Уряд Казахстану пішов у відставку через масові протести, що охопили країну. Назарбаєв більше не голова Радбезу країни. В країні введено надзвичайний стан блокуються інтернет та телефонний зв’язок, до вечора 5 січня поліція не надто поспішала приборкувати вулицю. Протестуючі взяли штурмом десятки адмінбудівель, палять поліцейські авто, горить резиденція президента в Алмати та місцева мерія, валять пам’ятники Єлбаси, скандують “Шал кет!” (дід, йди! – з казах.).
Вперше за три десятки років, активності поширилися географічно за межі промислових центрів та історичної столиці Казахстану. Інсайдери у владних колах стверджують про наявність розколу в еліті. Ввечері 5 січня президент Казахстану Касым-Жомарт Токаев звернувся до ОДКБ з проханням надати військову підтримку для наведення порядку в країні.
В Україні популярними є конспірологічні теорії про “руку” Росії чи Заходу в нинішніх подіях у Казахстані, але на даний момент це суто казахстанська історія. Вона може вийти в глобальний контекст, але для цього потрібно, щоб “миротворці” ОДКБ залишилися в Казахстані надовго, а сам режим тримався виключно на росіській допомозі.
ПРИЧИНИ ТА ТРИГЕРИ
Слід зазначити, що зовсім нещодавно Казахстан був лідером економічного зростання в Центральній Азії. Здавалося, що казахська економічна модель витримала випробування кризами 1998 та 2008 років. Країна двічі, у 2001 та 2006 рр., провела податкову амністію за більш ліберальними, ніж у Росії, правилами. Пенсійна реформа почалася в Казахстані ще у 1998 р. Перетворення у податковій сфері знизили навантаження на бізнес.
Казахські чиновники навчалися в найкращих університетах світу. У лютому 2008 р. Назарбаєв заборонив ревізорам з’являтися на об’єктах малого та середнього бізнесу (крім харчових та фармацевтичних виробництв) до кінця року.
Станом на початок 2015 року мільйон казахів за 17,6-мільйонного населення взяли іпотечні кредити в доларах. На курортах ОАЕ та Єгипту казахи суттєво потіснили росіян, не кажучи вже про українців чи білорусів.
Як зазначається в доповіді Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), економічне зростання останніх десятиліть у Казахстані було переважно пов’язане з кон’юнктурними надходженнями від видобутку вуглеводневої сировини та металів. На видобувну галузь припадає близько 30% ВВП, дві третини експорту, три чверті накопичених ПІІ та половина державного доходу.
Казахстан чутливий до коливань цін на сировинні товари та інші проблеми сировинної моделі розвитку. Для підтримки зростання рівня життя та продуктивності у довгостроковій перспективі Казахстану необхідно здійснити масштабні структурні реформи.
Місцеві економісти стверджують, що ліберальні “здобутки” Казахстану мають виразно фасадний характер. В країні досить високий рівень корупції, концентрація влади в руках оточення першого президента Нурсултана Назарбаєва та ручне регулювання прибуткових ринків.
Можна сказати, що казахська лібералізація “розбила собі лоба” об пострадянську бюрократичну систему, засновану на неопатримоніалізмі клану Єлбаси. Потрібна була модернізація системи державного управління та демонополізація економіки. Транзит влади від Назарбаєва до Токаєва не приніс таких змін. Влада обрала для себе шлях “окуклення” режиму.
Наприклад, формальним приводом до нинішніх акцій протесту стало збільшення вартості скрапленого газу з 60 тенге до 120 тенге (курс 1 дол США = 435,6 тенге).
Справа в тому, що все, що відбувається на цьому ринку – це бізнес зятя Назарбаєва – Тимура Кулібаєва. Там не існує конкуренції, ринку як такого. Ціни регулювалися адміністративним способом. Поки економіка Казахстану дозволяла собі покривати збитки від дотування “соціальної ціни”, влада створювала “зелену вулицю” для «КазМунайГаз» (виробника скрапленого газу) та для монополії мережі АЗС Qazaq Oil, де цим газом торгували.
