В результаті виборів президента Бразилії, які відбулися 30 жовтня, перемогу отримав Луїс Інасіу “Лула” да Сілва. У другому турі він здобув 50,87% голосів проти 49,13 % у Жаїра Болсонару. Лулі 77 років. Свій політичний шлях він починав в профспілках, як борець проти військової хунти.
Засновник найбільшої в Бразилії федерації профспілок CUT (Central Única dos Trabalhadores). Лідер Партії трудящих (ПТ). Він вже був двічі президентом з 2003 по 2011 рр. За останні 10 років встиг трохи відсидіти за корупцію і знову перемогти на виборах.
Так сталося, що я особисто спостерігав початок переможного шляху Лули до першого президентства. В 2001 році мені пощастило навіть попрацювати в виборчому штабі Марти Терези Сміт де Васконселос Суплісі, коли та йшла на мери Сан-Пауло від ПТ. Марта була мером з 2001 по 2004 рр.
Це був час розквіту лівих. Партія трудящих ініціювала бюджетні референдуми для розгляду громадських бюджетів у містах (не плутати з нашими імітаціями). Найбільш вдалим був проект в Сан-Пауло. В країні відбувся всесвітній Соціальний Форум, який залучив до підтримки ПТ багато лівих європейських інтелектуалів.
В 2003 році вперше на виборчі дільниці прийшли жителі фавел та безземельні селяни, індіанці Амазонії та молодь. З 1994 по 2010 рік рівень бідності в країні впав на 67,3%, приблизно 50% від цього падіння припадають на роки президентства Лули. Уряд да Сильви розробив цілий комплекс соціальних програм допомоги, головна з яких — «сімейний пакет» (Bolsa Família)…
Так, це співпало в часі зі зростанням економіки Бразилії. Вже наприкінці президентства Лули ситуація суттєво погіршилася. І не в останню чергу через популістські рішення уряду, корупцію та відрив влади від свого виборця.
З 2008 року в Бразилії почалися економічні проблеми. Ситуація увішла в піке в середині президентства наступниці Лули – Ділми Русеф.
У свій час Ділма була зіркою спротиву хунті. Під час протетів її викрали військові. Її катували електрошокерами. Кулак в обличчя вибив зуби і призвів до вивиху щелепи, який залишився на все життя. Їй було лише 20 років. Попри шаленну популярність на початку каденції Ділма не змогла утримати владу.
Партія трудящих почала колотися. В 2015 році з початком корупційного скандалу навколо Ділми Русеф, моя знайома Марта Суплісі порвала з ПТ і пішла до соціал-демократичної Solidariedade (SD).
Саме президентство Русеф закінчилося масовими акціями протесту, звинуваченням в корупції та імпічментом в 2016 році.
Декому здавалося, що ПТ остаточно програла і вже не підніметься.
Проте, Лулі вдалося створити ефективну мобілізаційну машину. ПТ – це партія-федерація з різних дрібніших партій, профспілок, громадських рухів та організацій. У них ліво соціал-демократична основа, а “бойові” профспілки та соціальні рухи грають роль мобілізуючих сил. Сама ж партбюрократія ПТ міцно увійшла в місцеві та регіональні органи влади. Частина середнього та крупного бізнесу вступили в патрон-клієнтські відносини з командою Лули. Отже ПТ стала системною партію, яка не збирається надовго поступатися владою.
Тому, коли Болсонару сам потрапив у ряд корупційних скандалів і опинився в кроці від імпічменту, Лула знову очолив виборчу кампанію та висунув свою кандидатуру в президенти. Тільки він міг перемогти Болсонару від ПТ.
Власне це розуміли і праві. Лулу всіма силами намагалися запроторити до в’язниці. 2 липня 2017 року федеральний суддя засудив Лулу да Силву у справі про корупцію та відмивання грошей до 9,5 років ув’язнення. Звинувачення вдалося повністю зняти (що відкрило шлях до участі в виборах) лише 22 серпня 2021 року.
