Київ. 11 липня 2015 року (VoxUkraine). Глибока та всеосяжна зона вільної торгівлі простимулює українську економіку. Ухвалення норм і стандартів ЄС у поєднанні з безмитною торгівлею сприятиме залученню інвесторів та передачі технологій із західноєвропейських та інших провідних економік. Це допоможе перетворити українську економіку з експортера сировинних матеріалів та сільськогосподарської продукції на гравця, який повністю інтегрувався в ринки ЄС і глобальні виробничі ланцюги.
Через 6 місяців, а саме 1 січня 2016 року, глибока та всеосяжна зона вільної торгівлі (так звана ГВЗВТ) буде впроваджена в межах Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Незважаючі на велику кількість обговорень цієї угоди, лишається чимало непорозумінь серед прихильників та противників асоціації в Україні та інших країнах. Що не дивно, враховуючи складність самої угоди: це 486 статей (312 з них стосуються ГВЗВТ) на 2137 сторінок.
Саме тому варто детально пояснити та описати, що таке ГВЗВТ.
Очевидно, що в положеннях угоди передбачені всі умови встановлення зони вільної торгівлі (ЗВТ) між ЄС та Україною. Це означає, що митні тарифи, які сплачуються під час продажу товарів між Україною та ЄС, у більшості випадків поступово знизяться до нуля.
Варто виділити три особливі ознаки цього договору. По-перше, угода є асиметричною. Тобто незважаючи на те, що ЄС знизить свої тарифи майже відразу і в повному обсязі після впровадження глибокої та всеосяжної ЗВТ, для України це відбуватиметься поетапно, до 10 років, щоб відобразити різницю в промисловій конкурентоспроможності між двома територіями.
По-друге, в зв’язку з дуже складною економічною ситуацією в Україні, ЄС в односторонньому порядку впроваджує тарифну частину договору з кінця квітня 2014 року. Це означає, що українські експортери більшої частини товарів можуть мати доступ до ринку ЄС без сплати мита (огляд перших результатів можна прочитати тут).
По-третє, одним важливим винятком у повній тарифній лібералізації з боку ЄС буде сільське господарство, де певна експортна продукція ввозитиметься без справляння ввізних мит, але тільки в межах певних квот. Проте це не означає, що поза квотою ввезення експортної продукції забороняється, просто в такому випадку потрібно буде сплачувати зазначене в угоді ввізне мито.
Хтось може зауважити, що нічого революційного тут немає: створення зон вільної торгівлі – це один з найпоширеніших інструментів торговельної політики, тому що вони приносять економічні зиски, сильно підкріплені економічною теорією та практикою. ЄС уже запровадив зони вільної торгівлі в багатьох країнах світу і нині веде перемовини про нові угоди (зокрема зі США та Японією). Так само як і Україна має зони вільної торгівлі з країнами Співдружності Незалежних Держав і веде перемовини про угоди з Канадою та Ізраїлем.
Це і є ключовою ознакою зон вільної торгівлі: вони не є взаємовиключними. Ніщо не забороняє країні створювати ЗВТ з численними торговельними партнерами на власний розсуд. Це стосується і митних союзів, таких як ЄС. Отже, з суто правового та економічного погляду, ніщо не забороняє Україні продовжувати відносини в рамках її ЗВТ з Росією, а також паралельно впроваджувати глибоку та всеосяжну ЗВТ. Це просто безглуздо стверджувати, ніби через глибоку та всеосяжну ЗВТ Україні доведеться відмовитися від нинішніх торговельних відносин з Росією.
На додаток до цієї ЗВТ, націленої на «тарифні бар’єри», глибока та всеосяжна ЗВТ включає в себе нормативні положення, які передбачають, що Україна поступово прийме значною мірою «правову частину ЄС», спрямовану на ліквідацію більшості «нетарифних бар’єрів». Це означає, що правила внутрішнього ринку ЄС у широкому розумінні (технічні стандарти, санітарні та фіто-санітарні правила, державні закупівлі, конкуренція, інтелектуальна власність тощо), поступово застосовуватимуться в Україні й базуватимуться на українському законодавстві.
Як уже згадувалося вище, навіть якщо тарифна частина є класичним інструментом для лібералізації торгівлі, саме цей вимір правового зближення робить угоду такою амбітною та особливою для України – себто «глибокою та всеосяжною».
Ніхто не заперечує, що це певний виклик для України. Правила внутрішнього ринку ЄС досить складні, оскільки їхнім наріжним каменем є захист прав споживачів. Але це не означає, що ці правила не націлені на розвиток бізнесу, навпаки, вони спрямовані на встановлення правильної рівноваги між захистом прав споживачів та конкурентоспроможністю промисловості.
Те саме стосується тарифів – глибока та всеосяжна ЗВТ передбачає, що узгодження з правилами ЄС відбуватиметься кілька років. Тут Україна матиме подвійні переваги. На зовнішніх ринках це забезпечить набагато легший доступ для українських компаній в ЄС, оскільки там діятимуть такі самі правила, як і на вітчизняному ринку. На внутрішньому ж ринку посилиться захист українських споживачів, хоча водночас відбуватиметься дерегуляція на користь компаніям, адже європейські правила сприяють розвитку бізнесу й менш обтяжливі порівняно з чинними правилами, успадкованими з радянських часів.
