігон, полігони полку «Азов» та інші. Саме в той час почав набирати оберти рух по створенню аеророзвідки.
За шість років війни поняття доброволець почалонівелюватися, тому я хочу саме визначити, хто вони – ті добровольці, і чому вони згодом стали воїнами-індивідами.
Отже, доброволець – це людина, яка на початок бойових дій не була військовослужбовцем і мала звичайне цивільне життя. Інколи серед них траплялись люди, які у минулому були військовими, інколи це були люди, які займалися спортом. Але у більшості – це були звичайні люди, які у період 2014-2016 роках зробили свій вибір стати захисниками України.
Добровольці – це патріоти, які мають високу мотивацію, у багатьох вища освіта і знання кількох мов. Добровольці є носіями ідеї нової української армії, яка побудована на честі, гідності та побратимстві, що викристалізовувалась у важких умовах війни. З початку 2014 року в добровольчому русі, а згодом, після об’єднання з українською армією,вже у військовому середовищі почало утворюватися таке явище як воїн-індивід.
Воїн-індивід
Воїн-індивід – це людина високо вмотивована, вона витрачає свій час на вдосконалення своїх навичок, розширення знань у військовій підготовці, постійне тренування. Це людина, яка знає, що робить і виконує наказ саме через розуміння кінцевих результатів, готоважертвувати собою заради мети. Це воїн вищого рівня, який усвідомлює свій шлях воїна.
Воїн-індивід – це патріот, якій вивчає свого ворога і тому вчиться сам. Постійне поглиблене вивчення військової науки призвело до появи звички і потреби навчатися. Тому,коли воїн-індивід демобілізується, то він продовжує свій шлях воїна через постійну підтримку своїх навичок, а також освоєння нових сфер діяльності. В українському суспільстві є цікаві приклади успішності ветеранів, які побудували свійунікальний бізнес.
Воїн-індивід – це побратимство, яке створюється раз і на все життя. Побратимство – це окреме явище суспільного життя, яке з військового осередку перекочувало до суспільства. Це осередок постійної підтримки один одного на шляху воїна-індивіда.
Воїн-індивід – це явище відродження козаків-характерників, це перетворення цивільного на воїна, це інколи ініціація через умовну або справжню смерть, після якої народжується людина нових можливостей і не тільки надлюдських. Інколи ці надможливості полягають у баченні цього світу інакше.Це гостре відчуття справедливості, гідності, честі. Це високі вимоги як до себе, так і до інших. Після ініціації воїн не зможе жити як раніше, тільки інакше.
Українські воїни-індивіди, добровольці, воюють за свою землю, захищають рідний дім, родини, демократію від російського ворога. І саме це дає їм сил і натхнення, новихможливостей та якостей.
Історичний екскурс
Перше порівняння, яке згадується, – це українське козацтво. Так. Українські козаки були воїнами-індивідами: «Життя запорізьких козаків суттєво відрізнялося від життя звичайних хліборобів. Розірвавши кровні зв’язки з родиною, домівкою, звичайною працею на землі, вони ставали кочовиками, професійними воїнами, які перебували у морських чи сухопутних походах або готувалися до них. Буденний і святковий побут січовиків підпорядковувався вже не тільки ритмам сезонних сільськогосподарських занять, а й особливим традиціям і кодексу поведінки лицарської громади». (http://spadok.org.ua/kozatstvo/do-problemy-formuvannya-svyatkovych-tradytsiy-zaporozkoyi-sichi)
Відродження воїнів-індивідів в Україні відбувається вже вдруге. Перше після знищення козацьких вольностей російською імперією, яка тоді окупувала Україну, було на початку 20 століття. Боротьба за незалежність України тривала майже півстоліття, починаючи з 1914 року з участі у Першій cвітовій війні, коли був створений легіон Українських Січових Стрільців (УСС) саме з добровольців, і закінчилась підчас знищення Української Повстанської Армії (УПА) у 1956 році.
В цьому уривку визнання ролі і сили бійців УСС: «У стрілецькому загалі (УСС) змiцнiло почуття власної гідності, бо молодий ідейний стрілець дуже швидко набирався воєнного досвіду i ставав кращим вояком, ніжавстрієць чи угорець. Один з німецьких генералів казав про УСС: “Мої баварці б’ються, як леви, а українці, як чорти”. Своєю боротьбою усуси (УСС) здобули чимало вiдзначень i похвал, викликали пошану й симпатії союзників, i змусили рахуватись iз собою навiть ворогiв. Так, російськекомандування, характеризуючи стрiльцiв у секретнiйдирективi, наголошувало, що це “вiдборнi вiйська, якiназивають себе українцями i мрiють про відновлення самостiйної Малоросiї”. Оце вiдчуття власної вартiсностiвикликало в стрiлецтвi гордiсть, що воно власною кров’ю в тяжких боях вiдновило українську військову традицiю та вiдродило забуте вже iм’я українського вояка. У результатi— український леґiон почав поступово перетворюватись iзгрупи розрiзнених молодих патрiотiв в єдиний органiзм, натхненний одною iдеєю». (http://exlibris.org.ua/lazarovyc2/r01.html)
Збереження військових традицій, що започаткували січові стрільці, у пізніший час трималося в руках національно-патріотичного спротиву до початку Другої світової війни. Починаючи з 1940 року, а потім після створення УПА, повстанці будували вишкіл таким чином, щоб кожний був справжнім воїном-індивідом: «У проміжках між боями повстанці займалися військовими навчаннями та вишколами, чистили одяг та зброю. Розпорядок дня був чітко розпланований: підйом, молитва, руханка, умивання, сніданок, військові заняття і т.д». (http://territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=256)
Україна не єдина країна, де потужною силою армії були і євоїни-індивіди. Згадується Римська Республіка, Естонія та інші країни. Воїни-індивіди – це інша якість війська, яке націлене на перемогу.
Сучасний етап
Останні шість років війни з Росією та постійні реформи Збройних Сил України показали важливість саме воїнів-індивідів у впровадженні нових українських стандартів, військових традицій. Саме це інколи приваблює іноземних військових експертів і змушує не тільки передавати знання українським воїнам, а ще й самим вчитися у них.
Відзначаючи День українського добровольця, нині насамперед треба продовжувати розвивати і зберігати нові традиції і підтримувати воїнів-індивідів. Давати їм можливість будувати справжню сильну Українську Армію.
журналіст прес-служби Командування Сухопутних Військ ЗСУ
