Гаятрі Співак є провідною фігурою в дослідженнях підпорядкованості –дисципліни, яка має на меті дати голос тим, хто перебуває внизу соціальної драбини. Тут філософиня пояснює, чому робота Канта є геніальною, незважаючи на його міркування про неєвропейців.
– Чи був Кант расистом?
– Побутовий расизм річ украй поширена. Мені не цікаво працювати над такими питаннями, як “Чи був Кант або Маркс расистами?”, і я ніколи цього не робила. Я думаю, що всі були і залишаються більш-менш расистами. Але навіщо говорити про їхній расизм? Діагностувати подібне у цих великих мислителів, нічого не дізнавшись від них, – марна трата часу. Я велика шанувальниця Канта і багато у нього почерпнула.
– Проте, ви критикували Канта 1999 році в “Критиці постколоніального розуму”…
– З двох причин: по-перше, коли Кант розглядає антиномію в частині, присвяченій телеологічному розуму в “Критиці сили судження”, він каже, що не може вирішити антиномію, якщо визнати, що аборигени теж люди. Якщо він візьме до уваги аборигенів, він більше не зможе довести, що світ був створений для людей. Потім він підкреслює, що досвід піднесеного нагадує нам, що ми – моральні істоти. Однак неосвічені люди не мають до нього доступу. Кант змушений визначити всередині людського роду групу, яка не є повністю людською.
– Чому Кант вважає, що неєвропейці не можуть отримати досвідтрансцендентного?
– Тому що вони ще не цілком сформувалися як люди, особистості. Вони жорстокі, грубі.
– Ви писали, що Канту необхідно виключити аборигенів із числа людей, щоб вирішити телеологічну антиномію. Що мається на увазі?
– “Телеологічне” утворено від “телоса” і “логоса”, які відповідно означають “мета” і “мова” або “розум”. Тому питання, яке ставить Кант, полягає в тому, чи звернений “телос” світу до людини. Сказати, що світ створений для людей, – це телеологічне судження. З цієї проблеми виникає антиномія: якщо ми розглянемо все людство, це твердження не буде справедливим, бо є люди, які, ймовірно, не володіють моральними якостями людини, що досягла зрілості. І саме тому Кант не вважає їх людьми. Ідея про те, що первісна людина схожа на дитину, досить поширена. Кант переходить до іншого способу мислення, рефлексивного, щоб сказати, що світ створений для людини; але неможливо примирити великий дискурс про людей із цією ідеєю, тому що всі вони засновані на припущенні, що справжня людина – це ми. Йдеться не тільки про Канта і не тільки про колоніалізм. Точно так само думали і в Індії. Слово “арій” – санскритське, воно прийшло від індійців. Що означає “найкращий”.
Індуси з їхньою кастовою системою схильні до такого ж расизму. Тому, щоб зрозуміти все це, недостатньо вказати пальцем на колоніалізм і сказати, що деякі з них хороші, а інші погані. Мені не подобається такий постколоніалізм, що провокує почуття провини. Я ж критикую постколоніальний розум.
– Що вас у подібному бентежить?
– Таке передбачає забуття того, що ми самі співпрацювали з колоніальною системою, але також і того, що до приходу колоніалізму було повно корупції та ігор з насиллям. Ми не були чудовими, чистими людьми. Колоніалізм залежить від капіталізму, і для свого існування він має спиратися на класові відмінності. Саме так нам потрібно дивитися на речі, а не повторювати, що білі люди були расистами і були расистами разом із нами. Справа не тільки в колоніалізмі. Расовий характер колоніалізму означає забуття нашого власного расизму. При цьому уявлення про перевагу білої раси, звісно, є результатом колоніальної влади.
– Кант намагався мислити універсально, але він розділив людство на групи, заявивши, наприклад, що африканці здатні тільки працювати. Чи змінює це його універсалістську тезу?
– Звичайно, Кант зазнає невдачі, кажучи, з одного боку, що існує універсалізм, а з іншого, що африканці – тварини і що чорношкірі не можуть розвинути розумну суб’єктивність. Кант говорив про расу в кількох текстах, таких як “Спостереження над почуттям прекрасного і піднесеного” (1764), “Про різні людські раси” (1775), “Визначення поняття людської раси” (1785), “Про застосування телеологічних принципів у філософії” (1788). Сьогодні наше завдання має полягати в тому, щоб узяти все це і перевернути з ніг на голову, щоб мати можливість використовувати його універсалізм. Давайте поправимо його щодо чорношкірих. Він набагато розумніший за нас, і все ж його підвів капіталізм і колоніалізм. Йому потрібна наша допомога! І ті, хто прийдуть після нас, покажуть, що підводить уже нас.
– Чим ми можемо допомогти Канту?
