Одеса. 24 липня 2015 року (Spilno.TV, Поліна КУЛІШ). Срджан Драґоєвіч – сценарист, режисер, продюсер, актор, поет, психотерапевт, депутат сербського парламенту від соціалістичної партії, розповів учасникам 6-го Одеського міжнародного кінофестивалю (ОМКФ) про проблеми, які постають перед східноєвропейським режисером, недоліки освітньої системи кіноакадемій та майбутнє українського кіно.
«У Белграді жоден викладач, який навчає продюсуванню, не був продюсером жодного фільму, а ті, хто вчать монтажу, ні разу не монтували повнометражний фільм.»
Драґоєвіч, маючи досвід як студента, так і викладача, вважає, що навчити людину бути хорошим сценаристом чи режисером, у шкільних умовах неможливо. Недоліком сучасних академій та кіношкіл він називає те, що викладачі там можуть залишатися вічно. «Архівні люди» розслаблені і не віддають достатньо енергії. Крім того, зарплати у них невеликі, тому вони вимушені працювати деінде, а через це й не можуть віддаватися студентам на повну. Сам Драґоєвіч зіткнувся з тим, що в Белграді жоден викладач, який навчає продюсуванню, не був продюсером жодного фільму, а ті, хто вчать монтажу, ні разу не монтували повнометражний фільм. Вихід із цієї ситуації Драґоєвіч бачить таким: викладачами мають бути професіонали, які можуть 1-2 роки присвятити роботі зі студентами, не розпорошуючись на інші справи, а далі знову повертатися до роботи над фільмами.
«Проблемою сучасного кінематографу є те, що ми говоримо про нього, як про мистецтво, а не ремесло. Художник повинен досягнути певного рівня ремесла і якщо у ньому є бодай трішки мистецтва – це найкраще.»
«Кіно має бути інтелектуальним, фестивальним – це ціль нашої роботи», – впевнений Драґоєвіч. Ремеслом режисера є розповісти історію, розвинути сюжет. Проблемою ж сучасного кінематографу, на думку серба, є те, що ми говоримо про нього, як про мистецтво, а не ремесло. Художник повинен досягнути певного рівня ремесла і якщо у цьому є бодай трішки мистецтва – це найкраще. Кіно має місію: дійти до аудиторії, донести думку, тому знімати потрібно не те, що робить великим художником (задовольняє «его» митця), а те, що краще для глядача. Кіно, переконаний Драґоєвіч, має бути політичним, його – вже.
«Існує тенденція: молоді режисери намагаються влучити у смак журі. Якщо це фестиваль у Роттердамі, то ви знімаєте двох лесбійок на човні камерою, яка постійно тремтить. Якщо це Берлінський кінофестиваль, то камера не повинна рухатися.»
Західній Європі цікаво спостерігати за Європою Східною. Вони хочуть бачити, як «Красиві села красиво горять», «Андеграунд» Кустуріци. Від західних фестивалів і, меншою мірою, від західної аудиторії є певні очікування, але вони не повинні нас турбувати, – запевняє Драґоєвіч. Сьогодні фестивалі все більше стають ґетто для артхаусного кіно. Існує загрозлива тенденція: молоді режисери намагаються влучити у смак журі. Якщо це фестиваль у Роттердамі, то ви знімаєте двох лесбійок на човні камерою, яка постійно тремтить. Якщо це Берлінський кінофестиваль, то камера не повинна рухатися. «Щороку ми захищаємо чиїсь права: собак, євреїв, ромів…», – каже Драґоєвіч. Натомість світ політкоректності вбиває мистецтво. Художники займаюся самоцензурою і намагаються відгадати, що буде актуальним на фестивалях цього року. Більшість же сучасного європейського кіно хребта не має, а режисери намагаються зробити все «м’якенько», аби нікого не зачепити.
«Чому у вас весь кінематограф про Другу світову війну? У вас є корупція, проституція, нечесний розподіл благ, а ви знімаєте про Другу світову війну. Ви серйозно?»
Цікавою сферою в кіно, на думку Драґоєвіча, є жанрові фільми, про які ми забули. «Зараз фільми аутичні, нудні, з великою кількістю звуку. Герої курять сигари, багато думають і бігають по лісу.» Насправді ж, стверджує серб, нема нічого цікавішого за фільми жахів. Вони можуть бути політичними, інтелектуальними, і, головне, – зацікавити велику кількість глядачів. «Чому у вас весь кінематограф про Другу світову війну?» – запитує в аудиторії Драґоєвіч. «У вас є корупція, проституція, нечесний розподіл благ, а ви знімаєте про Другу світову війну. Ви серйозно?».
Насамкінець, клінічний психолог за освітою, Драґоєвіч порівнює пропаганду в кіно з індивідуальною психотерапією: тут теж відбувається маніпулювання. «Якщо ви просуваєте права людини, то що в цьому поганого? Фільм – це потужний інструмент пропаганди, я за неї».
