Природа, заспокоює пристрасті, на відміну від міста. Вона як резервуар спокою і простору, куди розряджаються негативні «сили душі», тоді як місто з його спокусами тільки засмучує психофізичну конституцію людини.
Протистояння ритму сучасного мегаполісу подібне боротьбі з вітряками. Для нормального існування і функціонування людині потрібен спокій і тиша, яке місто йому надати не може — звідси постійний стрес і розхитане здоров’я, характерні для жителів великих міст. Але цивілізація сама задає рамки нормальності!
Ще в XVII столітті французький філософ Блез Паскаль казав:
«Всі нещастя людини відбуваються від невміння насолоджуватися тишею і самотністю» [цит.].
Небажання залишатися наодинці, мовчати і міркувати з‘явилося відносно не з масовим розповсюдженням телебачення у 1950-х роках та інтернета в 90-х роках. Зазвичай ми занурені в свої турботи і не помічаємо впливу навколишнього середовища на настрій. Як пише урбаніст Пол Кідуелл:
«Людина здатна жити де завгодно. Вона може бути нещасна, де завгодно, і щасливою, де завгодно. Я все частіше думаю, що це ніяк не пов’язано з архітектурою” [цит.].
Тиша важлива і цінувати її складніше, ніж шум. В свою чергу, шум, який проявляє себе як передчуття знаходження перед монітором або клавіатурою, викликає залежність, ліками від якої може служити тільки тиша.
«Світ не є в своїй суті радісним чи сумним — він просто є» [цит.].
З точки зору віри, поглянемо на життя Спасителя, описане в Святому Письмі, то ми помітимо важливу і цікаву закономірність: Христос перед кожним важливим кроком — йде на самоту, щоб в тиші розмовляти з Богом. Цікава є думка, що сучасна людина боїться тиші, бо в тиші до неї може промовити Бог.
Як писав поет Р. М. Рільке:
«Світ завжди буде Світом, а Ніде ніколи не буде без Ні: цей чистий і невіддільний елемент людина безпристрасно вдихає та безкінечно пізнає» [цит.].
Світ існує, бо нам про це не тільки відомо, а ще ми живемо в світі. Ми стимулюємо себе все більш сильними переживаннями, але потрібно зробити глибокий вдих, потім закритися від світу і присвятити свій час пізнанню себе та придбання досвіду. Як пише Ерлінг Каґґе, «тиша — новий вид багатства в нашому світі», бо «тиша — єдина потреба, яку людина, яка прагне до всього найновішого і модного, не здатний задовольнити» [цит.].
Тиша не вписується в межі індустрії, тому тиша досі залишається недооціненою. Наприклад, в Лос-Анджелесі є побудований храм «Озерна святиня», де кожен відвідувач може зануритися в тишу самотності. Центри тиші будуються в таких мегаполісах і надалі, де тиша, начебто, повинна бути безкоштовною.
Тиша дозволяє нам заново відкрити для себе радість відпочинку від метушні. Перебуваючи в тиші, Христос готовив себе до зустрічі з Богом, а Будда — на березі річки, яка вчила його слухати. Арістотель і Платон стверджували, що там, де закінчується словниковий запас, відкривається можливість осягнути істину.
Коли відпочиває наш розум, світ також відпочиває [цит.]. Автор цих рядків корейський монах дзен-буддист, Гемін Сунім, який розробив свої «правила виживання у метушливо у світі», за умови, що ти «усе побачиш, коли пригальмуєш». Тобто тишу шукати потрібно там, де мешкаєш.
«Нескінченна послідовність зупиняється» [цит.].
Час завмирає. Природа, самотність і тиша сприяли і на погляди філософа Людвіга Вітгенштайна:
«Не уявляю, що я міг би також працювати де-небудь ще. Вся справа в тиші і, можливо, в приголомшливому ландшафті, точніше, його мовчазній строгості» [цит.].
Знайти тишу простіше, ніж здається. Краще про неї міркувати самостійно!
В оформленні використано елемент фотографії Сільвії Ріта (2017; джерело: Pixaby).
