Jonathan Chait,”Wealthcare”, скорочений переклад Дениса Горбача
“Протягом довгих нічних дискусій і багатьох суперечок вона навчила мене, чому капіталізм не тільки ефективний і практичний, але й моральний”, – говорив учень Айн Ренд Алан Грінспен.
Сьогодні ім”я Ренд священне для багатьох топ-менеджерів. Наприклад, для Джона Еллісона, відомого керівника BB&T, який роздав кільком університетам великі гранти за умови, що вони включать “Атлант розправляє плечі” в програму обов”язкового читання для студентів. В 1991 році бібліотека Конгресу і клуб “Книга місяця” опитали читачів на предмет того, яка книга на них найбільше вплинула. “Атлант розправляє плечі” посіла друге місце, поступившись лише Біблії. Зараз обговорюють ідею повторної екранізації цієї книги, можливо в вигляді серіалу. Книжки Ренд досі розходяться зі швидкістю понад півмільйона примірників на рік. ЇЇ ідеї нуртували під поверхнею консервативної думки півстоліття, але зараз особливості моменту – економічна ситуація, демократична партія при владі – раптово виштовхнули їх на перший план.
…
В п”ятирічному віці Аліса Розенбаум за наказом матері віддала їй на рік свої найкращі іграшки, уявляючи, як вона радітиме, коли знов отримає їх після довгого очікування. Рік потому вона попросила в матері іграшки, але та сказала, що віддала їх у дитячий будинок. Біограф Енн Хеллер відзначає, що “напевно, тоді Ренд уперше зіткнулася з несправедливістю, прихованою під тим, що вона згодом їдко називатиме “альтруїзмом”. (Лібертаріанський активіст Гровер Норквіст розповів аналогічну історію зі свого дитинства: його батько від”їдав шматки його морозива, кожен відібраний шматок називаючи “податком на продаж” або “податком на прибуток”. Психологічний зв”язок між певною формою дитячої депривації та крайнім лібертаріанством потребує серйозного дослідження.)
Розенбаум мріяла про кар”єру романіста і сценариста і в 1926 р., в 21-річному віці втекла в США. Там вона з невідомих причин взяла собі нове ім”я. Перед тим, як відправитися в Голлівуд, Ренд знайшла родичів у Чікаго, які її тимчасово підтримували. Приїхала вона в ідеальний час: кіноіндустрія переживала бум, а вона випадково зустрілася з режисером Сесілом ДеМіллем – який, на превеликий подив, прочитав сценарій молодої іммігрантки, яка ще толком не вивчила англійської. Це був трамплін для кар”єри Ренд в театрі і кінематографі.
Політична філософія Ренд в перші роки була аморфною. Окрім огиди до комунізму, її головним натхненником був Ніцше, чиє захоплення надлюдиною вона сприймала особисто. Про одного зі своїх головних героїв вона писала, що “він не розуміє, бо не має органу для розуміння необхідності, значення або важливості інших людей”; і це було похвалою. Її політичний світогляд почав кристалізуватися під час Нового курсу, який вона негайно витлумачила як цілковите наслідування більшовизму. Ренд кинула всі сили на підтримку Венделла Вілкі, кандидата в президенти від республіканців у 1940 р., а після поразки Вілкі з гіркотою пророкувала “тоталітарну Америку, світ рабства, голоду, концентраційних таборів і розстрільних загонів”. Працюючи на виборах, вона ближче зійшлася з консервативними інтелектуалами та організаціями, які підтримували підприємців, і змогла возвести свій антикомуністичний та примітивно-ніцшеанський світогляд в ранг морального захисту особистої волі та необмеженого капіталізму.