Можна було б припустити, що, прийнявши правила ЄС, Україна легше реалізовуватиме товари на ринку ЄС, але зіткнеться з труднощами в експорті на інші ринки – втрачаючи з одного боку те, з чим можна виграти з другого. Однак це неправильно. По-перше, з 500 мільйонами споживачів і з ВВП близько 14 трильйонів євро в 2014 році (це в дванадцять разів більше, ніж, наприклад, у Росії, враховуючи поточний обмінний курс) ринок ЄС є найбільшим у світі. По-друге, європейські норми та стандарти широко відомі по всій планеті: можливість експорту продукції в ЄС у багатьох випадках означає можливість експорту до решти країн світу. По-третє, європейські галузі, які неухильно дотримуються правил ЄС, не мають жодних проблем з експортом продукції на російський ринок, про що свідчить той факт, що ЄС є нині головним торговельним партнером Росії. Грубо кажучи, різниця між нормами ЄС та Росії ніколи не ставала на заваді в експорті німецьких автомобілів у Росію.
Чи можливо підрахувати економічні зиски конкретно для України? Спільне дослідження Німецької консультативної групи й Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, проведене в 2011 році (Кількісна оцінка варіантів регіональної інтеграції України: глибока і всеосяжна ЗВТ з ЄС чи митний союз з Росією, Білоруссю та Казахстаном), передбачає, що добробут українських споживачів зросте на 11,8% у середньостроковій перспективі. Звичайно, це суттєві зміни, але все ще недостатні для трансформації української економіки.
Проте, зважаючи на дуже вагомі причини, можна спрогнозувати, що ГВЗВТ допоможе українській економіці зрости далеко за межі цих показників. Ухвалення норм і стандартів ЄС у поєднанні з безмитною торгівлею сприятиме залученню інвесторів та передачі технологій із західноєвропейських та інших провідних економік. Це допоможе перетворити українську економіку з експортера сировинних матеріалів та сільськогосподарської продукції на гравця, який повністю інтегрувався в ринки ЄС і глобальні ланцюги виробничі ланцюги: істотний стрибок у плані доданої вартості її виробництва. Однак для цього треба поступово знизити нестабільність, яка виникла через економічну та військову агресії, і щоб поточні реформи результативно вплинули на викорінення корупції, закріплення верховенства права тощо задля покращення ділового середовища.
Підрахувати можливі результати дуже важко, якщо взагалі можливо, але порівняння із західними сусідами України дає нам підказку. Як показано на малюнку 1, відколи розпався Східний блок, чотири сусіди України, які згодом приєдналися до ЄС, демонстрували середнє річне зростання понад 3% (у 1992–2013 роках реальне зростання економіки в Польщі становило 4,2%, у Словаччині – 4,1%, в Румунії – 2,2%, в Угорщині – 1,7%, за даними Світового банку ), тоді як ВВП України в середньому щорічно скорочувався на 0,7%.
Малюнок 1
Звичайно, будь-яке порівняння має свої межі. Польща, Словаччина , Угорщина та Румунія належать до ЄС (з 2004 року, а Румунія з 2007 року), вони географічно ближчі до заможної Західної Європи і не були членами СРСР. Але слід мати на увазі, що в період з 1992 по 1995 роки, коли вони підписали угоди про асоціацію з ЄС, їхнє членство було дуже віддаленою перспективою, та більшість інвесторів не брали цього до уваги. Країни таки зуміли продемонструвати істотне економічне зростання протягом 1990-х. Таким чином, спусковим механізмом цього стійкого зростання є не членство в ЄС, а вдале поєднання лібералізації торгівлі, амбітних реформ і прийняття стандартів ЄС. Усі ці фактори сильно стимулюють усі західні компанії до перенесення частини свого виробництва в ці країни.
Україні може знадобитися значно більше зусиль, хоча б тому, що вона два десятиліття відтягувала впровадження реформ, але також тому, що реформи проводитимуться під час військово-економічної кризи. Зате, як позитивний момент, Україна може зробити певні висновки з успіхів та невдач своїх сусідів. У будь-якому разі немає ніяких вагомих причин, чому Україна не може повторити ці досягнення, і ГВЗВТ – це правильний крок у цьому напрямку.
І нарешті, як далеко ми зараз від упровадження ГВЗВТ? Повна версія Угоди про асоціацію була ратифікована в Україні 15 вересня 2014 року, а «політична частина» (мається на увазі майже вся угода, за винятком положень про ГВЗВТ) Угоди про асоціацію тимчасово впроваджується обома сторонами з 1 листопада 2014 року.
Початок тимчасового застосування ГВЗВТ запланований на 1 січня 2016 року. Факт «тимчасового» застосування не означає, що ЄС не хоче реалізовувати угоду повною мірою. Це означає, що відповідно до правил ЄС, міжнародна угода між ЄС і третьою країною має бути закріплена не тільки згодою парламенту ЄС, а й ратифікована у відповідних органах усіх країн – членів ЄС. Нині більшість країн-членів уже зробили цей крок, але не всі (як показано цією інфографікою). Станом на 1 січня процес, імовірно, триватиме й далі, і саме тому передбачається таке тимчасове застосування, щоб уникнути подальших затримок.