Відразу зазначу: Лула не є а ні прокитайським, а ні проросійським. Він сповідує національний егоїзм. Не є він і заттятим “ліваком”. Його погляди цілком вписуються в картину світу сучасних західних лівих лібералів / альтерглобалістів, на зразок Габермаса чи Чомського: є “янкі”, з їх намаганням повернути однополярний світ, є їх “дубинка” НАТО, а є авторитарні режими, які кидають виклик Вашингтону. Вони (ці режими), звичайно, “курвині діти”, але з ними можна мати справу та робити власний ґешефт.
Власне цим можна пояснити і травневу заяву Лули в інтерв’ю журналу “Time”: “Путін не повинен був вторгатися в Україну. Але [в цій війні] винен не лише Путін. Сполучені Штати і Євросоюз також винні… і президент України [Володимир Зеленський] так само несе відповідальність за цю війну, як і Путін”. На зауваження журналіста, що Зеленський не хотів війни, да Сілва заявив: “Він хотів війни. Якби не хотів, то домовлявся б активніше“.
Лула лише переказав нісенітниці, які в більш академічному тоні верзе той же Габермас, або якісь німецькі ліві соціал-демократи, чи соціалісти-демократи в США.
Ставши знову президентом, Лула муситиме балансувати. Бразилія не може порвати зі США, відмовитися від співпраці з ЄС тощо. Попри те, що країна є членом БРІКС (сама організація виникла не в останню чергу через позицію Лули), Бразилія знаходиться в конкуретних стосунках з Китаєм та Росією. Вже під час другої президентської каденції да Силва досить чутливо реагував на зауваження Вашингтону і не дуже толерував вибрики Чавеса і Моралеса. Є підстави говорити, що так буде і зараз.
З іншого боку до 1 січня 2023 році Лулі потрібно ще витримати позицію переможця. Саме тоді він отримає реальні повноваження, а поки да Силва “електоральний президент”.
Програвши вибори, Болсонару не визнав їх результату. Його прихільники розпочали акції протесту проти “червоного реваншу”.
У понеділок прихильники Болсонару заблокували дороги в 23 штатах і столиці країни та обмежили доступ до міжнародного аеропорту Сан-Паулу. За даними поліції, в один момент було частково або повністю заблоковано 342 федеральні траси. Зазначається, що значною частиною протестувальників є водії вантажівок, які є одним із базових сегментів електорату Жаїра Болсонару. В деяких регіонах зводяться барикади та йдуть сутички з поліцією.
В муніципалітеті Сан-Хосе-До-Ду-Пресу одни з водіїї здійснив наїзд на протестувальників, щонайменше 16 людей отримали поранення.
Суддя Верховного суду Бразилії Александр де Мораєс наказав федеральній дорожній поліції розігнати протести, попередивши про штрафи в розмірі 19 306 доларів США за годину для одного транспортного засобу за участь в блокаді трас. Але це не надто впливає на протестуючих.
Бразилія розколоте суспільство. Частина бразильців вбачає в ПТ та Лулі історію “коли їм стало легше”, “коли вони змогли отримати соціалку”, “коли змогли звернутися до доступної медицини чи отримали освіту”. Інша – “корумповану комуністичну політичну силу, яка як мафія захоплює країну”.
Перемога в 1-2% хоча й є розгромом для особисто Болсонару (про це я якось окремо розповім), але цього замало для “безкровного” транзиту влади. Вашинтон попереджав Болсонару, щоб той не перегинав з втручанням у виборчий процес. Скоріш за все діючий президент не ризикне піти на силове утримання влади.
“Я знаю, що ви засмучені, і я не менш засмучений. Я також очікував іншого результату. Але мені потрібно тримати голову на плечах”, – сказав він під час трансляції в Twitter. Болсонару зазначив, що протести є спонтанними і він люди мають право виражати свою позицію, якщо це не порушує законів.
Хоча Бразилія й має довгу історію військових переворотів, на сьогодні збройні сили країни досить строкаті в частині політичних вподобань вищого та середнього командного складу. Багато генералів завдячують своїм кар’єрним ростом “соціальним ліфтам” Лули на початку нульових.
Проте, Болсонару може спровокувати політичну кризу, яку буде важко вирішити в конституційний спосіб. Навіть, якщо він особисто поступиться і відійде, ситуацією скористаються інші ліберальні та право-консервативні політики, які будуть робити третє президентство Лулу нестерпним. База для цього є.