– Нам потрібно заглибитися в його творчість і оцінити, наскільки вона хороша. Я вірю в “афірмативний саботаж”: ми використовуємо нашу теорію, щоб його виправити. І ми сподіваємося, що пізніше нас самих хтось теж виправить, адже кожен несвідомо перебуває під впливом уявлень, притаманних для свого часу. Я не займаюся вишукуванням усіх місць, де Кант каже, що африканці та індійці не приносять користі. Мене цікавить, що хорошого в його роботі, і я не кажу, що все погано. Особисто я не практикую постколоніальні теорії, які коментують тільки цей аспект. Моя активістська робота впродовж сорока років полягає в дослідженні інтелектуального підпорядкування, і деякі з моїх гіпотез (наприклад, щодо сили судження або дії благодаті) схожі з тими, що їх Кант висунув у праці “Що таке Просвітництво?” Вашим читачам доведеться прочитати трохи Канта, щоб підтвердити мої слова. Я не поділяю легковажних уявлень про Канта.
– Ви стверджуєте, що ми можемо використовувати універсалізм. Скажіть, це необхідно? Чи існує універсалізм взагалі?
– З одного боку, я думаю, що універсалізм завжди передбачає свого роду статистичне середнє людської істоти, якого не існує, як, наприклад, коли ми думаємо про загальну онтологію. Люди не звертають уваги на цю ідею статистичного середнього, тому що вона занадто матеріалістична для онтологічного мислення і підриває ідею універсалізму. Але, з іншого боку, нам потрібен універсалізм і поняття людини без зайвих особливостей, щоб думати про демократичний суб’єкт та етичний суб’єкт.
Зрештою, ми маємо розуміти, що універсалізму не існує, і при цьому посилатися на нього, щоб діяти етично. Це необхідні політичні та методологічні припущення, а не точні та істинні описи. Філософія має вчити відмінності. Універсалізм – це необхідність, а не істина. Це неймовірна подвійна зв’язка, що лежить в основі філософської діяльності: взаємозв’язок між тим, що ми сприймаємо як істину, і тим, що ми вважаємо правильним. Це подвійне обмеження лежить в основі зрілої моральної людської поведінки. І Кант усе це знає. Ось чому Кант розділяє людську особистість на чистого суб’єкта і суб’єкта практичної дії.
– У якому сенсі?
– Він каже, що філософська діяльність аналогічна тілу. Подібно до того, як наше сприйняття тіла загалом продукується нашим розумом з невеликих фрагментів досвіду, філософська діяльність дає нам змогу продукувати єдині судження з фрагментів. Ми не можемо отримати доступ до чистого розуму як такого, звідси і відмінність між чистим суб’єктом і практичним суб’єктом. У “Критиці сили судження” Кант стикається з такою проблемою: як ми можемо виносити судження про те, чого не можемо знати? Для Канта здатність судження є нескінченною метою. На перший погляд це здається дивним.
Воістину, саме тому, що здатність судити – це нескінченна мета, ми рятуємося. Якщо ми вирішуємо мету, ми більше не здатні виносити судження. У цьому весь сенс: Кант визначає здатність судити поза областю розуму. Це не сфера ні практичного розуму, ні чистого розуму, а естетики. Таким чином, існує подвійне обмеження. Це дуже смілива й оригінальна думка. У той час він застерігає себе від інструменталізації своєї філософії, кажучи, що ми не можемо думати про конкретні речі на філософському рівні, а тільки на естетичному рівні.
– Чи наставляє телеологічна думка Канта на шлях інакшості?
– Мені не подобається слово “інакшість”.
– Чому?
– Тому що це марно. Якщо ми визнаємо, що хтось є іншим, тоді набагато краще використовувати термін “об’єктивація”. Термін “об’єктивація” означає, що хтось об’єктивований. Я суб’єкт; інший – об’єкт. Це набагато сильніший термін, ніж “інакшість”.
– Я розумію “інакшість” у тому сенсі, що саме інший конституює мене як суб’єкта. І, за Кантом, екстеріорність необхідна для вироблення поняття людини, особистості.
– Ви маєте рацію, але екстеріорність та інакшість – дві різні речі. Інакшість – це модне слово. Я думаю, що його слід використовувати точніше, тому що воно ніколи не використовується в одному й тому ж сенсі. Сказати, що Кант говорить про інакшість, –це для мене образа Канта. Він вважає, що неєвропейці не є повноцінними людьми. Це щось інше, ніж інакшість.
– Тоді як же нам говорити про його метод?
– Як я вже сказала, йому необхідно визначити групу людей, які не є повноцінними людьми, щоб зберегти людяність своєї власної групи. Ось у чому справа. Але метод Канта – це критика. Там, де догматик думає, що істина існує сама по собі, критика бере до уваги суб’єктивні структури.
– І як людина може не бути повноцінною людиною?