Ренд виклала свою філософію головним чином у двох товстих романах: “Джерело” (1943) і “Атлант розправляє плечі” (1957). В обох томах, які швидко розійшлися, зображується боротьба геніальної людини, затятого індивідуаліста, якого тупі маси карають за його геній. Саме “Атланта” Ренд вважала апогеєм своєї творчості і ключовою працею для розуміння її філософії. Вона вважала, що всі людські стосунки підпорядковуються принципу обміну – що на вільному ринку заробити гроші можна лише створивши вартість для інших. Отже, вартість людини для суспільства може бути виміряна її прибутком. Головним чином історія людства складається з “грабіжників і ледацюг”, які обкрадають продуктивні елементи суспільства.
По суті, Ренд виступала за перевернутий марксизм. У марксистському аналізі робітники виробляють усю вартість, а капіталісти лише паразитують на їхній праці. Ренд стверджувала протилежне. Персонаж “Атланта” Джон Гелт очолює страйк капіталістів, під час якого видатні підприємці, що рухають вперед прогрес, вирішують, що не хочуть більше терпіти паразитичних робітників, які експлуатують їх талант, і тікають від суспільства, щоби створити свій власний капіталістичний рай, в якому нема місця невдячним, неосвіченим масам. Гелт озвучує філософію самої Ренд: людина на чолі інтелектуальної піраміди найбільше віддає всім, хто нижче, але навзаєм не отримує нічого, крім матеріальної платні, інші не дають їй ніякої інтелектуальної винагороди за те, що вона витратила час. А людина внизу, яка, залиш її саму, померла би з голоду, бо ні на що не здатна, – ця людина нічого не дає тим, хто нагорі, а сама отримує плоди праці їхніх мізків. Така природа “конкуренції” між інтелектуально сильними і слабкими. Такою є “експлуатація”, в якій ви звинувачували сильних.
…
Вона пропагувала власні погляди і намагалася знищити погляди ворогів. У 1947 р. вона доповідала в Конгресі Комітету з антиамериканської діяльності, що фільм “Song of Russia”, ода Радянському Союзу, знята в 1944 р., є не військовою, a комуністичною пропагандою. (Як і більшість тогочасних правих, Ренд була проти вступу США в війну.)
В 1950 р. Ренд написала впливовий “Кінопосібник для американців”, виданий Альянсом кінематгорафістів, в якому розповідала, як уникнути таємного впливу комуністів, знімаючи фільми. Серед директив, які цілком відображали світогляд Ренд, були такі: “Не паплюжте систему вільного підприємництва”, “Не паплюжте промисловців” (“це вони створили можливості для досягнення небаченого матеріального багатства в індустріальну епоху”), “Не паплюжте багатство” і “Не обожнюйте “звичайну людину” (“якщо когось називають “звичайним” – він може бути “звичайним” лише в плані своїх особистих якостей. Це значить, що він не має видатних здібностей, видатних чеснот, видатного розуму. Це що, привід для прославлення?”). Як і її старий кумир Ніцше, вона засуджувала переоцінку цінностей, згідно з якою сильні ставали слабкими, а слабких прославляли як сильних.
Полум”яні прокапіталістичні романи Ренд були дзеркальним відображенням соціалістичного реалізму, де двовимірні персонажі слугували ідеологічними підпорками. В одному з епізодів “Атланта” вона докладно описує пасажирів, які приречені на загибель у жахливій залізничній аварії, роз”яснюючи, що причина їхньої загибелі – їхні ідеологічні помилки. Субкультура, яка навколо неї сформувалася – класичний культ особистості – так само нагадувала радянську державу в мініатюрі. Починаючи з публікації “Джерела”, Ренд почала приваблювати адептів. Вона виховувала цих переважно молодих людей, зацікавлених її працею, і по мірі того, як зростала її слава, вона дедалі менше контактувала з навколишнім світом, все більше оточуючи себе прислужниками, які розмовляли мовою, незрозумілою для навколишнього світу.