Але збитки вже набули такого розміру, що далі їх толерувати Міненергетики не могло. В 2018 році до закону “Про газ та газопостачання” було внесено поправки, що передбачають поетапний перехід торгів зрідженого нафтового газу через електронно-торговельні майданчики, починаючи з 2019 року. Протягом 2019-2021 років ціна зростала. Не можна сказати, що в один день вона виросла з 60 до 120 тенге за літр. На 31 грудня 2021 року в багатьох містах ціна газу вже складала 80 тенге.
Тому вихід людей на вулиці, хоча і був спровокований стрімким підвищенням ціни, але насправді ці мітинги мають багато інших причин. Є загальне невдоволення великої кількості людей у Казахстані існуючим станом речей як у економічній сфері, так і в соціальній.
За словами казахського економіста Айдара Алібаєва, це негативні наслідки кризи сировинної моделі економіки Казахстану. Сьогодні фіксується надзвичайно високе безробіття (разом із так званими «самозайнятими» складовими до половини працездатного населення), «знекровлене» сільське господарство, посилилася деградація системи охорони здоров’я, освіти та науки, неефективний корумпований держапарат впадає в прострацію.
У результаті, на думку Алібаєва, «маємо збанкрутілу модель найгіршого варіанту радянської чиновницької системи, що зрослася з бізнесом, засновану на недемократичному характері прийняття рішень і закритій експлуатації сировинних ресурсів».
Як зазначив казахстанський політолог Досим Сатпаєв, “політична система, яка десятиліттями формувалася навколо бажання догодити одній людині, тріщить по швах. Штучні партії, штучний парламент, олігархічна економіка, ілюзорна стабільність, знищені незалежні ЗМІ, партії та профспілки, корумпований та некомпетентний бюрократичний апарат, який відірваний від реалій та суспільних потреб, негативна селекція у владі.
Все це і багато іншого, призводить до того, що самі представники влади в центрі і на місцях спочатку кидають сірник в ними ж створену бочку з бензином або газом, а коли рвоне, починають грати роль пожежників намагаючись в черговий раз загасити пожежу, що виникла, до початку наступної пожежі. Інакше їх не вчили. Інакше вони не вміють”.
РУШІЙНІ СИЛИ
Цікаво, що в акціях протесту майже непомітною була традиційна політична опозиція. Хоча її як такої майже в Казахстані не залишилося, після того, як з країни емігрували головні фрондуючі олігархи (наприклад Аблязов) та відбулися репресії проти найбільш яскравих критиків.
Основну роль мобілізації незадоволених, як і в 2016 (“земельні бунти”) та 2019 (проти результатів виборів) рр. грали громадські самоорганізовані групи. Один із активістів, який брав участь в акції протесту в місті Атирау, стверджує, що координаційний комітет страйкому був сформований на місцевому форумі знайомств, людьми, які до того один одного майже не знали. Здебільшого актив маніфестантів – це нові люди у вуличній політиці.
У Казахстані вже були радикальні потужні виступи — масові зіткнення у 2006 році в Алмати у мікрорайоні Шанорак, пов’язані із землею. У 2011 році були події у Жанаозені, де також були зіткнення між нафтовиками та поліцією. У 2014 та 2016 рр – проти девальвації тенге та проти продажі землі китайцям.
Нинішні заворушення є найбільш масовими серед них та мають поширену географію. Не можна сказати, що це “бунт упосліджених жузів”. Протести відбуваються у всіх регіонах. Соціальний склад їх учасників також строкатий: від “сердитих” городян (раніше вони були домінуючими) до молодих вихідців із сіл, які шукають щастя в містах, робітників підприємств, домогосподарок та студентів. Соціальна база протесту стала ширшою.
Протестне поле Казахстану – це багато різних груп. Події швидше говорять про Казахстан як про киплячий казан. І ці протестні сплески постійно вириватимуться. Наразі їх загасили якоюсь мірою, але протест вириватиметься в іншому місці, за іншою темою. Поки що нова опозиція не здатна навіть створити власний політичний суб’єкт.
