Петро Бажан
Кинул пацана
По е…лу – на!
(Рэппер Сява)
Авторові цієї статті дуже неприємно, що його державу нахабно «киданули» на початку 1990-х. Додає неприємності те, що ті, хто на початку становлення української держави рвав на собі одяг, запевняючи, що все буде «путьом», поспостерігавши за знищенням ядерного потенціалу та ВПК, нині роблять вигляд святош-експертів, ніби вони тут ні до чого.
Коли співробітник Інституту Катона, екс-радник Рональда Рейгана, Даг Бандо казав про те, що Україні варто сподіватися лише на себе, це не слід сприймати як випущені на вітер слова. У американців є чітке розуміння, коли щось потрібно казати, а коли – краще змовчати. Виступаючи у вівторок на круглому столі, організованому Американським інститутом, згаданий посадовець говорив по Україну навіть не як члена ПДЧ чи сусіда. Головною ідеєю гіпотези було твердження про те, що США не допоможе Україні навіть за умови, коли вона, будучи членом Альянсу матиме загрозу з боку Росії.
Коли у Конфуція запитали, чому не можна на зло відповісти добром, мудрий китаєць запитав, а чим же тоді платити за добро? Українцям лишається тепер доля мучеників. Невідомо, що тут більше дається взнаки – релігійна традиція, чи синдром « чайки на битій дорозі» вкупі з «вічним Голодомором». Говорячи про потребу у війську, не підійматимем виття про високі ідеали. Мова йде про банальну закономірність, відому, зі школи: силу поважають більше. Гангстер Аль Капоне закликав переконувати опонента добрим словом і пістолетом. Наші владоможці, схоже, не прагнуть самооборонятися: легше та безпечніше носити злим старшокласникам булочки.
Нашій країні немає чим платити за добро та зло. Її керівництво, схоже, не подумало про те, що для власного авторитету та потенціалу, щоб «покачати права» бажано мати таку-сяку бойову силу.
Здається, пан Даг Бандо своїми афоризмами у вівторок тішив публіку не гірше за відбулого до Росії Черномирдіна. Зокрема його фраза, переказана «Кореспондентом»: «Якщо американського Президента запитають військові… чи готовий він пожертвувати Нью-Йорком заради порятунку Києва, дуже велика вірогідність, що він скаже :»Дякую, не треба», – можн стати крилатою. Вірогідну реакцію США він проілюстрував на прикладі російсько-грузинського конфлікту, зазначивши, що, навіть, за умови членства Грузії в НАТО, США би не ризикнули виступити на її захист. У контексті того, як Віктор Ющенко намагається просунути річну Програму щодо підготовки до вступу до НАТО, заява американця є натяком на те, що варто зупинитися й почекати.
Міжнародна політика сповнилася агресивними фразами, чого не було досить давно. У теорії міжнародних відносин розрізняють два основні підходи – ліберальний і реалістичний. У першому аналіз ситуації виходить із того, що актори співпрацюють між собою. У другому – вони перебувають у стані анархії та конкуренції. Схоже, реалістична модель більш затребувана для сучасності.
Звернімо увагу не лише на виступ Даг Бандо. Він, схоже, чітко показав свою позицію. Клімат у світі стає жаркішим. Парниковий ефект відбився і на політиці. Недарма Монтеск‘є виводив свою політичну теорію від зовнішніх факторів.
Акції непокори в Ірані можуть бути цілком пов‘язаними із ситуацією на тридцять восьмій паралелі – Північна Корея та колишня Персія є втіленням «вісі зла», проголошеної адміністрацією США. До того ж, Азія, хоч це і мало висвітлюється в масових ЗМІ, нині перебуває зовсім не у стані буддистського споглядання. Чи то Афганістан, присутність у якому неухильно збільшують країни-члени ЄС, чи то Пакистан, на адресу якого, окрім політичних заяв, часто «випадково» доходять безпілотники з боєголовками, чи Індія, де активізувалася бойова частина Комуністичної партії Індії (марксистської), яка стоїть на позиціях партизанської війни в стилі Мао Цзедуна.
Вітчизняні ЗМІ чомусь випустили з поля зору перші збори БРІК (Бразилії, Росії, Індії та Китаю), які відбулися 16 червня. А дарма. Ця четвірка розглядається як квартет потенційних лідерів: ці країни швидко розвиваються та, на відміну від усталених лідерів світового порядку, пропонують альтернативи щодо господарювання та політичного становища світу. Для Корейського півострова актуальність такого збору надважлива з географічних причин. Але це – зона далеко не лише корейських інтересів. Як зазначає «Российская газета», результатом зборів БРІК стали декларації щодо перебудови фінансової архітектури та вирішення продовольчих проблем.
Наші сусіди по Співдружності незалежних держав не дрімають. І це приємно: з‘являються якісь нові контексти та ситуації. Сон розуму, як відомо, породжує не лише чудовиськ, але й інтелектуалів, які не мають над чим думати.
Протистояння Білорусі та Росії, яке з обміну люб‘язностями переходить до митного протистояння, у розпалі. Білорусь не порадувала своєю участю з‘їзд Організації договору про колективну безпеку. А питання, порушене там було серйозним – формування колективних сил реагування. Костянтин Затулін не займався політичним фліртом і нещодавно прилякав Білорусь переходом точки, після якої не можна буде повернутися назад. При цьому він сказав: «Якщо хочете воювати, порахуйте свої шанси на перемогу», – пише «Кореспондент».
Україна зі свого боку теж не дає спокою Росії в Севастополі. Невідомо, чи йдуть ініціативи щодо відкликання працівників ФСБ від самого Наливайченка, чи від його консультантки Бріджит Остін. Попри віддаленність України від країн БРІК (окрім Росії) чи Ірану, варто сказати: «мы скованы одной цепью» – транзитом нафти, яка так необхідна Європі.
Виходячи із стану, який нині складається в світі, Україні варто не бігати у пошуках сюзерена. Таким шляхом можна лише далі задавнювати синдром колонії та мозково-сировинного додатку чи то до Росії чи то Заходу.
Український панівний клас показує себе з боку лякливого дрібного бюргера, який дорізає прихворілу тваринку на продаж, щоб не доводилося викидати. Досить населенню далі вірно служити невідомо кому. Якби ж хоч типажі були більш агресивними. Вони би сперечалися за те, хто керуватиме дерибаном не як щури, а як два олені за самку. Звичайний народ знову ж спостерігає все збоку, не розуміючи що відбувається: кримінальні справи за фактом Голодомору, ігри з активним виборчим правом обирати Президента… Усе робиться для того, щоб виграти час. Народу пропонується роль розмінної монети, або кріпаків, яких грошовиті нероби розігрують в карти.
