1.Небезпеки на шляху до процвітання: чого нас має навчити посуха 2020-го року.
Коротко. У 2020 році, Україна стикнулася із рекордною по наслідкам та тривалою посухою. Суха зима пройшла без звичних опадів. Через відсутність дощів у центрі і на півдні України повністю висох метровий шар ґрунту. «Маловодний» осінньо-зимовий період позбавив природні та штучні водні системи країни джерела поповнення від танення снігу. Стійка весняно-літня посуха призвела до зниження рівнів водосховищ та річок, що вдарило по водопостачанню та екологічній рівновазі.
Особливо катастрофічною посуха виявилась на Одещині, де втрати посівних площ склали до 80–90% від загальної кількості засіяних територій. Орієнтовні збитки від посухи у регіоні тільки за І півріччя 2020 року склали більше 7 млрд. грн. Експорт кукурудзи був загалом утричі меншим зі всієї країни, ніж у попередній рік. Аграрії у 2020-му за скромними підрахункам втратили 4,3+ млрд.дол.США.
Чому ця природна стихія стала тоді для нас джерелом збитків, а загроза повторення у майбутньому тільки посилюється? У довоєнний, 2021-й, рік частка товарів АПК у структурі загального експорту становила 41% й доганяє 65% у 2023-му. Із такою експортною структурою безпека факторів врожаю виходить на перше місце (умовно припускаємо, що в повоєнний період всі інші технічні перепони одразу вирішені). Маємо виходити із атмосферної посухи як нової норми нашого клімату (із регіональною специфікою).
На перший погляд, у нас в наявності розгалужена водна інфраструктура, яка поєднує великі річкові басейни із господарськими та поселенськими споживачами через систему каналів, штучних прудів накопичувачів, водосховищ та меліоративну систему. Але вона фізично та концептуально будувалась надто давно. Змінився клімат (із постійною динамікою), змінились водні режими, а найголовніше — не змінилось наше ставлення до цієї сфери із часів отримання незалежності. Ресурс був прийнятий в старій парадигмі безкінечності еко ресурсів та оманливій стабільності його щорічного відтворення.
Неадекватне ставлення до водних систем призвело до наступних наслідків:
- Стихійна зарегулюваність стоку річок безкінечними об’єктами, як-то водосховищами і ставками (Проблема: неправильне регулювання водних потоків в грунтах, їх затримання й випаровування — через формування за останні роки під 35 тис. об’єктів. Пошкодження підземних водних шляхів: руйнування системи підземного стоку);
- Значне уповільнення течії річок, загибель малих річок України (Проблема: зниження руху води, що призводить до стагнації і забруднення водойм);
- Негативна динаміка оновлення водних артерій (Проблема: неефективне управління водними ресурсами та регулюванням стоку);
- «Вбита» система екологічного моніторингу поверхневих і підземних водних систем, закинута мережа вимірювальних свердловин (Проблема: відсутність ефективного спостереження за станом водних ресурсів. Відстале, а-системне, клаптикове використання технологій дистанційного зондування, ГІС, моделювання тощо);
- Дуже низька екологічна якість поверхового стоку: відсутність промивки та водообміну (Проблема: відсутність очищення та обміну води, що призводить до забруднення водних потоків);
- Стихійна розораність, без врахування важливих для стійкості водних систем таких елементів: пасовиська, сінокоси, ліси;
- Безконтрольність менеджменту орних земель (Проблема: деградація ґрунту та зменшення водоутримуючої здатності грунтів).
Як результат: національна водна система не має потенціалу «запасання й концентрації» на випадок посух. Тим не менш, наші геокліматичні параметри дозволяють нам мати «повну ванну» на цей та наступні роки, про що ми з вами говорили в минулих публікаціях. Цей потенціал можливо та треба продавати для зовнішніх інвестицій та під релокацію людей та капіталів, що будуть шукати прихистку у найближчі роки, буквально спасаючись від нестачі води, стихійних лих та нестерпних температурних режимів. Виходячи із цього нац. потенціалу потрібну вибудовувати нашу спільну макроекономічну «зелену» інвест-модель. Але для цього нашу «ванну» треба залатати та переставити у відповідний інтер’єр. Екстремальні спеки чи рік-через-рік засушливі зими — це не випадковості, а реальність світу у кліматі, що швидко змінюється (теплішає).
Наші можновладці, лише частково розуміючи ситуацію із водною проблемою, втілили її вирішення у декількох документах: «Стратегія зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року» (уряд Гройсмана від 2019-го) та «План заходів з реалізації Стратегії зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року» (2020). Додатково 9 грудня 2022 року Уряд затвердив «Водну стратегію України на період до 2050 року» та операційний план її реалізації у 2022–2024 роках (уряд Шмигаля. Однак цей останній док. — лише адаптація до норм єврозаконодавства + тарифи, штрафи, регламенти управління басейнами. Тобто про інструменти саморегуляції ринку водний послуг. Але йому теж дамо оцінку).
