Відразу зазначу, що я не підтримую Стерненка як ікону спротиву. Звичайно мене обурює “судилище” над ним, яке не має жодної правової вартості. Але, як вірно сказав Геннадій Друзенко, “Стерненко – це не невинний агнєць, якого закатовує система. Він як мінімум – контраверсійна особистість. Я б не підписався за Стерненка, як за Антоненка”. І тут я на 100% погоджуюся.
Тому майже місяць тому, під час першої акції на підтримку Стерненка, я вказував на дві речі: а) радикали будуть розкачувати ситуацію (чомусь тоді видання використало термін “націоналісти”) і цим скористається Порошенко; б) вигодонабувачем того двіжа, як і самої посадки Стерненка, є Аваков.
Тоді дехто з діячів навіть обурювався. Мені закидали, що “жодна націоналістична організація не “вписалася” за Стерненка”. Я ж “тикав носом” в персоналії людей з колишнього активу київської “Свободи”, екс-нацкорпусу та різних маргінальних ультраправих груп, які вже 23.02 були присутні на Банковій. І казав, що ви (палкі прихільники Стерненка) ще матиме з ними проблеми.
Нагадаю, що тоді обійшлося без “наскальних картин” на стінах ОП. Поліція застосувала силу, але уцілому акція була пристойна. Цього разу все пішло не так.
Тепер деякі організатори двіжа 20.03 стверджують, що вікнабили “поліцейські провокатори”. Інші намагаються виправдати погром під ОП: “брудні стіни – це лише наслідок… Це звичайна історія абсолютно для всіх корумпованих держав”, “поки Стерненка не випустят – кожного разу буде так” тощо. Такі сором’язливі відмазки вандалізму.
Вчора кількість автозаків, поліції та нацгвардії була в 2 рази більше ніж 23.02, але поліція не заважала “творчості” на стінах ОП та підпалу дверей. Чому? – Арсен Аваков черговий раз показав що вулиця – стихія, від якої Зеленського може захистити лише він. – “Розписами” на стінах ОП двіж на захист Стерненка втратив частину лояльних активістів. – Показали, що протест по своїй суті деструктивний. Не лише цей конкретний двіж під ОП, а ВЗАГАЛІ будь-який протест проти влади.
Наслідком останнього пункту може стати включення режиму “надзвичайної держави”.
Українська «надзвичайна держава» – це гібрид недодиктатури і недодемократії.
Боб Джессоп говорить, що “надзвичайні режими” можуть виникати в результаті поступового ослаблення звичних конституційних правил. Наприклад, концентрації влади поза конституційно визначених інституцій, тінізації прийняття управлінських рішень. Це вже відбувається в Україні.
Система намагається прибрати основні подразники у вигляді громадянського суспільства, протестів, політичної опозиції, свободи слова і преси, пр. Для цього потрібно герметизувати управління, зробити його непрозорим. А оскільки в епоху інсайдерських телеграм-каналів і соціальних мереж секретність стає умовною – потрібен режим постійного хайпа і конвеєр симулякрів, для відволікання уваги громадян.
І ще одне. Як вірно вказує Алексанр Качетков, “двадцять років тому адміністрацію президента Кучми теж штурмували. Мета була захопити (а не обгадити!) будівлю, щоб не допускати Кучму на робоче місце і таким чином змусити провести об’єктивне розслідування вбивства Георгія Гонгадзе”.
Сьогодні маємо мутних “героїв” і хибні цілі.
