додому ПОЛІТИКА ЧИ ПОЧНЕ КІМ НОВУ ВІЙНУ В КОРЕЇ?

ЧИ ПОЧНЕ КІМ НОВУ ВІЙНУ В КОРЕЇ?

223

Україна вкрай не зацікавлена, щоб на Корейському півострові спалахнуло військове протистояння, вважає експерт.

Північна Корея вже декілька днів поспіль веде обстріли прикордонних вод Південної Кореї. Поки що перетину кордону північнокорейською зброєю не фіксували, однак через напружену ситуацію Сеул закликав жителів двох островів неподалік лінії розділення евакуюватися.

В інтервʼю Главреду директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик розповів, чи здатні удари КНДР призвести до повноцінної війни, чи підтримуватиме Кім Чен Ина Пекін, та як новий збройний конфлікт позначиться на ситуації в Україні.

У чому причина поточної ескалації з боку Північної Кореї?

Тут багато аспектів. Перш за все, відбувається мілітаризація регіону і посилюється протиріччя між основними глобальними гравцями – Китаєм та Сполученими Штатами. Китай намагається побудувати систему стримування, шукає регіональних партнерів для створення військових баз або створює умови, щоб ці бази за потреби можна було швидко розгорнути. Сполучені Штати і їхні союзники (Австралія, Південна Корея, Японія) також намагаються посилити свої військові спроможності – Японія формує та вкладає великі кошти у модернізацію збройних сил, хоча раніше вони не були в пріоритеті. Те саме відбувається і у Південній Кореї – зокрема, нарощується військова присутність, збільшуються військові контингенти, вкладаються великі гроші у закупівлю техніки, озброєння і виробництво нової техніки. І, звичайно, усе це не сприяє розрядці ситуації.

Крім того, Північна Корея завжди була провокатором нестабільності як у своїх інтересах, так і в інтересах третіх сторін. Зараз КНДР на прохання, наприклад, Китаю чи Росії може підвищити градус протистояння в регіоні, щоб відволікати увагу глобальних гравців від європейського театру бойових дій чи від Великого Близького Сходу.

Ситуація у Північній Кореї зараз спонукає їхнє намагання отримати додаткові ресурси. Північній Кореї потрібна власна космічна програма, і тут вони дуже розраховують на російську підтримку. Це, мабуть, є найголовнішим у їхніх іграх з Кремлем, тому що інтенсифікація космічної програми, створення військово-космічних сил (якби це не звучало) для КНДР – пріоритет номер один. Як і постачання боєприпасів та надання Росії ракет. Координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки США Джон Кірбі заявив, що ракети, які використовувалися росіянами в новорічних обстрілах, мають північнокорейське походження з дальністю в 900 км. Це підпадає під класифікацію medium range ballistic missiles (MRBM). Але тут є певні питання, бо, як кажуть наші експерти, з цим класом ракет у КНДР постійно були проблеми. Наразі можна припустити, що росіяни отримали Хвасонг-9 Extended Range (це “Скади”) або Хвасонг-7 (Родон-1, він же перероблена радянська Р17 Ельбрус). Це все – модернізовані Північною Кореєю радянські або виготовлені на базі радянської технології ракети, які мають потужність до тисячі кілометрів. Цілком можливо, що певну кількість ракет КНДР передала Росії, а це означає, що РФ критично не вистачає власних спроможностей для завдання ударів по Україні.

Коли ми говоримо про теперішній обстріл Південної Кореї, то це не перший такий випадок. 23 листопада 2010 року КНДР обстріляла острів Йонпхьондо. Було випущено близько 190 снарядів, постраждали військові та цивільні обʼєкти, загинули двоє і поранені понад десять південнокорейських морпіхів, також убиті двоє цивільних осіб. Після обстрілу почалася сильна пожежа, що охопила майже 70% території острова.

Відмінність нинішнього загострення від попередніх полягає у супровідних діях та геополітичному контексті. Починаючи з другої половини 2023 року КНДР посилює військові приготування. В листопаді 2023 Кіму вдалося вивести на орбіту перший розвідувальний супутник на основі балістичної ракети. Наприкінці грудня Кім Чен Ин віддав військовим і виробникам боєприпасів та ядерної зброї наказ прискорити підготовку до війни. Також Пхеньян погрожує розробляти та запускати нові розвідувальні супутники. Це спонукало Південну Корею призупинити дію ключового пункту військової угоди, укладеної між Сеулом та Пхеньяном у 2018 році про зниження військової напруги, а також — відновити патрулювання повітряного простору поблизу кордону. Також північнокорейські солдати почали повертати важке озброєння на кордон демілітаризованої зони (ДМЗ) і відновлювати зруйновані в межах угоди сторожові пости.

