З новим днем, мої любі
78 днів ми між “чому” і “що далі”
Я кожного дня питаю себе, чому це сталося, чому світ це допустив?
Чому ми це допустили?
Що ми маємо робити, щоб ніколи знов?
Чому почалася нищівна жорстока війна у серці Європі, не десь у закапелку світу, а у всіх перед очима з першого до сьогоднішнього дня.
Люди помирають…ні, людей вбивають, а ми дивимося на це…
Чому світ дозволив росії нарощувати військову міць, особливо після анексії Криму?
Чому ми досі, маючи такий глобальний світ, не створили механізмів регулювання, покарання, роззброєння, щоб вони не залежили від волі окремих людей, яких купили або які бояться діяти, і ресурсів окремих країн, що шантажують світ?
Ми, як громадянське суспільство, недостатньо тиснули на нашу владу у підсиленні обороноздатності останні 8 років.
Ми кожного разу забували, що обіцяв політик, а що насправді виконав, і знову і знову обирали популістів, тих, хто голосніше.
Кажуть, що пам’ять виборця живе 2 роки.
Країна просто потерпає від незаконних, ніщівних забудов і навіть зараз, під час війни під загрозою, наприклад, Совські ставки у Києві. Навіть у нашому прекрасному селі громада змушена була боротися проти забудови. Але це інша історія, може розповім колись.
Ми навіть не створили дієвих інформаційних ресурсів і програвали довгі роки інформаційну атаку “руського міра”. Ми її відчуваємо навіть у нашій країні. Я з першого дня жодного разу не розмовляла зі своїми родичами, яких завжди дуже любила і цінувала, але не змогла слухати, що не треба опиратися. Я так мало розмовляла з ними про важливе, руzкій мір відібрав їх.
І така щаслива, що це тільки одна родина, а інші чудові бандерівці різних регіонів країни, в тому числі російськомовних.
Ми делегували свою волю, відповідальність владі, щоб не відповідати за себе, свою громаду, своє місто, свою країну, свою планету.
І тільки бомбардування міст України, танки росіян у Києві об’єднали світ проти рашизму.
Нам не вистачило волі об’єднати світ у 2014. Кволі санкції не зруйнували тоді економіку країни зла.
А що далі? Ми зробили висновки дорогою ціною. І ще багато заплатимо за цінні уроки.
30 років ми жили своє тихе життя, садили свої сади і будували Дім.
Наче не було поруч недоімперії, що століття намагалася знищити все, що не вклонялося їй.
Все, що не восхваляло “вєлікій руzкій язик і літєратуру”.
Останні 8 років всі наші ресурси мали йти на руйнування економіки росії і зміцнення нашої армії.
А ми повинні були терпляче, розумно, поступово, з усієї своєї любові забирати свої рідних і друзів з росії, та й України від їхніх зомбояшиків. Нам було б легше зараз, хоча б з цим.
Коли почалася війна вже не має сенсу когось переконувати. Якщо сам факт бомбардування і переходу кордонів може викликати лише реакцію “нє всьо так однозначно”, то мало тут надії на адекватність.
Ми наче народили себе заново у крові наших співвітчизників.
Ми побачили, на що ми, кожен із нас, здатен. Ми повірили в себе і в тих, на кого спираємося ці місяці.
Треба зберегти і зміцнити цю віру.
Наша воля розмолотила найкращі формування росіян, об’єднала нас і такі різні країни світу.
Ми маємо довіру і підтримку світу. Треба їх не “прої..ать”(с).
Ми маємо тримати собою цей стан могутності і змінити себе і країну. А заразом і весь світ. Бо не вижити в цьому світі без інших.
Наша культура, наші особистості, наша сила і прагнення до свободи захопили нас самих і світ.
Ми осідлали хвилю, нам потрібно втриматися на ній.
Тримаймося і наближуємо перемогу разом з ЗСУ!
Нехай живуть захисники Маріуполя 🙏
Обіймаю вас, всім серцем ❤️
Все буде Україна!💙💛
Арт від Марта Пітчук
Джерело: Facebook
