Згода Китаю знизити поставки Росії дронів та чіпів буде перемогою для України, вважає експерт.
15 листопада у Сан-Франциско відбудуться переговори президента США Джо Байдена та лідера КНР Сі Цзіньпіна. Особиста зустріч двох лідерів стане другою від початку каденції американського президента у 2021 році. Як зазначали у Білому домі, головним питанням, яке планують обговорити лідери Китаю та США, стане спроба відновити військові зв’язки.
В інтервʼю Главреду директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик розповів, наскільки ймовірна війна між США та Китаєм за Тайвань та як зустріч вплине на сили Росії у війні проти України.
Які ваші очікування від зустрічі з Сі Цзіньпіна і Байдена – які питання можуть обговорювати?
Перш за все, питання глобальної безпеки і стримування, оскільки зараз ми входимо до ситуації глобальної війни. Фронти прорізаються на різних континентах і в різних точках напруги – там, де раніше вони були або прихованими або тліли, зараз стають очевидними і починається гаряча фаза.
Тому і Вашингтон, і Пекін зацікавлені в тому, щоб виробити якусь лінію взаємодії для контролю над цим процесом у світі. Хтось бачить у цьому спроби глобальних гравців запровадити сфери впливу, хтось – готовність до перезапуску відносин. Однак, з моєї точки зору, мова йде про тактичну взаємодію, а не визначення нових правил гри.
Вашингтон перебуває в ситуації виборчої кампанії, у якій позиції Байдена неоднозначні – йому доведеться коригувати політичний курс, навіть коли він переможе на виборах у США. Якщо ж до влади прийдуть республіканці, це буде інша історія, під час якої спадковість курсу Сполучених Штатів буде під питанням. Тому зараз буде йтися про тактичні питання. До них можна віднести економічні проблеми з якими зіштовхується Китай після запровадження з боку США низки санкцій проти виробників товарів подвійного призначення.
В першу чергу, це стосується високих технологій, таких як заборону поставок напівпровідників. Ці санкції мали бути запроваджені в жовтні, але після того, як стало відомо про візит міністра закордонних справ Китаю Ван І до Вашингтону, ці санкції одразу відтермінували. Для Китаю це критично важливо, тому що повною мірою власне імпортозаміщення напівпровідників для технології штучного інтелекту Китай не забезпечує. Крім того, відбувається вихід іноземних інвесторів і виробництв з Китаю. Криза накриває китайську економіку, люди звідти тікають, тому витік грошей теж не може не хвилювати китайців, оскільки трансфер технологій остаточно не завершився.
Ще одне питання, яке розглядатимуть Вашингтон та Пекін – так звані локальні конфлікти. У розумінні обох країн такими є ситуація в Україні, на Близькому Сході, у Мʼянмі, Латинській Америці та Африці. Тобто сторони шукатимуть шляхи, щоб ситуація в цих війнах була контрольованою і не виходила за межі.
Китай бачить перспективу розширення своїх транспортних коридорів Великого шовкового шляху через Близький Схід, і тому йому вигідна ситуація глобального розхитування та послаблення колективного Заходу у відносинах з глобальним Півднем, а також загострення протиріч з арабським світом. На думку Китаю, це варто підтримувати, але має бути межа, яка не загрожує їхнім транспортним коридорам.
Тобто всі учасники, які воюють між собою, мають бути потенційно готові прийняти китайські товари та китайський транспортний коридор. Якщо це, наприклад, Мʼянма, то там загострення внутрішньої громадянської війни. Китай незадоволений місцевою хунтою, а Сполучені Штати застосовують санкції не лише стосовно хунти, але і прокитайських елементів, що також має хвилювати Китай. Якщо мова йде про Корейський півострів, відповідно, США хвилює, щоб Кім Чен Ин не психанув і не почав обстрілювати Південну Корею чи не розпочав реальну підготовку до реваншу і захоплення Південної Кореї.
Саме ці речі і будуть обговорюватися між Сі Цзіньпіном і Байденом. Не бачу, щоб після цього відбувся різкий поворот у відносинах у бік покращення, але певне зниження напруги цілком можливе, бо це в інтересах обох сторін. Чим кожна з них пожертвує – питання. Сполучені Штати можуть вимагати від Пекіна вплинути на свої сателіти (КНДР, Мʼянма та інші), щоб ті не поставляли боєприпасів, наприклад, снарядів 120-155 мм, Росії.
І на певний період часу Китай можна на це піти. Натомість Китай може вимагати від США відмови від запровадження санкцій щодо напівпровідників, зняття або не запровадження санкційного режиму щодо певних чиновників. Зокрема, донедавна міністр оборони Китаю перебував під американськими санкціями, що стримували контакти між військовими Китаю та Сполучених Штатів, адже міністр оборони ігнорував всі переговорні майданчики, де міг бути діалог з Пентагоном.