Якщо попередні загострення відносин між КНДР та Південною Кореєю були пов’язані або з тим, що Пхеньян намагався отримати продовольчу допомогу, або з підвищенням ставок, щоб відновити діалог з Півднем, то зараз на перший план виходять геополітичні чинники.

На даний момент удари Північної Кореї співпали із загостренням загальної глобальної ситуації. З одного боку, Китай заходить у новий складний трек зі Сполученими Штатами і випускає “ручного песика” у вигляді КНДР. З іншого боку Росія тішиться з того, що допомога, яка могла б піти Україні, відкладається на ймовірний форс-мажор у Кореї.

Нагадаю, що війна у Кореї формально не завершилася, є лише договір про перемир’я. Північна Корея має достатньо потужне збройне угруповання біля лінії розділення по 38-й паралелі.

Загальна чисельність кадрових військовослужбовців в Корейській народній армії КНДР становить від 850 тис. до 1,2 млн. осіб. У резерві налічується близько 4 млн. Переважна частина військ розташована в демілітаризованій зоні на кордоні з Південною Кореєю. Боєздатність Корейської народної Армії не варто недооцінювати. Хоча більшість війська складають слабкоозброєні ополченці, у КНДР є досить навчені, озброєні та мотивовані підрозділи. У Південної Кореї нараховується 500 тис. діючих військових та 3,1 млн резервістів. Також, на території Республіки Корея перебуває United States Forces Korea у складі 28,5 тис. військовослужбовців і ціла мережа військових баз. Варто зазначити, що і північні, і південні корейці мають спільну рису – затятість. І воювати вони вміють.

Я не думаю, що цього разу все дійде до великої війни між Пхеньяном та Сеулом. Скоріше, має місце випадок контрольованої ескалації. Вони лякають, але потім не кусають. Для повноцінної війни у КНДР поки що немає потужностей і надійної підтримки з боку Китаю та Російської Федерації. Більше того, така війна у поточних умовах Північній Кореї не зовсім вигідна, враховуючи складності з урожаєм у 2023 році та забезпеченням продовольством навіть КНА (Корейська народна армія), але окремо взята ескалація, певний розігрів ситуації в регіоні, підвищення ставок у комплексі вигідні Пхеньяну та його патронам.

Ви сказали, що Північна Корея наразі не здатна на повномасштабну операцію. А як саме може виглядати ескалація в тому регіоні? Наприклад, Росія, коли починає нові військові конфлікти, діє за гібридним сценарієм. Що може утнути Північна Корея, і як до її дій може долучитися РФ?

Повномасштабна війна для Північної Кореї в ситуації невизначеності з боку Росії та Китаю малоймовірна. Оскільки Китай контролює 90 відсотків зовнішньоекономічної діяльності Північної Кореї, відповідно, “золота акція” завжди у Китаю. Без санкції Пекіна Пхеньян не почав би жодних масштабних бойових дій, які б вимагали втручання Китаю.

Свого часу, коли був живий дід Кім Чен Ина, Кім Ір Сен, Північна Корея використовувала низку провокацій. Наприклад, в 1968 році північні корейці навіть організували рейд спецназу для вбивства президента Південної Кореї Пак Чон Хі у Сеулі (рейд на Блакитний дім). Диверсанти КНА викрадали громадян Японії з її території за допомогою субмарин та бойових плавців. Це були авантюрні операції. При Кім Чен Ірі (батькові Кіма) таких випадків, переважно, не було. Я не виключаю, що Кім Чен Ин, який у всьому намагається наслідувати саме свого діда, може вдатися до провокації локального військового протистояння. Тобто задіяти десант, імітувати повстання, завдати терористичних ударів по військовій інфраструктурі або військовій присутності Сполучених Штатів у Південній Кореї та навіть Японії. Тобто коли підвищуються ставки і глобальні гравці займаються чимось своїм, то регіональні гравці отримуючи, як їм здається, санкцію свого патрона, можуть почати і свої локальні війни. Потім вони скажуть, що “не змогли” і захочуть провести раунд переговорів, щоб їм надали продовольства, нафтопродуктів у певному обсязі, або ж знову будуть погрожувати.

Поки що Північна Корея не розморозила ядерні випробування, але цілком може це зробити, особливо враховуючи, що попередні переговори з Трампом провалилися. Трамп поки що не став президентом, відповідно, жодних зобов’язань перед Байденом у Кім Чен Ина немає. Тому він може провести чергове ядерне випробування, а після цього – провокацію на островах Південної Кореї і подати це як “стратегічне стримування американського імперіалізму”. А у часі це може співпасти, наприклад, з можливістю переговорів по Україні чи серією інформаційних атак, які будуть показувати, що США не можуть гарантувати безпеку своїм безпосереднім союзникам, перед якими мають стратегічні зобов’язання. А Південна Корея якраз є країною, яка має не просто запевнення, а саме гарантії безпеки від Сполучених Штатів.

