Київ, 30 травня 2016 року (UAinfo, Олексій АРЕСТОВИЧ). Одним із головних процесів у цій війні, досі маловідомим та погано вивченим, є справжня роль українських олігархів у її початку, перебігу та спробах її припинити.
Вже достатньо зрозуміла видатна роль Ахмєтова та Єфремова, які у тісній взаємодії з біглими Януковичем, Азаровим, Захарченком та іншими організовано створювали ситуацію, за якої офіційний Київ мав «услишать Данбас».
Вони діяли з опорою, перш за все, на давно куплених та поставлених в корупційно-кримінальну залежність представників місцевих правоохоронних органів, органів самоврядування, криміналітету та промосковського активу, в тісний взаємодії з російськими спецслужбами.
Метою їх діяльності було створення у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Херсонській областях контрольованого ними хаосу, та, регулюючи його напругу, добитися, насамперед, недоторканості для себе та своїх активів, законодавчо закріплених преференцій «русскоязичним» областям країни, на зразок тих, що зараз просуваються під виглядом Мінських угод.
Представники колишнього режиму на чолі з Януковичем здійснювали, насамперед, фінансування дій сепаратистів та їх координацію з російською стороною, а їх місцеві подільники на чолі з Ахметовим та Єфремовим вели торг з київським керівництвом та контролювали п’яту колону всередині України.
Загальним місцем у вітчизняній риториці стала теза про те, що ця війна відбувається у рамочному політичному процесі – логіка військових дій підкорена логіці політичного процесу.
Проте, рамочним для політичного процесу є вищий – процес розборок у середовищі українських олігархів.
Ці пани сприйняли національно-визвольну боротьбу проти російських загарбників, як і будь-які процеси в українській державі від часу її формування – як чергову можливість захопити та перерозподілити активи.
Тому вся міжнародна, політична, економічна, інформаційна та безпекова логіка, включаючи логіку організації та ведення військових дій, в український державі підкорена логіці олігархічного бажання хапати.
Саме тому досі не оголошено стан війни та відбиття збройної агресії, саме тому не розірвані дипломатичні відносини із державою-агресором, саме тому снаряди з обох боків практично не потрапляють у підприємства, які належать Ахмєтову, саме тому квітнуть та пахнуть тісні економічні зв’язки з окупованими територіями, контрабанда та нав’язується необхідність надання Донбасу виключних привілеїв, закріплених відповідними змінами у Конституції.
Чи могло бути інакше у державі, де президент та голови уряду призначаються виключно завдяки олігархічному консенсусу, а другий поспіль гарант Основного закону сам є олігархом.
Ці неповажні пани, звісно, не хочуть остаточно втратити незалежність країни та віддати свою власність у розпорядження Путіна та Кадирова.
Тому вони забезпечують мінімально необхідні для утримання незалежності країни процеси і це – все, на що вони здатні.
Ба більше, вони навіть підтримують певний ступень незалежності держави від самих себе, розуміючи, що повне поглинання ними держави, позбавить їх тих самих кордонів, які дозволяють олігархам утримувати активи – ніхто не буде вмирати за власність Пінчука та Тарути, а за незалежну Україну вмирали, вмирають та будуть вмирати.
Тому ситуація є такою.
Україна знаходиться у вихорі хаосів.
Ці хаоси мають ієрархічну структуру, ступені.
Перший хаос – хаос організаційний, як нездатність забезпечити якісне виконання повсякденних завдань, від ремонту автодоріг та належного утримання газонів до забезпечення населення якісною медичною допомогою.
Другий хаос – хаос державний, як нездатність держави забезпечити власні ключові державні функції – від дотримання законів та монополії на насильство, до відбиття зовнішнього нападу і забезпечення рівності всіх перед законом.
Третій хаос – хаос історичний – як нездатність усвідомити історичні процеси, що відбуваються довкола України, опанувати історичну спадщину Київської Русі, позбутися залежності від Заходу, відкинути московські зазіхання та знайти місце України у сучасному світі, провести необхідні реформи.
Та, врешті, четвертий хаос – хаос біблійний, як нездатність усвідомити місце держави та її народів у цивілізаційному процесі, визначити наше призначення у світі, визначити стратегічну ціль нашого розвитку та забезпечити сталий рух до неї.
Так ось запам’ятайте те, що я вам зараз скажу.
Ніколи наш олігархат не зможе забезпечити завдання структуризації навіть першого ступеню хаосу – організаційно-повсякденного.