2. Хибність національних «стратегій» та «планів дій»
Adaequatus — відповідний предмету або відображаючий реальну ситуацію, явище, об’єкт чи інформацію точно та правильно.
- «Стратегія зрошення» 2019.
Виходячи із загрози посухи, КМ вбачає необхідність провести реформу старої меліоративної системи. Документ стверджує, що застосування зрошення та дренажу дасть змогу незалежно від погодних умов підвищити врожайність сільськогосподарських культур у два-три рази порівняно з богарними умовами.
Серед головних принципів Стратегії зрошення варто відзначити наступні (врешті вони як ніхто характеризують консервативність політики та відсутність інакшого підходу, за «перерозподіл більших грошей через центральний бюджет»):
-здійснення управління гідротехнічною інфраструктурою послідовно в межах гідрографічних одиниць;
-перебування основних об’єктів інфраструктури зрошення та дренажу у державній власності;
-добровільне об’єднання в організації водокористувачів — самофінансовані самоврядні неприбуткові організації, що надають своїм членам послуги із зрошення та дренажу;
-провадження діяльності організації водокористувачів у межах визначеної зони обслуговування та закріпленої за ними частини меліоративної системи;
-Модернізація шляхом відновлення працездатності пошкоджених систем, що не втратили свій ресурс, потребуватиме досить значних капіталовкладень і вимагатиме залучення сторонніх інвестицій. При цьому інвесторами можуть виступати міжнародні фінансові інституції (СБ, ЄІБ, ЄБРР) і фінансові установи окремих держав, заінтересованих в поставках сільськогосподарської продукції;
-Зовнішні інвестиції пропонується вводити тільки для внутрішньогосподарських систем.!
Серед всього є одначе один конструктивний елемент: «Високий рівень затрат на відновлення працездатності дренажних систем вимагатиме залучення до їх виконання переважно зовнішніх інвестицій, що зумовлює необхідність розроблення для кожної системи детального проєкту з визначенням джерел повернення інвестицій в економічно привабливі строки їх окупності.»
Дане положення трохи вибивається із задекларованих «принципів» та пропонує комерціалізацію деяких компонентів водної системи, на жаль далі ця тема розвитку в тексті не має. Загалом текст наголошує на приматі самоврядних неприбуткових організацій, які надаватимуть послуги зрошення та дренажу. Вони мають скластися як квазі ОСББ серед с/г користувачів й розповсюджуватися лише на внутрішньогосподарські компоненти меліорації.
Всі «з’єднуючи», магістральні та ін. системи — в державній власності (із закономірним рівнем управління, фінансування та інвестицій). Business as usual, що не відповідає на виклики та завдання кліматичних змін, та відповідного необхідного перепланування та перебудови водної системи.
І нарешті, математика «Стратегії зрошення»: «Здійснення заходів з модернізації зрошувальних та дренажних систем дасть можливість щороку додатково отримувати близько 10 млн. тонн зернових, близько 3 млн. тонн технічних культур загальною вартістю не менше 100 млрд. гривень. (4 млрд долл на час прийняття)».
Варто додати, що це грубий підрахунок лише одного додаткового збіжжя. Взагалі «Стратегія» відокремлює меліоративну систему країни від системних змін та управління водною системою як цілим. Зміна масштабу в погляді на водну проблему дозволяє, на противагу, нам говорити про цифри, що можуть кратно перевищувати вище зазначену. За рахунок того, що ми б до неї приєднали мультиплікативні результати від системного перепланування національної та регіональних (як її складників) водних систем.
Тоді, в комплексі, треба враховувати результати віддачі від нових зовнішніх та вн. івестицій: 1) в альтернативні культури, які стає можливим вирощувати в змінених кліматичних умовах (агрокліматичне прогнозування відкриває перспективу експортно дорогоцінним посухостійким горіховим садам на півдні, за умови крапельного живлення, замість відновлення звичних «херсонських овочів»); нарощування нових, завжди жадібних до води, проєктів агропромислових комплексів з тваринництва та переробки; зовнішньої релокації водомістких підприємств — тобто всіх тих водокористувачів, які побачать довгострокову господарську перспективу у зв’язку із всеохопною, системною перебудовою водопостачання.
Ця більш широка рамка абсолютно логічна, бо якісна зміна в меліоративній системі неможлива вакуумно-сферично у відриві від національної водної системи як такої, та якісної зміни її потенціалу й відповідних отримуваних переваг. Відтак розглянута «Стратегія» — це моногалузевий документ, який потрібно переробити на кросс-галузевий рівень генерального планування.