Ренд назвала своє вчення “об”єктивізмом”, і воно вийшло далеко за межі політики та економіки в психологію, культуру, науку (всю фізику вона вважала “зіпсованою”) та купу інших галузей. Об”єктивізм був заснований на абсолютному приматі логіки в усіх людських починаннях. Емоціям і смаку не було там місця. Коли Ренд засуджувала якийсь літературний, художній або музичний твір (вона любила музику російського Романтизму зі своєї юності і зневажала Баха, Моцарта, Бетховена і Брамса), її послідовники переймали це судження. Оскільки Ренд не подобалась рослинність на обличчі, її фанатики ходили чисто виголеними. Коли вона купила новий стіл у вітальню, декілька з них швиденько знайшли й собі таку ж модель.
Найважливішим апостолом Ренд був Натан Блюменталь, який вперше зустрівся з нею, будучи ще студентом, вражений “Джерелом”. Блюменталь народився в Канаді в 1930 р. В 1949 р. він написав Ренд, почав часто її відвідувати і потрапив під її чари. Він врешті-решт змінив ім”я на Натаніеля Брендена, згідно зі стародавньою традицією всіх новонавернених демонструючи таким чином, що він зрікся себе старого і переродився в образі Ренд, від якої й отримав нове прізвище. Вона призначила Брендена своїм інтелектуальним спадкоємцем.
Вона дозволила йому заснувати Інститут Натаніеля Блюменталя – невелике товариство, яке займалося пропагандою об”єктивізму шляхом лекцій, сеансів терапії та громадської діяльності. Як писав він сам пізніше, курси розпочиналися з твердження, що “Айн Ренд це найвидатніша людина в історії”, а “Атлант” – це найвидатніше людське досягнення в світовій історії”. Ренд також очолювала більш вузьке коло обраних під час щосуботніх зустрічей; запрошення туди надзвичайно високо цінувалися серед віруючих об”єктивістів. Ці зустрічі були безжальними вправляннями в дусі тоталітарних сект: Ренд називала когось, хто щось зробив неправильно, і починала терапію, або ж виганяла цю людину з кола обраних.
Навіть остаточно вигнані люди часто зберігали свою віру. Наприклад, в 1967 р. журналістку Едіт Ефрон “судили заочно і вигнали за розпускання чуток, або за брехню, або за відмову брехати, або за флірт; свідки зараз уже не пам”ятають, що саме вона зробила”. Будучи вигнана, Ефрон написала Ренд: “Я повністю і всемірно згодна з вашим моральним судженням про мене і з діями, вчиненими вами, щоб розірвати наш зв”язок”. Один із терапевтів Інституту радив 18-річному сину Ефрон, також об”єктивісту, перервати все спілкування з матір”ю, а коли той відмовився, дав йому зрозуміти, що його в групі не хочуть більше бачити. (Брат Ефрон, ще один об”єктивіст, тимчасово таки зрікся неї.)
Секс і кохання займали надзвичайно велике місце в світогляді Ренд. Згідно з вчення об”єктивізму, єдина легітимна основа романтичної або сексуальної прив”язаності – це інтелектуальна рівність. … Ренд не лише переконала Брендена, який був на 25 років молодший за неї, вступити в довготривалі сексуальні стосунки з нею, але й переконала свого чоловіка та Бренденову дружину дати згоду на це. (Вона стверджувала, що вони не мають раціональних підстав заперечувати.) Але вона суворо наказала йому тримати це в таємниці від інших втаємничених членів кола об”єктивістів.
Згодом у дружини Брендена почалися нервові зриви – Ренд видала їй діагноз “емоціоналізм”, не уявляючи, що на стан дівчини могли вплинути її сексуальні пригоди. Сам Бренден також знаходив цю інтрижку обтяжливою і віддалявся від Ренд емоційно і сексуально. Якось він сказав їй, що роман з іншою жінкою відновив би його бажання. На жаль, Ренд заявила, що таким чином він “зруйнує свій інтелект”. Він був змушений залишитися з нею. Зрештою Бренден зізнався Ренд, що не має до неї більше жодного сексуального потягу, і що попри заборону все-таки завів роман з іншою жінкою. Ренд цілком вигнала Брендена з кола. Не бажаючи пояснювати деталі, Бренден сказав своїм прихильникам, що він “зрадив принципи об”єктивізму” “неприпустимим” чином і зрікся своєї ролі в організації.
