Домой Стратегия Диктатура у погонах і весільні генерали

Диктатура у погонах і весільні генерали

277

Дмитро Сагін

Привид «міцної руки» блукає теренами України майже від самого початку кризи.  Його потойбічне дихання інколи пробивається з бігбордів, інколи  — із заяв у шоу. У цей четвер його викликали «люди в погонах». Саме поява, окрім одіозного Юрія Збітнєва, відомих офіцерів, Олександра Скіпальського та  Генадія Курдакова, виводить  привид за межі спіритичного сеансу. У «міцної руки», як бачимо, потроху вимальовується обличчя…

Пригадаймо, ще на початку кризи пресою пройшли заяви як уже забутої ініціативи «Геть усіх!» (якою займався той же Збітнєв), так і “ветеранської” структури «Щит». Велика кількість публіцистів нагнітала привид соціального вибуху не менше, ніж наразі нагнітають інформацію щодо відомого штаму грипу.

Епідемія грипу загрожує перерости в пандемію для демократичних надбань.

Перед президентськими виборами гратися із силовими  закликами стало справою звичайною. Пригадаймо камуфльовані банери Арсенія Яценюка і його спроби накачати м‘язи у столичному клубі «Акваріум». Сергій Тигіпко теж грався як у відвідування військової частини, так і у фотосесію біля тренажерів. Так званий «перший непрохідний» Анатолій Гриценко узагалі намагається будувати свій імідж на образі «чесного полковника», який знає, що робити.

Ігри «кабінетних» політиків часто сприймати як PR-хід, як бажання бути оригінальними і не втратити себе серед подібних закликів. Навіть відверті вислови Юлії Володимирівни на шоу Шустера – сліди роботи політтехнологів.

Проникнення ж на екрани осіб, які зазвичай перебувають у тіні,  що задовільняються образами експертів або працівників  «органів» — річ більш небезпечна. І мова йтиме не про напівпровокативні виступи осбі у камуфляжах а-ля «Щит» (їх чи не єдиною акцією стало розігнання тих же «Геть усіх!), а людей більш вагомих, здатних впливати на людський ресурс, щонайменше, мовою наказів.

Отже, коротко кажучи, у четвер п‘ятого листопада на прес-конференції в Укрінформі група людей запропонувала Вікторові Ющенку перебрати на себе повноваження Кабміну, парламенту та РНБО України та перенести дату виборів на осінь 2010 року.  Імена цих людей відомі для вузьких кіл: лідер партії «Нова сила» Юрій Збітнєв (засвічений у співпраці з ультраправими сумнівними структурами як «Братство», «Патріот України» чи часопис «Перехід-IV»), екс-заступник Голови СБУ генерал-лейтенант Олександр Скіпальський і колишній голова Київської військової округи генерал-полковник Генадій Курдаков.

Ідея розігнати обридлі органи, які втратили свою довіру з боку населення – річ непогана. Утім, варто розібратися у тому, хто закликає і для чого це робить. Ще років п‘ять тому той самий Скіпальський говорив про неможливість дати владу хунті. Тоді нації показували Росію як антипод демократії. До речі, варто провести паралель –другого листопада в Росії було нагороджено Орденом «За заслуги перед Вітчизною» генерала Дмитра Язова, Міністра оборони СРСР, який увійшов до історії як член ГКЧП.  Заклики генералів подібні до тих, які були запропоновані свого часу Горбачову. Врешті-решт той залишився ув‘язненим на дачі під Форосом (до речі, нині вона належить до офіційних резиденцій Ющенка).

Представники силових відомств, які хочуть звалити на себе камінний хрест української державності,  просто не мають на те права. Вони свого часу не стали на заваді знищенню вітчизняного ВПК, ні на захист української національної спецслужби. Стан армії – тема окрема, яка мусолилася ще з часу позбавлення ядерного статусу. Досі притчею в язицех є розповіді про спритних військових, які пиляли радіорадари на метал, заробляючи на тому  кошти. Що ж до СБУ і того ж Скіпальського – досить пригадати справу Сацюка, одного з високопосадовців структури, який виїхав до Російської Федерації. Нагадаємо, що особа з доступом до державної таємниці не має права на виїзд протягом п‘яти років, про що дає розписку. Треба було доводити свій патріотизм із 90-х, а не коли в ньому виникла політична необхідність. Повірити у послідовність та щирість борців за сильну руку складно.

Аналізуючи поведінку Скіпальського, можна знайти цікаву річ – це медійний генерал. Особа, що любить висловити свою позицію. Його виступи на підтримку сильної руки – не першої свіжості. Ще роком раніше він оголошував про своє бажання виступити у ролі сильного президента на кшталт де Голля, а необхідні для реєстрації півмільйона гривень збирався просити у друзів. Проте заставу було піднято й, очевидно, технічний кандидат Скіпальський став дорогою забаганкою. Можливо, виступ на прес-конференції – це вітер на млин чинного гаранта, службу безпеки якого генерал-лейтенант очолював у 2004 році.   Генерал, що йде у владу – річ забута, але не нова. Пригадаймо: «Тихо, Марчук іде!»

Генадій Курдаков – теж обличчя не далеке від політичної боротьби, його ім‘я уже світилося в першій десятці Блоку партії пенсіонерів України Фелікса Петросяна.

Про Юрія Збітнєва багато писати не варто – досить пошукати його ім‘я на ультраправих ресурсах типу «Соціал-національна асамблея» чи «Народний оглядач».  Там ми побачимо цю особу або у компанії «бойового православ‘я» Дмитра Корчинського, або ідеолога «Христа як галичанина» Ігоря Каганця. Є і відео, де пан Юрій перед компанією камуфльованих молодиків, у френчі зі свастиками, закликає: «Вибори- це війна. Кожен бюлетень –це куля». Його проект «Нова сила» досить дивно активізується тоді, коли непопулярний Президент хоче зберегти владу: попередній сплеск його активності відбувся в районі 1999-2002 років.  Десь рік тому ця людина займалася розповсюдженням «листа до людей у погонах» за підписом «колишнього генерала» ( а нині менеджера театральної групи «Чорний квадрат») Олексія Арестовича. Тобто, тема не нова…

Якщо це дійсно так, то «сценаристи» трохи помилилися з ролями – армію ніхто уже не сприймає як щось самостійне і сильне, а СБУ у свідомості громадян уже давно є інструментом політичного тиску та внутрішньовладних розборок.

Невеликий відрізок часу – від 15 вересня 2008 року, офіційної дати початку фінансової кризи, до листопада 2009 року показав нам появу і накручування в вітчизняній політиці нового кліше – «диктатури» чи «сильної руки». Найобразливіше, що взяли їх на озброєння ті лідери, що виводили людей на  Майдан у 2004 році з гаслами «Свободу не спинити!» Не обманюймо себе – диктатура генералів-демагогів не ліпша від охлократії чиновників. І їх «міцна рука» — не міцніша від культяпки маріонеток.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь