Київ. 27 червня 2015 року (ПолітКом, Анатолій МАЦЮК). Аналіз проекту станом на 4 червня 2015 року:
1. Складається враження, що автори цього «напрацювання» не лише не знайомі з документами ООН з прав людини, зокрема із Загальною декларацією прав людини (10 грудня 1948 року) та Європейською конвенцією з прав людини, а й не здогадуються про їх існування, начебто над цим «напрацюванням» були задіяні студенти першого курсу «юрфаку».
Розділ II чинної Конституції України повністю відповідає вказаним міжнародним документам з прав людини, відтворює їх положення, а тому він ні в якому разі не є декларативним. Декларативною виявилася неспроможність і політична, а інколи і злочинна бездіяльність державних органів у забезпеченні прав і свобод людини.
У цьому зв’язку слід нагадати авторам по суті антисоціального тексту зміст статті 3 Конституції України, відповідно до якої «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».
У запропонованому тексті проекту «вихолощені» по суті всі соціальні права громадян, зафіксовані в чинній Конституції України та в міжнародних документах, що стосуються охорони здоров’я, соціального захисту тощо. І це при тому, що стаття 1 Конституції України задекларувала її як демократичну, соціальну, правову державу.
Що є особливо небезпечним, це те, що автори проекту свідомо не згадують статтю 22 чинної Конституції України, згідно з якою «не допускається при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Ця конституційна норма фіксує досягнутий рівень гарантій прав і свобод, а в кореспонденції із статтею 58 Конституції України, за якої «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи», є фундаментальними в аспекті захисту прав і свобод. Слід нагадати авторам так званого «напрацювання», що стаття 22 Конституції України є чинною. Якщо вона забороняє звуження змісту і обсягу прав і свобод при прийнятті нових звичайних законів, то чи припустимо це робити при внесенні змін до Основного Закону держави?
Стидоба, панове автори.
Чинна Конституція України розроблялася справжніми науковцями, професіоналами в галузі конституційного права (Л. Юзьков – керівник робочої групи, В. Копейчиков, П. Мартиненко, М. Корнієнко, Є. Тихонова, М. Цвік та інші) протягом майже чотирьох років. Проект був схвалений Венеціанської комісією (до речі, Розділ II був визнаний як найкращий), пройшов в жовтні 1993 року всенародне обговорення.
І, що ми маємо наразі? – знайшлися «фахівці», які за декілька місяців спромоглися напрацювати хто знає що. Запропонований проект Розділу II Основного Закону держави про права людини є не що іншим як прагнення конституювати антинародну соціальну політику діючої влади на тлі всеосяжної корупції та зловживань.
2. Слід звернути увагу на критичний аналіз цього розділу «Молодіжної правозахисної групи – Харків», яка виявилася на противагу авторам на справжній професійній висоті. Молоді фахівці справедливо вказали на необґрунтовану відсутність у проектів 18 статей Розділу II чинної Конституції України, і цим висловили в цілому негативне ставлення до так званого «напрацювання».
Запропонований текст виконаний на низькому техніко-юридичному оформленні, відсутня логіка викладення конституційного матеріалу. Чого варта лише стаття 25 проекту, місце якої не в Конституції України, а в відповідних кодексах. Чимало в проекті й певних юридичних «перлів», зокрема:
– «діти мають пріоритетне право на захист і догляд» – перед ким, перед пенсіонерами?;
– «на вільне вираження своїх поглядів» – яких? Може, політичних? (стаття 28);
– чи є конституційною норма «право на повагу сімейного життя» – від кого загроза? (стаття 26);
– «право на шлюб» – чи є проблеми із цим в Україні? (стаття 27);
– «право мирно володіти власністю» (стаття 33);
– «заходи підвищеного рівня захисту прав споживачів» (стаття 42);
– «несправедлива підприємницька діяльність» (стаття 42);
– «право на об’єднані колективні дії споживачів» (стаття 42), тощо.
У Розділі II чинної Конституції України достатньо положень для гарантування прав і свобод громадян. Відсутня лише відповідальність державних органів за їх забезпеченням. Так, Конституцією України передбачено право громадян на достатній рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло (стаття 48 Конституції України, стаття 25 Загальної декларації прав людини),
Через те, що держава не здатна забезпечити це право, воно не стає декларативним. Чомусь в країнах Європейського Союзу це є не декларацією, а реальністю.
Автор статті: Доктор юридичних наук, професор, А.Р. МАЦЮК, заслужений юрист України, академік АПН України, член робочої групи та Конституційної комісії ВРУ по підготовці Конституції України 1996 року, Керівник Головного науково-експертного Управління ВРУ (1998-2009 роки).