Відповідно, тоді виникає питання, як за цих обставин може поводитися Китай – наскільки він може вплинути на ситуацію, оскільки, як ви сказали, він на 90 відсотків контролює зовнішню політику в Північній Кореї? Чи зацікавлений він у тому, щоб цей конфлікт не розпалювався?

У Китаю збільшився інструментарій гри з Сполученими Штатами. Якщо раніше Пекін був схильний до тиску та економічних воєн, підкупу політичних режимів у третіх країнах, скупки активів, тобто ним велася кулуарна гра з дестабілізації та освоєння просторів, то зараз Китай розглядає для себе і силову складову. Китайська армія давно ні з ким не воювала, і для того, щоб перевірити її на здатність брати участь у військових діях, тобто наскільки високий її бойовий дух та чи є достатньою модернізація збройних сил, Китаю потрібна локальна переможна війна. А до того Китай має оцінити наслідки для себе. Адже це не лише санкції, але і безпосереднє зіткнення з можливим сильним противником. А якщо в локальній війні слабкий противник завдасть не те що поразку, а зможе відбити атаку, то це також вплине на позиції Китаю у світі.

Однак вони можуть піти на загострення, яке потім зможуть локалізувати в ручному режимі. Ми бачимо це по тому, як Китай грає з хунтою у Мʼянмі та як відбувається ескалація у Північній Кореї. Тому Китай цілком може сказати: “Добре, побряцайте зброєю, завдайте ще кілька ударів по Південній Кореї та покажіть серйозність намірів”. На даний момент це цілком вкладається у парадигму підвищення ставок. Але це також може бути спільною грою Китаю та Росії.

Поки що ситуація на Йонпхьондо і Пенньондо контрольована. Сеул проводить свої навчання зі стрільб, американці позначили свою присутність. За лінії ніхто ще не перейшов. Тому й Китай не надто ризикує. Але якщо вони підуть на підвищення ставок, то, відповідно, Китаю доведеться втручатися і в ручному режимі або закінчувати цей конфлікт, або продовжувати підтримку Північної Кореї.

Як скоро, на вашу думку, Китай може бути самостійно спроможним на початок повномасштабних військових дій у цьому регіоні?

Китай може бути спроможним до військових дій тоді, коли у нього завершиться модернізація збройних сил. Орієнтовна дата – 2027 рік, але більшість експертів вважає, що Китай не встигне до цього декларованого терміну. Перш за все тому, що йому перекривають повітря в доступі до високих технологій. Частину обмежень Пекіну вдасться подолати і створити свої цикли від досліджень до масового виробництва. Але більш реальний термін – 2035 рік. Все залежатиме від того, чи вдасться їм зробити якісний технологічний стрибок.

Але беремо за точку відліку 2027 рік як граничну дату можливості набуття Китаєм спроможності почати військову операцію в Тайвані. Крім того, 2027-2030 – це роки переходу Пекіну у нову демографічну парадигму, адже зараз у Китаї закінчився приріст населення, і демографічна піраміда трохи зміщується через його старіння. Це означає, що необхідно провести певні процеси внутрішнього переформатування. Є й зовнішньополітичні контури. До цього часу Китай прагне сформувати власну карту майбутнього для Глобального Півдня, який, своєю чергою, повинен увійти в зону інтересів Китаю. З іншого боку, Глобальний Захід повинен визнати Китай рівним партнером в економічній сфері. Коли Захід погодиться на розподіл світу на дві системи, тоді Китай отримає певне нове дихання за рахунок експлуатації Глобального Півдня. Переживе свою точку переходу.

Але 2027-2035 роки – це період, коли Китай може досягти певного рівня потужності збройних сил і кинути виклик США. Для цього потрібно, щоб самі Сполучені Штати знаходилися в турбулентній ситуації, завʼязли у багатьох регіональних війнах, всередині США відбувся розкол в суспільстві і не було однозначної двопартійної підтримки, настала політична криза, і стало неможливим швидко сформувати антикитайський військово-політичний Альянсу з країнами-сусідами Китаю і Глобального Заходу загалом. Тобто щоб НАТО і СЕАТО (Організація Договору Південно-Східної Азії. – Главред) припинили своє існування або не були ефективними.

Якщо так станеться (Китай вважає, що все йде до цього), а війна Росії проти України буде малоінтенсивною, це буде в інтересах Китаю, оскільки це послаблюватиме Захід. Тоді Росія стане повним клієнтом Китаю, а Захід – більш договороздатним і таким, який не може відповісти Китаю у випадку його виходу в експансіоністську політику, наприклад, стосовно Тайваню.

