Том Купер повернувся, щоб розказати, що все складно. росіяни застосовують нові типи боєприпасів з повітря, що суттєво ускладнює ситуацію на Донбасі – українцям потрібні не стільки західні літаки, скільки більше (багато) засобів ППО та радіоелектронної боротьби. Фронт під Кремінною, Бахмутом та Авдіївкою з великими труднощами, але тримається – ЗСУ діють спокійно і героїчно.
Всім вітання!
Уже кілька тижнів я не публікував великих звітів про війну в Україні. По-перше, я був — і досі є, і буду найближчим часом — дуже зайнятий роботою.
Друга причина, чому я «припинив» писати про війну в Україні — це також причина, з якої я тепер публікуюся на Substack, а не на Medium.
Адміністратори цієї останньої платформи звинуватили мене у використанні «хейтспічу»: я процитував солдатів ЗСУ, які називали своїх генералів «пе..ками».
Розставимо всі крапки над «і»: я знаю, що це погане слово. Але скаржитися на його вживання, не прочитавши, що я насправді написав, — це сміховинно, а крім того образливо. Це стало очевидно, коли згадані адміністратори (а ще деякі «колеги» з США), після звинувачення мене, що я (один раз) вжив це слово, взялися витягувати з мене пояснення, чи адекватно я його використав. Хай там як, якщо ви справді читали мої дописи, то могли помітити, що за весь час публікування звітів я вживав «погані» вислови усього 3-4 рази.
Як на мене, це все пояснює. Прочитайте і хоча би спробуйте зрозуміти. Якщо не можете, попросіть, щоб вам пояснили. Це базові принципи такої штуки, яка називається «комунікація». Ходять чутки, що без неї людство не виживе. Натомість робити висновки на вирваному з контексту слові — а в наші дні це так часто трапляється! — просто дурість і образа. Я зрілий і тверезий чоловік, і не потерплю, щоб якісь байдикуваті недовчені підлітки вчили мене, що «правильно», а що ні. На цьому тему закриваю.
ПОВІТРЯНА ВІЙНА
Гєнштаб у москві, схоже, покинув свої наміри зруйнувати енергосистему України. Зараз я не можу відповісти на запитання, чи в росії закінчилися запаси балістичних і крилатих ракет, чи просто найвищі генерали вирішили, що годі пнутися — з огляду на посилення української ППО. Але станом на сьогодні минув майже місяць від моменту останньої великої спроби завдати шкоди електромережам. Київ навіть оголосив про відновлення експорту електроенергії в ЄС. Це не означає, що українські електромережі тепер у чудовому стані — просто ситуація стабілізувалася. Щоб повністю відремонтувати все, знадобиться час щонайменше до кінця року.
Це також не означає, що наземні засоби ППО та війська повітряної оборони ПСУ перебувають у «чудовому» стані. Надані системи IRIS-T, NASAMS, Sky Guard/Aspide, Crotale, покращені С-125 «Нева» та «Оса-АКМ-Р1» здатні були тільки обмежити зношування наявних установок С-300, «Бук» М1 та «Оса-АКМ» — не замінити їх, а тим більше не закрити всі стратегічно важливі точки. А на поставки додаткових «Патріотів», NASAM-ів, установок IRIS-T тощо підуть іще місяці. Не завжди також поява цих комплексів означатиме реальне посилення війська, часом це буде «заміна обладнання, що вийшло з ладу». Наприклад, агентурна розвідка свідчить, що дві привезені з Іспанії (вироблені в США) установки MIM-23 I-HAWK уже пошкоджено, їх довелося «відправляти назад на Захід» на ремонт.
Також, схоже, ідея стріляти ракетами RIM-7 Sparrows із «Буків» виявилася не дуже вдалою.
Словом, стан наземних установок ППО Повітряних сил України такий, що російські ВКС здатні встановити бодай тимчасове домінування в повітрі над деякими ділянками фронту. За минулий місяць ми побачили, як це відбувається над Авдіївкою. Там ЗСУ борються з серйозними труднощами через застосування ворогом засобів РЕБ, анти-радарних снарядів, розвідувальних безпілотників, дронів-камікадзе на зразок «Ланцета», а також класичних високоточних ракет (як то УПАБ-1500 і «гарбузових» бомб [це меншого розміру 500-ті бомби, перероблені на керовані, що їх можна запускати з дальших, недосяжних для ППО, відстаней; названі так через їхню форму – ред.]).
Сумніваюся, що ракети УПАБ-1500 виготовляють і/або застосовують у великих кількостях, чого не скажеш про «гарбузові» бомби. Для їхнього виготовлення потрібні досить примітивні матеріали, тому ці бомби легко виготовляти у великих кількостях. Доводиться враховувати цей (неприємний) чинник.
Як це все “працює”?
