Попри протидію міліції 7 жовтня під стінами Кабінету Міністрів України відбувся інформаційний пікет-хепенінг проти цензури та диктатури в Україні. Правоохоронці посилались на те, що традиційне місце мітингів біля Кабміну є стоянкою для машин чиновників. Втім, коли учасників пікету почали знімати камери, міліція „передумала” і допустила демонстрантів ближче до рядової будівлі. Людей збирали за допомогою Інтернету та мобільного зв”язку. Частина переодяглася у форму, що нагадує військову форму фашистів, а інша зображала собою народ. За задумом „уніформісти” иконують накази юної дівчини в галіфе „Юлії”. Вони мають закрити роти „критикуючому народу”.
Форму театралізованого дійства вибрано не тільки тому, що це порівнювати можновладців із фашистами дошкульний і виразний варіант критики. Ні. Це має символізувати стан вітчизняних громадських свобод у найближчому майбутньому, якщо керманичі уряду не схаменуться. Адже чим далі, тим похмуріше і химерніше виглядає українська „завтра”. „Ми давно спостерігаємо авторитарні тендеції голови Кабміну, але спускати це на гальмах не можна.” – кажуть активісти.
Чаша тепіння організаторів переповнилася, твердять молоді люди, після заяви прем’єр-міністра про привабливість диктатури для громадян України та постанова Печерського суду м. Києва щодо недопустимості критики уряду Тимошенко від 22 вересня. Прем”єр не приховує своїх владних амбіцій. Вона хоче обмежити контроль за своїми діями вже сьогодні. „То що ж буде, завтра? Якщо ми не зупинемо це, то можемо прокинутися у країні де слово „кучмізм” стане синонімом демократії і свободи. Людина, що прийшла до влади, критикуючи попереднього та чинного президентів, може сама стати тим хто викорінить критику, як явище. І „1990-ті”, які стали сиволом авторитаризму та політичних утисків стануть виглядати значно симпатичніше від цілком імовірної вже у наступному році української диктатури амбіцій, лідерки що систематично замовчує необхідну та важливу для людей інформацію.” – каже один із учасників дійства Петро.
Непоміченою залишилася постанова уряду від 19 серпня про заборону надання інформації Міністерством оборони України щодо реального стану української армії. Ми вже це проходили з Чорнобилем. Тоді теж заборонено було говорити про аварію і постраждали люди.
Попри заяви БЮТ про відкликання позова до суду ситуація навколо свободи слова та права людей на інфортмацію залишається непевною та лякаючою. Адже невідома нинішня позиція самої Тимошенко. Звісно, жоден із авторитарних правителів не казав, що влада потрібна йому для задоволення зростаючих потреб оточення та для того щоб ухилитися від відповідальності. Тільки заради „закону”, „добробуту”, „Батьківщини”. Гітлер, перед тим як штовхнути свій народ до авантюри, теж казав, що хоче тільки блага.
Організатори пікету зверталися до журналістів, щоб вони спитали
у прем”єрки кілька речей.
Як вона ставиться до заборони критики і чому в Україні продовжує приховуватися важлива для громадян інформація? (статистичні дані про стан економіки та ін.)
Чому її партія кинулася відкликати своє подання до суду, через два тижні після приємного для неї рішення Печерського суду, а не за два тижні до самого розгляду справи?
Чи не є це зондуванням громадської думки і перевіркою того що може проковтнути суспільство, щоб знати чи безпечно закручувати гайки?