II. План заходів з реалізації Стратегії зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року.
У «Плані заходів» деякі пункти є просто гарними й правильними «проєктами» та «ініціативами», але так само у а-системному вигляді. Не має постановки задачі на попередній просторово-часовий геокліматичний аналіз територій України в їх динаміці трансформації (через зміну клімату), аналізу довгострокових нових закономірностей у водному режимі (відповідно — розробці інакшого водного ген-плану територій), що дає інструмент для цінних та точних господарських організаційних рішень. Замість цього, наприклад, заплановано в якості «компенсації втрати Криму» створити рисові системи на півдні країни. На найпосушливіших просторах нашої країни пропонується створити господарства із водожерливими культурами. Державне управління вимагає раціональної адекватності — тут коментар лишній. Так само, одиноко й відірвано від всього іншого, виглядають пункти «Підвищення водозабезпечення для розвитку зрошення»: 1) використання водних ресурсів р. Дунай для покращення водозабезпечення південних регіонів України; 2) відновлення водоакумулюючої та водорегулюючої здатності Українського Полісся. Їх пропозиція виглядає як «клаптиковий ремонт». Це окремішні заходи, які мають виходити лише із генерального планування водної системи, та бути порахованими у зв’язку із один одним й знаходитись поряд із десятками інших проєктів. Вони похвальні як приклад, але абсолютно недолугі із точки зору системної перебудови.
III. Водна стратегія України на період до 2050-го року.
Не знайшовши системного підходу до водної проблеми країна продовжила «реформуватись».
Завдання «Водної стратегії»: поліпшення якісного стану водних об’єктів шляхом досягнення та підтримання “доброго” екологічного та хімічного стану. Бюрократичний інститут має змусити субʼєктів взаємодії із існуючою водною системою України самим приводити все до ладу (не смітити, не заливати). Цифровізація ж має допомогти встановити всіх користувачів й максимізувати стягнення платні (позбавитись «зайців»). Це має вирішити проблему дефіциту бюджету водних управлінь та змусити дорого платити за забруднення.
Документ не дає відповідей, які б базувались на стратегуванні розвитку води як дефіцитного промислового ресурсу — а є свого роду «відпискою» у загальному євроінтеграційному процесі зі сторони нашого бюрократичного корпусу.
Знову відсутня мова просторового генерального перепланування та вдосконалення штучної та напівштучної водних інфраструктур із точки зору мапи кліматичної трансформації. Що ми будемо робити із прогнозованим +15% нових опадів на Півночі країни протягом осінньо-зимового періоду в наступні 10 років?; якими засобами будемо компенсувати екстремально посушливі роки (кратність заливних й посушливих буде лише збільшуватись, що підтверджують останні кліматичні статті)?; як це буде перерозподілятися між дефіцитними регіонами та різними галузями економіки?; ми концентруємо водний ресурс в економічному плані в перспективних регіонах чи розтягуємо по всій території рівномірно та ін.?
Проскакують правильні слова, типу: «Скорочення зростаючих ризиків нестачі води та надлишку води». Але, на жаль, це — не про макро-проєктування, а про мікроменеджмент споживання.
На думку Уряду, реалізація «Стратегії» не передбачає додаткового фінансування з державного чи місцевих бюджетів…
Перебудова водної системи — це капітало- та наукомісткий проєкт. Він вимагає інновацій у схемі фінансування, залучення зацікавленого бізнесу, гарантування забезпечення справедливості розподілу та механіки зовнішніх інвестицій (А не лише грантування. Ба більше, якщо елементи цієї нац. системи віддати під неконтрольоване зовнішнє фінансування-спонсорування — то її роздеруть на клаптики «по інтересам». Загальна віддача від цього потенціального блага може так впасти кратно.). Нова водна політика має враховувати, що в ситуації зміни клімату та глобального експоненційного погіршення зовнішніх клімато-природних (геокліматичних) умов, вода стає основою економічної влади (новою нафтою), а тому політика в сфері води має врахувати збереження національної управлінської стабільності, виклик якій може почати складати нова «політекономія води».
3. Як потрібно діяти? Нова політекономія кліматичної адаптації: реформа системи водопостачання та меліорації.