Росіяни застосовують свої наземні системи РЕБ дуже близько до лінії фронту (так близько, що по них часто прилітають не лише українські HIMARS-и, чи FPV-дрони, але й снаряди ствольної артилерії): завдяки близькості до зони впливу та потужності їхнього випромінювання, вони здатні тимчасово заглушити радари раннього сповіщення та управління вогнем на українських системах ППО. Літаки Су-30СМ та Су-35 використовують протирадарні ракети Х-58 і не дають спуску українським радарам. Додатково росіяни масово застосовують БПЛА для виявлення та відстеження українських САУ, і подальшої – якщо вони підходять достатньо близько – атаки на них із використанням Ланцетів [ударних БПЛА – перекл.], як у цьому випадку (у нижній частині фото видно, як підлітає Ланцет – “невеличка сіра пляма”).
Таким чином росіяни утворюють те, що можна назвати “коридорами безпеки” на ділянках, захищених українськими наземними системами ППО. Потім Су-34 використовують ці коридори для атак: вони, схоже, діють на великій швидкості і дуже високо – на 12 кілометрах чи навіть вище; додатково їх захищають бортові системи електронної боротьби. Завдяки поєднанню великої висоти та швидкості вони можуть випускати УПМК з відстані 30–40 км. Насправді, дехто повідомляє про пуски з відстані аж 60 км: може декому здасться, що це – “занадто”, але це цілком вкладається у рамки можливого. Суть в чому: реактивний літак, що несе на собі таку зброю, потрапляє до “зони ураження” українських наземних ППО на дуже короткий проміжок часу (десь на 30–60 секунд), тоді випускає снаряди та вертається. От і все.
Теоретично УПМК – достатньо потужні (та грубі), щоб їх можна було виявити, відстежити і підстрелити, використовуючи системи на кшталт Бук М1 та Оса-АКМ. Однак, поєднання російських систем електронної боротьби, протирадарних ракет, а також нестача установок ППО та коротка тривалість таких атак суттєво обмежують здатність працювати у безпеці та реагувати на всі ймовірні загрози.
Що ми маємо у підсумку. ПКС завдають сильних ударів по ЗСУ та ПС ЗСУ, а вони натомість не мають достатньої кількості засобів – замало засобів радіоелектронної боротьби і, також: надто малі запаси ракет класу “земля-повітря”, щоб ефективно давати відсіч. Це не зміниться, якщо Україна не отримає достатньо пускових ППО для захисту не лише своїх ключових міських і промислових центрів та енергомережі, але й бодай ключових ділянок фронту.
… що також дає нам відповідь на всі можливі питання щодо здатності ЗСУ до проведення бодай якогось значного контрнаступу на суходолі у найближчий час.
… і до питання про “F-16 для України”. Вибачте, але голий факт полягає у тому, що ніякі “24 літаки F-16” – ба навіть “240 літаків F-16” – не змінять ситуацію бодай якоюсь значною мірою. Натомість, тут могли б допомогти системи РЕБ, значно більша кількість радарів раннього попередження, зведення безпечних систем зв’язку… та ракети класу “повітря-повітря”, які принаймні не поступаються Р-37М, які застосовують російські МіГ-31БМ та Су-35С. В іншому випадку будь-які “F-16”, що будуть передані Україні пізнають туж долю, що й МіГ-29 ЗСУ, який збили 10 лютого. Абсурд, але українська військова цензура після того публікувала цитату пілота (який катапультувався і вижив) у місцевих медіа, який сказав, що його літак якось “раптово самознищився”. Вибачте, але це – підхід пакістанських військових речників, а не тих, кого можна було б вважати за надійне офіційне джерело.
Для протоколу: я розумію ПС ЗСУ. Вони діють на межі талану і вже зазнали тяжких втрат у пілотах та літаках, здобувши натомість дуже мало. В них уже немає майже ніяких засобів, щоб якось на щось вплинути: кількість вильотів скоротилася до 5–8 на день, може і літаків Міг-29 та Су-27 лишилося десь стільки ж. Тож не дивно, що всі засмучені. Однак, у повітряній війні немає місця – і приводу – для творення міфів: повітряна війна є справою фізики та математики. Тим паче коли війська ЗСУ на лінії фронту знають (ще й дуже добре), що відбувається у повітрі над ними.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Загалом лінії фронту на сході та півдні України проходять там, де вони були у середині чи наприкінці березня. Це не означає, що втрати зменшуються або ситуація стає менш критичною для обох сторін.
Кремінна… ЗСУ, а точніше 140-й OРБ – повільно вичищає великий ліс у районі Братської Могили, на південь від цього міста. Тим не менш, зазначається, що росармія перегрупувалась та зосередила у районі Кремінної велику кількість сил: відновлену 90-ту танкову дивізію, 144-ту мотострілецьку дивізію, кілька полків БАРС та більшу частину ІІ армійського корпусу («сепаратистів») певне розгорнули у другій лінії – як «оперативний резерв».