Зараз його усунули від влади, що, відповідно, знімає питання особистої участі в переговорах, і якщо США не будуть запроваджувати персональних санкцій щодо вищого військового керівництва, принаймні щодо міністра оборони, це, звичайно, буде сприйнято Пекіном як жест доброї волі.
І коли одна зі сторін бачить відсутність майданчику для просування або те, що інша сторона слабка, це може спровокувати нове загострення. Не випадково перед великими війнами інтенсифікуються переговори між сторонами конфлікту. І коли одна зі сторін розуміє, що інша не йде на компроміси та не готова до діалогу, одразу ж починається розгортання війни. Отже, в нашій історії це може бути і розрядка, і, навпаки, загострення.
А чи буде розглядатися на цій зустрічі питання Тайваня?
Очевидно, тому що це у фокусі. Сполучені Штати вимагатимуть зниження військових приготувань Китаю проти Тайваня, говоритимуть про військову загрозу і висловлять своє занепокоєння цими приготуваннями. Китай в той же час говоритиме, що Сполучені Штати підтримують сепаратизм і заперечують формулу “одна країна – дві системи”. Китай ніколи не відмовлявся від Тайваня і буде вимагати від США непосилення військової присутності. Мовляв, є рівень допомоги, давайте на ньому зупинимося. Але що готовий заплатити за це Китай, і чи піде на це Байден за таких обставин, коли багато аналітиків висувають припущення, що вже до 2027 року китайська армія проведе основні модернізаційні процеси і матиме достатньо військового потенціалу, щоб протистояти будь-кому, хто впишеться за Тайвань. Тому для Байдена важливо знизити загрозу, хоча б символічно, а для Китаю важливо, щоб американці там не посилювалися.
Зважаючи на те, що зустріч Байдена та Сі Цзіньпіна фактично відбувається перед виборами в Штатах відбувається, чи можна вважати її певним звіренням годинників між демократами та китайською владою? Тобто чи будуть обговорюватися питання майбутньої взаємодїі залежно від того, хто виграє президентські вибори у США?
Я не думаю, що говоритимуть про вибори. Для Байдена важливо, щоб підсумком цих переговорів був якийсь сухий залишок. Щоб це не була “розмова про розмову”, а у підсумку було б щось, що можна показати своїм виборцям. Мовляв, дивіться, я домовився з Китаєм, не допустив повноцінного входження Китаю до “вісі зла” Іран-Росія-Китай, і тримаю Китай на відстані від цих терористичних режимів.
Саме так будуть говорити демократи, і будуть казати, що це велика заслуга Байдена та його адміністрації в тому, що Китай вдалося втримати від переходу до стану ворога. Тому це важливо, але з іншого боку, республіканці будуть говорити, що це все піар-елементи, що Китай і далі дрейфує до стану ворога, що протиріччя лише накопичуються, і Сполученим Штатам варто або провести масштабні переговори про перерозподіл сфер впливу та де-факто визнати політичні умови, або почати готуватися до війни. Частина республіканців вже говорить, що основна війна з Китаєм і треба до неї готуватися – максимально послаблювати Китай, створювати йому пояс послаблення, і це треба робити більш жорстко, ніж демократи.
Ця лінія критики – це внутрішня політика, яка не буде використовуватись у діалозі з Китаєм. Китай зараз активізувався у просуванні своєї “м’якої сили” у США – перед візитом Ван І до США прилетіла ціла делегація різних лідерів громадської думки і знакових постатей Китаю, починаючи від відомих баскетболістів до бізнесменів, а потім відбулася багатогодинна онлайн-дискусія з представниками різних китайських спільнот – шоу-бізнеса, громадського сектору, обміну культурними речами. І це було вперше, коли там брали участь і представники ЦК Компартії Китаю, а це означає, що вони намітили багато майданчиків, які вони розглядають як пояснення логіки Китаю і його готовності до переговорів та пошуку компромісів. Адже дипломатія другого плану дуже важлива для Китаю – вони вважають, що це має супроводжувати великі переговори. І всі меседжі, які лунали і лунають зараз від китайців на всіх цих майданчиках саме про компроміс. Тому є шанс, що Китай також зацікавлений у цих переговорах і в “сухому залишку”.
Чи варто чекати від цієї зустрічі якихось проривних рішень?
Я не бачу тут умов для проривів. Це не зустріч розділення епох, якою, наприклад була зустріч президента Сполучених Штатів Рейгана і секретаря ЦК КПРФ Горбачова у Рейк’явіку, які почали епоху ядерного роззброєння. Тут мова йде про певний поінт перед новим етапом великої гри. Ці відносини не розвертаються на 180 градусів, тому що протиріччя між Сполученими Штатами Америки та Китаєм настільки глибокі, що за одну зустріч розвернути їх не вдасться. Причому ці протиріччя мають тенденцію до поглиблення та переходу до гарячої фази. Поточне завдання двох президентів – вплинути на те, щоб ця гаряча фаза не настала дуже швидко, хаотично і не контрольовано. Тому це будуть складні переговори, з багатьма аспектами, і, сподіваюсь, що вони матимуть сухий залишок, принаймні для України.
