Нас економістів вчили вимірювати все матеріальними вигодами. Те, що приносить особисту користь, фірмі чи бренду. Якщо капітал, то це безпосереднє володіння чимось.
Маєш бізнес, три п’ять квартир у власності, здаєш їх – ось тобі і гарантована пенсія. Землі гектар, а краще три чотири. Трохи акцій, правильних інвестицій в ліквідні активи, власний дім за містом, автопарк, ось тобі і успіх.
Щодо соціального капіталу, це зазвичай напрацювання корисних зв’язків, бажано десь при владі, топів в компаніях, ректорів в освіті. Щоб вирішувати потреби по дзвінку. Коло оточення має бути корисним. І його постійно потрібно розширювати і напрацьовувати.
Ніколи не їсти на одинці, в пошуках нових зв’язків, презентувати себе і збирати контакти інших. Їздити на профільні конференції, де крутяться потрібні контакти. Адже люди – це ресурс! Виступати там, щоби отримувати доступ до соціальних ліфтів і потоків.
От скажи мені навіщо мені на моїй землі спільнота?
Учора спитав мене знайомий після телефонної гарячої дискусії про розвиток екопоселень. І я здається аналізую все по колу:
А що краще володіти чи ділитись?
Здається відповідь криється значно глибше, ніж просто у володінні чи користі. Питання в культурі соціалізації, страху довіри, ще з часів голодомору і доносів. Коли все було затерто і оголено, кожен боявся своєї тіні, своїх думок і свого оточення.
А тут якась спільнота, буде все бачити, що я тут роблю і живу, і з нею треба взаємодіяти, комунікувати. А де буде мій власний особистий простір, це порушення моїх кордонів! і особистого простору і яка взагалі з неї користь…
Що цікаво, навіть коли нове більш прогресивне покоління планує з’їхати за місто, а зараз (в очікуванні нових локдаунів) вже нікого цим не здивуєш. Все одно кожен прагне якось абстрагуватись у своєму індивідуалізмі, будівництві власного будинку, трохи подалі від інших, від спільного простору громадського, де люди, волонтери. І сам спільний громадський простір воліють будувати якось пізніше, спочатку своє.
Спостерігаю зараз бум будівництва
Спільних просторів в наших поселеннях, лише після років десяти після будівництва власних. Коли діти підросли і їх треба якось соціалізувати і просто іграшками і книжечками вже не задуриш.
А ще бачу потім їх порожніми, бо зрештою моя дитина варта найкращого і ніякі ваші методи взаємодії неправильні.
Десятина на спільноту
– От ти системний, – кажу, розумієш силу інвестицій. Спробуй інвестувати десятину в спільноту.
– Десятину чого?
– Десятину всього, часу, енергії коштів.
І ми почали рахувати, скільки це.
Спочатку він порахував в робочих годинах. Вийшло йому десь 12 робочих днів на рік. От давай їх на волонтерство в інших спільнотах. Відчується причетність і єднання у спільній праці.
А я пропоную взяти календарні, десь 36 днів. І їх інвестувати в подорожі по інших спільнотах, громадських просторах, знайомитись, вивчати, як все влаштовано.
Маєш робочі зуми, зідзвони, давай ще їх десятину на планьорки із власною спільнотою.
Маєш навчальні вебінари, конференції, давай десятину часу на тематичні по розбудові спільнота, громадянського суспільства.
Приймаєш участь у бізнес тусовках, давай ще вступиш в неприбуткові організації, спілки. Донейтиш, давай ще донейт у фонд спільноти.
У нас це все було, до совка, до класових чисток, були і меценатство, і вільнодумство, і мислителі-кобзарі, кочові і осілі братства, іноземні колоністи. А тепер нам важко зрозуміти смисл будь чого, що не має прозорої схеми монетизації і особистої вигоди.
І що то значить спільний громадський простір.
Та кризи прийдуть великі і різні і невідомо, що буде цінністю вже через 5-10 років, квартири в новобудовах, гектари землі, хеджфонди, акції, зв’язки чи люди, які просто обіймуть і підтримають. Спитайте переселенців із Донецька, де зараз їхні диверсифіковані активи – комерційна нерухомість, бізнеси, квартири в центрі.
Що спрацює коли економіка і клімат буде не такий стабільний і почне трясти всю планету, що буде цінністю – володіти чи ділитись.
І власне коли? Коли варто починати ділитись?
Спільнота теж може стати подушкою і пенсією і подати кружку холодної води. Можливо і це теж диверсифікація активів. Якщо вже все так в активах вимірювати.
Можливо, я не знаю. Так можливо донкіхотство, сектантство і дивний соціальний експеримент. Але що заважає спробувати. А що як кожен почне вносити, свій внесок у розвиток спільнот. Нехай донейтом, як не часом.
Скільки їх таких мікроспільнот з’явиться і розквітне тісною мережею, а можливо колись виросте і перезавантажить усе наше суспільство. Змінить рівень довіри, і щастя. І виведе з кризи тотального споживацтва. Ми ж не кожен по одному, ми одне ціле.
Чи не так!
#спільнота #соціальнийкапітал #активи #володітиділитись #мікроспільноти #екопоселення #простежиття
Автор: Максим Залевський
Джерело: Facebook