Бахмут… на початку квітня ґєрасімов задіяв тут усю 98-му дивізію ВДВ плюс абсолютно нову ПВК замість постраждалих “вагнерівців”. Звісно, їхні дві-три роти ще там присутні й навіть заявляють права на всі можливі успіхи, але, по суті, там працює саме ВДВ та нова ПВК. Фланги на північ і південь від руїн цього міста також утримуються мотострілецькими військами та військами ВДВ. Тактика ВДВ у Бахмуті відрізняється від тактики «вагнерівців»: перед наступом вона знищує на своєму шляху все за допомогою ТОС-1 [важка вогнеметна «вакуумна» система залпового вогню – перекл.] і важких мінометів.
Наприклад, 3 квітня вони захопили завод АЗОМ, дійшли до лікарні та стадіону «Металург», а потім просувався далі – до відділку міліції, СІЗО, ринку, готелю «Атлантик» і залізничної станції Бахмут-2. На 6 квітня вони дістались станції. На 7 квітня ВДВ штурмували школи № 2 і 40 на півдні, дійшли до вулиці Чайковського і таким чином відрізали останню ділянку дороги 0504 (сполучає Бахмут з Іванівським і Часовим Яром). Натиск вдалося зупинити лише серією, очевидно «дорогих», українських контратак. Одна з них, проведена 7 квітня, дозволила захопити більшу частину території між вулицями Чайковського та Корсунського.
Тим не менш, минулого тижня свіжі російські війська продовжували атакувати і точно досягли залізничної лінії, перш ніж спробували її перетнути. Наприклад ЗСУ лише останні в два дні вдалося витіснити їх із мікрорайону «Автотехцентр», на захід від залізничної лінії. Так само досі тривають важкі бої на території між готелем «Транзит» і готелем «Атлантик» (або їхніми руїнами).
Примітним є «мовчання» підрозділів ЗСУ, які зараз несуть основний тягар бойових дій у Бахмуті: 93-тя механізована, 24-та механізована, прикордонники, батальйон розвідки Скала, 125-та ТрО, 3-тя бригада оперативного призначення “Спартан”, а також 3-тя та 5-та штурмові бригади. Вони виконують свою роботу і воюють: жодного «Дебатного клубу Соледар» [автор так називає військових офіцерів, котрі під час битви біля Соледару безпідставно критикували дії вищого військового керівництва та відмовлялись виконувати прямі накази – перекл.], не обзиваються, не зігують, не розмальовують танки у стилі Вермахт/Ваффен-СС і не відступають, як 46-та та 67-ма. Звичайно, це може бути “випадковим збігом”, але я думаю, що це не так: радше щось, на що варто уваги звернути увагу та запам’ятати.
Авдіївка… Як я писав у Facebook близько двох-трьох тижнів тому, росіяни завдали потужного удару з Опитного на південно-західний фланг Авдіївки. У поєднанні з авіаударами цей удар порушив діяльність та відволік гарнізон ЗСУ – 53-ту механізовану, 36-ту морську та 116-ту ТрО – настільки, що ще одному зубцю російської атаки вдалось проникнути і захопити Красногорівку, а потім просунутися через залізничну колію в напрямку Степового. Це було близько двох тижнів тому. Зрештою українське підкріплення, очевидно, 71-та єгерська, яка відкинула росіян через залізницю і далі в напрямку Красногорівки (можливо, зайшло і в саме село), це просування зупинило. Станом на 12 квітня росіяни були раді заявити, що вони повернулися до залізничної колії, а також змусили ЗСУ відійти на західну сторону сусідньої ділянки траси М20.
Тим не менш, незважаючи на таку стабілізацію лінії фронту, ця територія залишається однією з пріоритетних для ЗСУ – через згадані вище високоефективні російські авіаудари (деякі з яких вивели з ладу цілі групи української бронетехніки: FAB-500 М-62 [500-кілограмова авіаційна бомба загального призначення з фугасною боєголовкою – перекл.], зрештою, набагато потужніший за будь-який тип артилерійського снаряду), але також через те, що росіяни пробираються через систему траншей від Опитного в напрямку Сєверного.
Мар’їнка… загалом протягом лютого-березня росіяни зайняли територію на схід аж до проспекту Дружби, і відтоді прориваються крізь Донецький комбінат (північ) і комплекс Прат Агро Ресурс (південь) у західному напрямку. Очевидною метою є змусити українців відступити, погрожуючи оточити їхні позиції у місцях, що залишилися від північно-західного кварталу цього міста.
Переклад: Тетяна Саніна, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