Традиційні опозиційні групи не користуються повагою протестуючих. Нових інституцій протест поки не народив.
КЛАНОВІ ІГРИ
Транзит влади від Назарбаєва до Токаєва не допоміг подолати невпевненість режиму у своєму майбутньому. Президент заявляє про прагнення до модернізації та реформ, але йому доводилося це робити в умовах гіперопіки родичів Назарбаєва.
Всі реформи управління від Токаєва до останнього часу мали технократичний характер і не зачіпали вищі ешелони державного управління. Основні рішення та стратегія визначаються у тісному колі та всі ще з урахуванням позиції Назарбаєва.
Образливий ярлик “напівпрезидент” яскраво характеризує простір для маневру Токаєва.
Зрозуміло, що не лише президент відчував дискомфорт від надмірної присутності Єлбаси у владі. Це на собі відчували і нові групи впливу, які покладали певні сподівання на Токаєва. Сюди варто додати і “далеке коло” Сім’ї, яке усунули від прибуткових сфер зятті Назарбаєва. Окремо варто згадати силовиків, які також розраховували на свій шмат пирога у транзиті.
На думку казахстанського політолога Андрія Чеботарьова, в країні в 2019 році виникла неординарна система державної влади за участю першого (колишнього) і другого (чинного) президентів Казахстану. Це призвело до дезорієнтація держапарату, особливо його верхньої ланки, та лавірування високопосадовців між Акордою чи “Бібліотекою”, що негативно позначилися на всіх сферах життєдіяльності казахстанського суспільства та держави. Особливо це виявилося у 2020 році у пік пандемії COVID-19. До того ж, цією ситуацією почали користуватися для максимального просування своїх інтересів різні олігархи та внутрішньоелітні групи”.
Тому, аналізуючи останні події: “безпорадність” поліції, “ступор” місцевих адміністрацій, рішучі дії Токаєва по відставці уряду Казахстану, усунення Назарбаєва з посади глави Радбезу країни (досить потужної посади в казахській архітектурі влади), видавлювання з країни членів Сім’ї (Назарбаєву пропонують лікування за кордоном, з десяток чартерних бортів залишили Казахстан) – то це може бути проявом боротьби кланів за владу.
Назарбаєва налякали. Його десакралізували (знесення пам’ятника). Його родичі тікають з Казахстану. Сам Єлбаси може залишити територію держави. Повернути владу в країні після всього цього буде вкрай важко, якщо не неможливо. А у Токаєва розв’язуються руки.
Токаєв провів зачистку силовиків. Першим відставили заступника голови КНБ племінника Навзарбаєва Самата Абіша. Його, доречі, у свій час розглядали як спадкоємця на Єлбаси. Другим на вихід вказали вже всесильному голові КНБ – Карима Масимова. Головою спецслужби став людина Токаєва – Ермек Сагімбаєв.
Токаєв вирішує головне питання – він завершує транзит і стає повноцінним президентом. Без образливого додатку “напів”.
Він вже зробив необхідні попередні дії для цього: а) ввів держрегулювання цін на пальне на 180 днів (повернув ціну на газ до 50 тенге); б) відправив у відставку уряд і звинуватив зятя Назарбаєва у кризі; в) переклав вину за кризу особисто на Назарбаєва і примусив того скласти повноваження глави Ради безпеки Казахстану і подумати про тимчасову еміграцію.
Наступним кроком можуть стати дострокові парламентські вибори з обмеженим плюралізмом і дозованим допуском опозиції. Для заморозки ситуації на певний час цього досить. Але якщо Токаєв не піде на якісні зміни у системі, протести поновляться, бо ключові протиріччя не будуть розв’язані.
