Що визначає політичну свідомість сьогодні? Чітке поєднання зречення і надії. Коли його Бог наказав йому принести в жертву Ісаака на горі Моріа, Авраам беззастережно зрекся свого сина, і тим не менше – так, принаймні, припускає К’єркегор у “Страху і трепеті” – десь у глибині душі він продовжував вірити (віра, як ми знаємо, є формою надії), що Бог не забере в нього Ісаака, хоч він зрікся вже від нього раз і назавжди. Таким чином, у тій екстремальній ситуації, в якій ми перебуваємо, здоровий глузд не може не залишити осторонь проєкти, плани і навіть ідею можливого щасливого політичного співтовариства людей, і все ж таки в той самий момент, коли ми від подібного відмовляємося, саме тоді ми і маємо сподіватися на те, від чого доводиться відмовитися.
Зречення і надія, ідея і розчарування, Дон Кіхот і Санчо Панса сходяться в одному, підтверджують і заперечують одне одного. Лише надія, яка, очистившись від хибної достовірності догм та ідеологій, церков і партій, усіма силами звернеться до того, що вона щойно оголосила неможливим, зможе знайти вихід з облоги фактів і, завдаючи ударів по найслабкіших місцях панування, можливо, в найнесподіваніший спосіб знову може бути віднайдена. І як у місті та в публічній сфері, так і в сутінках приватного існування можна вірити і сподіватися тільки на те щастя, від якого вдалося відмовитися.
автор – Джорджо АГАМБЕН, філософ