Що саме може змінитися для України, залежно від того, як мине ця зустріч? Які можуть бути наслідки?
Перший наслідок – щоб Китай не переходив у ситуацію повної лояльності до будь-яких кроків Росії. Також Китай має вплинути на КНДР та інших союзників, аби вони не надавали РФ озброєння та боєприпаси. Другий – Китай має відмовитись від критичних для Росії поставок чипів та товарів подвійного призначення РФ для ракет, авіації та дронів. Якщо це буде в кейсі, і Китай висловить свою згоду про це говорити і якимось чином вплинути на своїх сателітів щодо поставок боєприпасів, це вже буде для нас великою перемогою.
У Китаю є інструмент впливу, тому я очікую, що буде знижено динаміку цих поставок. Зокрема, вже зараз фіксується, що на кордоні між Північною Кореєю та Росією рівень поставив товарів, тобто перехід залізницею і контейнерів через глибоководний порт на півночі Північної Кореї не такий, яким був ще два-три тижні тому. Якщо тоді була велика інтенсивність, то зараз там інтенсивність досить низька – від десятків потягів на день до одного на два тижні.
Тобто готовність поговорити і вплинути на свого партнера Китай таким чином уже проілюстрував (бо це видно на супутниках – зокрема, є супутники і моніторингові служби Південної Кореї, які в онлайн-режимі показують, що відбувається на кордоні). Крім того, я обережно ставлюся до заяв південнокорейської розвідки про мільйон боєприпасів, які Північна Корея нібито передала Росії для війни в Україні, бо ці заяви відбуваються в контексті інтенсифікації переговорів Південної Кореї та США. І тут може бути більше політичної доцільності, ніж фіксування реального стану речей.
Якщо станеться це зменшення поставок, як це вплине на ситуацію та наскільки зможе послабити Росію?
Вода камінь точить, тож будь-які тисячі тонн на тисячі самих боєприпасів, які можуть потрапити на фронт – це і є посилення боєздатності російської армії. Російська армія відчуває дефіцит боєприпасів та снарядів, і якщо вона отримує хоча б невелике джерело надходження цих боєприпасів, це впливає на кількість обстрілів. Адже ці боєприпаси не затримуються на складах, а йдуть на фронт. Тому для України будь-які зменшення поставок, будь-які проблеми росіян з чіпами для ракет чи дронами, йдуть на користь.
Тим паче, що сам Китай, коли його компанії потрапляють до фокусу уваги моніторингових служб, і їм загрожує санкційний режим, майже одразу припиняють поставки, розривають контракти і виходять з гри. А якщо це буде на рівні позиції малих партій, це дасть нам можливість провести ефективні дії в рамках контрнаступу чи завдати необхідних ударів за дефіциту якогось із видів озброєння в росіян.
А глобально повпливати Китай на Росію після цих перемовин може? За умови, якщо вони дійсно будуть позитивними для Китаю.
Повторю свою основну тезу, яку я кажу протягом всієї війни Росії проти України – Китай зацікавлений у війні малої інтенсивності в Україні. Коли, на його погляд, послаблюються Захід та Росія. Тому що тоді Захід тоді припиняє бути сильним у протистоянні з Китаєм, а Росія стає ближчим до Китаю з точки зору клієнта. Чим слабша Росія, тим більше у Китаю інструментів впливу на політичний порядок денний в РФ.
Тобто така війна в Україні вигідна Китаю, але щоб при цьому вона не ставала фронтом глобальної війни та не було загрози поширення або застосування ядерної зброї в Україні, аби не виросли ставки, які б загрожували планам китайської експансії у торгових і інших сферах домінування над Євразією. Байден не переконає Сі Цзіньпіна відмовитись від підтримки Росії, не заробляти політичного капіталу на війні в Україні – він продовжуватиме це робити.
Звісно, Китай будуть просити вплинути, можливо, навіть щось обіцяти. Є переговорна група та спеціальний уповноважений Пекіна в переговорах. При цьому Китай повністю не списав ідею бути посередником між Росією, Україною та Заходом у цій війні. Усі ці елементи залишаються і будуть знову озвучені під час цих переговорів. Але, повторюся, Китай зацікавлений у тому, щоб тривала війна малої інтенсивності та у перерозподілі сфер впливу у світі. Якщо цього немає, то не буде і припинення підтримки війни. Якщо ж є умова для розподілу сфер впливу, то це має робити не Байден, а наступний президент, який прийде на чотири роки.
Поки що Китай не бачить сенсу у прискоренні переговорного процесу – є неготовність, вони ще вичікують.
Інтерв’юер – Анастасія Заремба
Джерело тут