Гурток прихильників Ренд швидко повернувся проти свого колишнього опікуна. Алан Грінспен, вірний ад”ютант Ренд, підписав листа з відмовою від будь-яких контактів з Бренденом або його дружиною. Студенти-об”єктивісти були змушені підписати присяги лояльності, в яких обіцяли ніколи не контактувати з Бренденом і не купувати ніяких його книжок. Усіх, хто відмовився це зробити, було вигнано – як і тих, кому не сподобалосб поводження з дисидентами. Деякі вигнані студенти, прагнучи повернутися до гуру, під псевдонімами знову записувались на курси або підписувались на розсилку бюлетеня.
…
Затяті напади Ренд на релігію (як і Ніцше , вона зневажала християнство як релігію жертв) відштовхнули від неї правих. Кандидат в президенти Голдвотер у 1964 р. чітко озвучував тези Ренд – “прибуток – це найбільш певна ознака відповідальної поведінки” – але ігнорував намагання Ренд бути його інтелектуальним гуру. Його непокоїв атеїзм Ренд. За десять років після публікації “Атланта” Стентон Еванс підсумував погляд консерваторів на Ренд: вона “чудово показала, як повинен працювати капіталізм, ефективність вільного підприємництва, центральну роль приватної власності та мотивації прибутку, соціальні та політичні збитки від програм соціальної допомоги, які примушують до неправильного благодійництва, але, на жаль, вона заперечує християнську культуру, яка дала життя всім нашим свободам”.
Головним внеском Ренд в праву думку було заперечення економічного перерозподілу на моральних засадах. Довга традиція ліберальної думки, що бере початок з Локка, представляла індивіда єдиним розпорядником власної економічної долі. … Але починаючи з середини 1930-х і далі під час післявоєнних років американське суспільство стало свідком масштабного перерозподілу багатства від багатих до бідних та середнього класу. В цьому контексті ліберальна теорія могла переродитися в скаргу на експлуатацію багатих. Ренд здійснила цей логічний стрибок – почала жаліти багатих, які як клас страждають від утисків.
Було й ще дещо. Після депресії, яка підірвала престиж підприємця, у післявоєнній економіці, де домінували безликі корпорації, відродження капіталіста як романтичного героя, навіть надлюдини, лестила бізнес-еліті. Ця жінка говорила те, що багато хто з них інстинктивно відчував. “Протягом 25 років, – зізнавався Ренд топ-менеджер з металургійної компанії, – я кричав усім про те, що яйцеголові, соціалісти, комуністи, професори і так звані ліберали не розуміють, як виробляються товари. Навіть люди, які працюють за станками, цього не розуміють”. Ренд нарешті повернула босса на його міфічне місце.
Цей латентний елітаризм ніколи не зникав з економічного порядку денного правих. Людвіг фон Мізес якось сказав Ренд: “Ви маєте сміливість говорити масам те, що не скаже їм жоден політик: ви нижчі люди, і всі покращення в вашому житті, які ви сприймаєте як належне, є плодами зусиль людей, які кращі за вас”. Ренд висловила жах, який відчували консерватори перед стрімким перерозподілом прибутків у ті часи. Вона описувала світ в апокаліптичних термінах. Навіть такі маленькі кроки в напрямі соціальної держави, як встановлення мінімального прибутку або іпотечні державні програми, були для неї тоталітарними.
Ренд наповнила економіку laissez-faire моралістичною пристрастю, яка до того була лише в лівих. … Вона вважала капіталізм laissez-faire етичною, а не просто технічною системою.Вона дійсно вважала, що багаті підтягують суспільство вперед на благо всіх і кожного, і вважала оподаткування багатих та допомогу бідних моральним злочином.
Блог перекладача
https://master-genie.livejournal.com/208741.html#cutid1
Повний текст англійською:
https://www.tnr.com/article/books-and-arts/wealthcare-0?page=0,0