СХЕМА РЕАЛІЗАЦІЇ КЛІМАТИЧНИХ АДАПТАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ У ВОДНІЙ СФЕРІ: розподіл повноважень та доля участі
(Припустимо необхідність, а відтак наявність всіх нижче зазначених документів та інституцій. Та виходимо із того, що вже зараз вода — це глобально конвертуємий ресурс)
I Етап. Створення Натурекономічного секторального зонування: «Мапа перспективного просторового розвитку» натурекономічних ресурсів та «Адаптаційний водний Ген-план» створюється для уряду, та дає йому інструмент, який уможливлює створення геокліматично раціонального (що враховує просторово-часовий вплив зміни клімату), секторального зонування видів господарської діяльності та синхронізованого з цим обов’язкового будівництва водних інженерних рішень із фіксованим просторовим регістром — в якості довгострокової державної політики. Це стає інструментом збереження та примноження інвестиційної сили території країни.
II Етап. Ефективна реалізація «Генерального плану повоєнного розвитку», у його частині розбудови адаптаційної кліматичної інфраструктури, згідно з умов «Адаптаційного водного Ген-плану», передбачає створення наступної нової інституціоналізованої схеми взаємодії бізнесу та різних рівнів влади. Вона включає: співвідношення повноважень; володіння часткою в капіталі інфраструктурних об’єктів; прибутку, тощо.
3.1 ЦЕНТРАЛЬНА СИСТЕМА ВЛАДИ.
- Контролює на національному рівні реалізацію змісту умов та параметрів «Адаптаційного водного Ген-плану»: всі інвест-проєкти (всіх секторів економіки) повинні прямо співвідноситься з його змістом. До завдань центральної влади входить забезпечення справедливості розвитку натурекономічного ресурсу та доступу до нього, згладжування нерівності регіонів у доступі до ресурсів, арбітраж, охорона цілісності та ефективності національної водної системи.
- Проводить економічну дипломатію з суверенними урядами (що представляють інтерес національних компаній). Міждержавні інвестиційні договори повинні забезпечувати довгострокові інвестиційні проєкти з прив’язкою проєктів до зобов’язань щодо дольового інвестування (в акціонерній формі) у регіональні водні інфраструктурні об’єкти, як частини суб- та регіональних управлінь — з отриманням інвестором гарантій пропорційного доступу (квота по частці у капіталі) до сезонного обсягу водного ресурсу. Та/Або попередня (до капітальних інвестицій у власний головний проєкт) участь у будівництві/рекапіталізації національно-регіональних водних інфраструктурних об’єктів з контрактованим доступом до води “відкладеного в часі” під проєкти спричиненої кліматом активної промислової релокації або інше. Інвестор повинен отримати гарантію параметрів поточних та майбутніх натурекономічних ресурсів (зі зрозумілою схемою квотування при їх між річних флуктуаціях: «посушливий»/«заливний» роки)
Державний інтерес: відповідно до національного плану перспективної водної системи України реалізувати «методом будівельних пазлів» керований процес державно-приватних інфраструктурних інвестицій. Дохід від прибутку у водній інфраструктурі — 20%. Частка у капіталі — 20%. Весь прибуток спрямовується на загальне фінансування великих транзитних національних (трансрегіональних) водних проєктів.
3.2 РЕГІОН-РАЙОН
Регіональна та районна влада виконують лише наглядовий низхідний рівень контролю інвест-проєктів на місцях у питанні їх відповідності до параметрів та умов «Адаптаційного водного Ген-плану».
На основі регіону створюється консолідований власник-розпорядник «Обл. Вода» — комерційна, державно-комунально-приватна акціонерна компанія.
3.3 МІСЦЕВА ВЛАДА
Володіє капітальною часткою в кожному конкретному водному проєкті, відтак й відповідною часткою в акціонерній «Обл.Воді» у розмірі 31%, пропорційно включеності місцевих громад у відповідні водні проєкти. Отримує більшу частину доходів із зборів (55% на соц. розвиток) з господарської діяльності, яка споживає суто місцеві водні ресурси (в межах кордонів ОТГ, агломерацій): місцевий зібраний в резервуари сток, підземні джерела води, тощо.
Центром перерозподілу залишається регіональна структура — «Обл.Вода», де зафіксована пропорційна власність та доходи. Залишок власної квоти на воду може перепродаватися громадою місцевому бізнесу. Це стане стимулом впровадження технологій заощадження та усунення нераціональних втрат комунальними господарствами на місцях.
Початковим джерелом фінансування частки капітальних інфраструктурних інвестицій зі сторони громад пропонується розглянути т.зв. зовнішню повоєнну іноземну допомогу «на відновлення». Максимальне зближення інтересів можливе у випадку співпадіння країни донора та інвестуючої фірми країни походження донора (таким чином вони можуть реалізуватикомплексне рішення з водо-ресурсного забезпечення своїх іноземних інвестицій у нашу територію).
Деталізація даної роботи є наразі частиною внутрішньої роботи в Strategic Group Sofia.
Далі буде.
Автор: Дмитро ЄРМОЛАЄВ
Джерело тут