Певний порядок вони зберігають лише на власних підприємствах, та й цей порядок не може послугувати іконою вдалого адміністрування.
Про їх неспроможність вирішувати завдання другого та третього рамочного рівнів свідчить, насамперед, легкість, з якою олігархів використовують у своїх інтересах зовнішні по відношенню до України сили – західні та східні.
Тож, що робити в ситуації, коли з українськими олігархами мають впоратись інші українські олігархи, що захопили управління українською державою?
Нічого.
Друге, що потрібне запам’ятати:
– ніколи ворон ворону око не виклює.
Годі чекати, що Порошенко впорається з Новінським, чи посадить Єфремова, покінчить врешті з Медведчуком, а Коломойський справді почне захищати Україну, а не боротися з Ахметовим під патріотичну риторику.
Вони усі належать до одного політичного класу, мають спільні, визначені стратегічні інтереси, біографію, походження капіталів та рівень свідомості.
Вони ніколи не стануть вирішувати жодних завдань, окрім визначеного мінімуму, необхідного для підтримки у державі стану, що дозволяє їм зберігати та захоплювати нові активи.
Вони ніколи не витратять на це жодної власної копійки – візьмуть її з народної кишені.
Вони ніколи не усвідомлять не те що біблійних, а навіть, історичних завдань України, тому що – увага – вони і є діалектичним виразом справжнього стану широкого загалу українського народу – розбещеного, неосвіченого та позбавленого будь-якого історичного почуття, окрім вузьких почуттів власної безпеки та статків.
У відповідності до класичного марксівського визначення – олігархи уособлюють в собі усі якості та характеристики люмпенів – тих, що захопили владу та багатства.
Свавілля у судах та прокуратурі, беззаконня та відверта співпраця із ворогом цілих верств «правоохоронних» органів, сатанинська фіскальна політика урядів, здача національних інтересів та перекладення тягаря критично неефективного управління державою на плечі народу – все це (та багато інших негараздів) – наслідки домінування в Україні олігархічного правління.
Я не хочу зараз встановлювати ступінь провини власне народу за такий його стан. Це тема іншої розмови.
Я хочу зосередити вашу увагу на висновках з цих міркувань.
Отже, висновки є такими:
1. Центральна проблема сучасної України – це олігархи.
2. Будь-яка спроба пояснювати процеси, які у нас відбуваються поза олігархічним питанням є принциповою помилкою або відвертою працею на тих самих олігархів.
3. Наступний етап національної революції невідворотній.
Усі завдання, від повсякденних до біблійних мають бути вирішені.
Без цього Україну очікує чергова історична катастрофа.
4. Становище вкрай складне, бо єдиним суб’єктом, здатним усвідомити та вирішити ці завдання є громадський актив, у його широкому розумінні – від молодих націоналістів до національно орієнтованих офіцерів збройних сил та спецслужб, бізнесменів, журналістів, митців тощо.
Проте цей актив розпорошений, погано усвідомлює своє завдання та власні здатності, є затиснутим між люмпенами (юрбою), олігархатом та їх апаратом – від чиновництва до криміналітету, легко знищується або перекуповується.
З наскоку такий бар’єр взяти неможливо.
5. Тож, основним завданням нашого часу є кропітка робота по створенню умов до переходу до наступного етапу національної революції, головною з яких є принципове вдосконалення самого громадського активу – його морально-вольових, інтелектуальних, організаційних та бойових якостей.
Гасло нашого часу – самовдосконалення та наполеглива праця над самими собою.
Біблійні завдання потребують біблійного духу.
І – ніяких ілюзій.
Ізраїльтянам знадобилося декілька мільйонів спалених в печах євреїв, щоб зрозуміти – ніхто їм не допоможе.
Ізраїль будо створено та існує всупереч суспільної думці Заходу та Сходу.
Ізраїльтяни викрадали з рейду французькі бойові катери та топили американські розвідувальні кораблі, винищували радянських льотчиків та вбивали вбивць євреїв по всьому світу.
Кількість антиізраїльських резолюцій ООН зашкалює, і саме тому світ наполегливо скуповує продукцію ізраїльського хай-теку.
Україна може постати лише через заперечення.
Заперечення того місця у цивілізаційній регаті, яке нам визначив хтось.
Хтось, хто не має України у серці.
Так ось, хай вони усвідомлять:
– Ніколи більше!..