У Пекіну є план “Б” – у випадку, коли Тайвань побачить, що Китай набув такої сили, що здатен кинути виклик Заходу і силою захопити острів, він сам погодиться на пропозицію “одна країна – дві системи”, як це зробив Гонконг свого часу, і почне політику зближення. До того ж, ніхто не забороняє Китаю саджати під свій контроль країну за країною в Африці, Латинській Америці та Південній Азії. Проте кредитна залежність третього світу від Пекіну штука не надто ефективна. Клієнти постійно “кидають”.

Якщо між Північною та Південною Кореєю почнуться масштабні військові дії, як це позначиться на ситуації в Україні?

Це, звичайно, призведе до переформатування підтримки з боку США та їхніх союзників. Вона вже і без того під питанням, але зараз більше уваги Штатів зосереджено на цьому регіоні. Це означає, що у нас виникнуть складності не лише з грошима, але і з логістикою поставок військових товарів. Нагадаю, минулого року Південна Корея була однією з країн-лідерів у постачанні боєприпасів для України і забезпечувала логістику цих поставок з третіх країн. Тому якщо зараз там починається активна військова фаза, то Південна Корея, відповідно, буде працювати на власну оборону і поповнення ресурсів. США, у свою чергу, направлятимуть Південній Кореї військову техніку та ракети, які ми могли б купити або якимось чином отримати, в тому числі від країн-партнерів Сполучених Штатів, на які ми розраховуємо у 2024 чи 2025 роках. Для нас це критично, тому що ми потребуємо ракет великої дальності та систем ППО.

Тому Україна вкрай не зацікавлена, щоб на Корейському півострові спалахнуло військове протиріччя. Але у січні 2024 року я бачу низький потенціал для переростання ситуації у велику війну.

Упродовж 2024 року шанси на початок війни можуть підвищитися? 

Усе залежатиме від багатьох факторів – і від кампанії у Сполучених Штатах, і від того, чи зможе Китай знаходити точки дотику, перезапускати підсистеми відносин з колективним Заходом. Після зустрічі Сі Цзіньпіна та Байдена в Сан-Франциско здавалося, що Сполучені Штати і Китай (більшою мірою) нібито готові до перезапуску цих відносин. За деякими аспектами це вдалося або відбувається у процесі, але все може змінитися – можуть зʼявлятися нові фактори, які вплинуть на геополітичні розклади, після чого ситуація розвернеться в інший бік.

2024 рік – це рік підвищеної ймовірності “чорних лебедів” геополітичного масштабу, тому прогнозувати, що все буде лінійно, я б тут не став. Ми входимо в період активної глобальної війни, і поява нових фронтів можлива в будь-якому куточку світу. Ніхто, наприклад, не очікував швидкого загострення між Гаяною та Венесуелою – поки що це “паперова війна”, але ситуація досить гостра, і, до речі, в інтересах Китаю. Як ніхто не очікував, що Мілей після приходу до влади в Аргентині кине виклик Британії та вимагатиме повернути їй Фолклендські (Мальвінські) острови. І він, до речі, несподівано отримав підтримку від Венесуели та Бразилії, з якою у Аргентині складні відносини.

Якщо згадати про цілу сукупність історичних конфліктів та прикордонних протиріч у Латинській Америці, замість судів, якими століття там хизувалися як способом вирішення суперечок замість війн, усе може перейти в площину використання сили.

Те саме можна сказати і про Азію, де також наростає турбулентність процесів. І якщо у 2023 році вдалося зняти напругу у Центральній Азії це не означає, що так буде і у 2024 році. Протиріччя між Індією та Пакистаном поглиблюються, те саме ми бачимо у “золотому трикутнику” між Лаосом, Мʼянмою і Таїландом, та й війна Ізраїлю з ХАМАС також ще не завершилася. Є ще питання Кавказу, Туреччини, претензій Ірану тощо.

Усе це – фронти глобальної війни, які будуть загострюватися. І мета Росії – перетворити це на хаос, щоб “світовий жандарм” в особі Сполучених Штатів не встигав втручатися в ці конфлікти та їх припиняти, і натомість більше концентрувався на внутрішньополітичних проблемах. Тобто зробити так, щоб Сполучені Штати пішли у внутрішню ізоляцію, що вже траплялося в їхній історії.

Ось тоді у росіян виникає шанс закінчити війну так, як вони цього хочуть. Наприклад, умовною перемогою або вигідною їм (але не для Києва) переговорною позицією. А це вже завдання не стільки до військового керівництва України, а більше до політичного, тому що це питання внутрішніх політичних процесів у нашій державі. Тобто це вже питання навіть не мобілізації, а того, як держава спілкується з громадянами і будує управління обороною. Тут порятунок лише в народній армії. Але це вже тема для окремого інтерв’ю.

Інтерв’юверАнастасія ЗАРЕМБА, журналіст

ВІТАЛІЙ КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, політолог

Джерело тут

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я