– Читаючи текст, ми бачимо, що Кант переходить від визначального судження до рефлексивного судження, щоб довести, що світ створений для людини. Тому необхідно чітко визначити, що таке людина – наскільки аборигени не є людьми. Так було виправдано рабство. Визначаючи низку властивостей як нелюдські. Вам доведеться прочитати всі псевдонаукові доктрини про розмір мозку тощо. Якщо ми скажемо, що африканці – тварини, як це робив Геґель, ми знайдемо людей, готових у це повірити. Є ізраїльтяни, які вважають арабів тваринами. Це неважко, але в цьому вся трагедія. Ось чому я буду останньою, хто захищатиме постколоніальну критику, яка стверджує, що тільки інші люди, у цьому випадку білі люди, є расистами. Замість того, щоб повторювати, що вони расисти, нам слід поглянути в обличчя самим собі. Расизм – це зло, яке зачіпає всіх людей, а не тільки наших ворогів. Погляньте, як живуть у незахідних країнах після усунення колоніального гніту – це пекло. Колишні колонії – не благословенні місця. Ситуація надто складна, щоб просто показувати пальцем на інших і називати всіх расистами, крім нас самих.
– Отже, чи можна стверджувати, що расизм – це справжній універсалізм?
– Якщо ви хочете сказати якусь дурницю, то ви можете стверджувати щось подібне. Але расизм відрізняється від однієї групи до іншої. Я маю на увазі, що расизм мого класу і касти сильно відрізняється від расизму вашого класу і касти. Навіщо тоді говорити, що він універсальний? Якщо ми придивимося уважніше, то побачимо, що кожен із нас покладається на узагальнення, що випливають з уявлень про нашу власну норму. Це небезпека, яку ми намагаємося оминути, замість того, щоб знайти слово і сказати “гаразд, це стосується усіх”. Що ми доводимо, кажучи, що щось універсальне? Нічого, крім того, що ми не хочемо обтяжувати себе його детальним вивченням.
– Чи вважаєте ви, що неєвропейцям важливіше читати філософів зі своєї культури, а не Канта?
– Це жарт? Я думаю, що такі речі говорять тільки дуже елітарні люди. Я думаю, їм теж слід читати філософів своєї культури, але читати тільки їх, вже точно ні! Але їм також не слід читати тільки європейських та американських філософів. І, звісно, було б добре вивчити інші мови, крім французької чи німецької, і читати африканські філософські праці. Але абсурдно казати, що вам слід читати лише твори вашої власної культури. Якщо колоніалізм зміг утвердитися в цих країнах, то тільки тому, що ми були співучасниками. Коли ми знаємо, що за цим стоїть, і детально розглядаємо способи встановлення колоніалізму, ми не можемо сказати: “читайте тільки свої тексти”. Дуже небезпечно так говорити.
– Що найважливіше, чого ми можемо навчитися в Канта?
– Я віддаю перевагу у Канта тому, що багато хто вважає четвертою критикою: “Релігія в межах тільки розуму” (1793). Його поняття розуму, яке він використовує тут, сильно відрізняється від поняття чистого розуму або практичного розуму, і це заворожує. І те, як він підходить до християнства, просто фантастика. Він бачить у Христі майстра, це чудово. Я вважаю доречним думати, що релігійні пророки – це містики, наділені свого роду поетичним даром. Але щойно їхніми учнями стають звичайні люди, щойно все це інституціоналізується, своєрідність пророцтва втрачається. І я вважаю, що Кант поділяє цю думку про релігію, хоча і висловлювався приватно. Я думаю, ми можемо навчитися залишати місце для релігії. Особливо в наші дні, коли релігія все псує. Я атеїстка, але можу навчитися залишати місце й для релігії.
– Деякі читачі Канта думають, що нам слід зберегти поняття людської гідності. Що ви думаєте?
– Я не вірю в існування людської гідності. Але це тому, що я не є беззаперечним шанувальником цих чудових європейців, які організували початок капіталізму. Я думаю, що страх, насильство і жадібність є головними властивостями людини. Але це нормально, і якщо ми зможемо витягти щось із цього поняття, то тим краще. Я не хочу нікого цензурувати, але мене це поняття не цікавить.
– Можливо, питання не в тому, чи існує людська гідність, а в тому, чи можна її використовувати в політиці?
– Як слово “гідність” перекладається мовами світу? Це правильне запитання, тому що не всі думають німецькою та англійською мовами, і це слово існує не в усіх мовах. Я читаю, пишу і публікуюся бенгалі і не знаходжу там слова, що позначає гідність. Звичайно, ми могли б знайти синонім. Але важливо те, що слово “гідність” не перекладається і що воно доволі штучне. Ми бачили, що для того, щоб використати його, необхідно було виключити аборигенів із числа людей. Таке слово народжене буржуазною революцією, яка придумала всю цю історію з правами людини. Але права людини – це брехня. Невід’ємних прав людини не існує. Однак якщо ви знайдете в цій ідеї щось хороше, дерзайте, можливо, ви зможете щось із цього отримати, і це принесе користь вам та іншим!
Джерело тут