Але в якийсь момент ситуація вийшла з-під контролю. Інсайдери в силових структурах Казахстану кажуть, що частина активу, який брав участь у заворушеннях в Алмати та південних містах – це мобілізовані КНБ та Абішом люди. Надмірне мародерство пішло не за планом. Особливо, коли повстанці почали брати управління КНБ та поліції.
ЗОВНІШНІ ВПЛИВИ
Кремль має робочі стосунки з Токаєвим. Він є для росіян прозорим та зрозумілим. Попри намагання казахського президента грати власну гру з Китаєм, у Москві не бачать для себе у ньому надмірних ризиків. Бізнес і сім’я Токаєва пов’язана з РФ.
Назарбаєв, з його культом особистості та власною клієнтеллою, був менш вигідним партнером. Але зміщати його зараз… було б занадто.
На сьогодні Москва володіє потужною інфраструктурою присутності в країні. Росіяни суттєво наростили свою частку в добуванні та транспортуванні нафти і газу з казахського шельфу на Каспії. Російський капітал присутній у всіх стратегічно важливих галузях. Більшість кадрів у силових структурах, в уряді та на місцях орієнтовані на Росію.
Як зазначає український дослідник Ігар Тишкевич, саме за Токаєва Росію було залучено для розробки державних електронних сервісів РК. Він дав згоду на створення ВТЛК ЕРА – логістичного оператора (Білорусь-Росія-Кахахстан) з проведення китайських вантажів. І зараз понад 70% транзиту вже фактично контролюється із Москви.
Лише у випадку, якщо ситуація суттєво вийде з-під контролю, тоді Росія буде втручатися. На сьогодні забезпечити громадській спокій Токаєв може і своїми силами. Миротворці ОДКБ, яких перекинули в Казахстан гратимуть скоріше стабілізаційну роль та охороняти державні та стратегічні об’єкти інфраструктури. Інша справа – це ГРУ та приватні військові компанії, яких вже помітили в Алмати. Інсайдери кажуть, що саме російські фахівці забезпечили реалізацію “жорсткого сценарію” зачистки.
Токаєв не зацікавлений в тому, щоб росіяни залишалися в країні надовго. Звичайно, що після цих подій Казахстан вимушений буде відкоригувати своюзовнішню політику під інтереси Москви. Проте, Токаєв до цього готовий.
У Москві сьогодні більш переймаються не суто казахськими проблемами, скільки як це вплине на стратегію транзиту влади в самій Росії. Досвід Назарбаєва підштовхне Кремль до моделі “вічного Путіна” з усіма відповідними наслідками.
США та ЄС могли б бути зацікавленою стороною в зміні режиму в Казахстані. Проте, вони не лише не мають достатньої мережі активістів, але і не мають зиску. Поки Росія контролює транзит з Каспію, а транскаспійські трубопроводи не є альтернативою, Казахстан для колективного Заходу – це відкладена вигода. Тому їх участь у подіях більш супровідна.
Китай безумовно виграє від закінчення транзиту в Казахстані. Токаєв проводив політику посиленої лояльності КНР та намагається заручитися підтримкою Пекіну в торгах з Росією. До того ж, Пекін грає в “революції” лише в Південній Азії, де місцеві режими є клієнтами безпекових парасольок від китайців чи американців. В Центральній Азії Китай діє юанем та товарами. Вони тут більш ефективні.
ДЛЯ УКРАЇНИ
Завершення транзиту влади в Казахстані не дасть Україні якихось нових переваг і не надто відволікатиме увагу Кремля з українського Донбасу. Нур-Султан не залишить Євразійський союз і не вийде з ОДКБ. Так само не зміниться політика Казахстану щодо українських товарів, які росіяни внесли у санкційні списки.
Проте, завершення транзиту влади в Нур-Султані означатиме, що у владу прийде нове покоління чиновників та експертів, які мають відмінні від старшого покоління погляди на геополітику. Ми можемо скористатися цим та збільшити коло друзів. А там, з часом, можемо поговорити і про казахстанське вугілля, нафту для наших НПЗ чи обмін інвестиціями.
Джерело: Liga
