З новим днем, мої любі
73 дні ми плетемо нитку Долі
Коли почула, що росіяни збираються на день побєдобєсія провести колоною наших полонених, в першу чергу відчула біль, а за ним лють.
Немає проявів людяності, шляхетності, благородства, милосердя, любові в країні, що виправдовує, ні не мародерство навіть, а згвалтування і саме право вбити, якщо тебе не люблять.
І на наш жах, подив і гнів, виправдовує і підтримує не лише тоталітарна державна машина, а і більшість росіян.
Тому і протримався режим путіна і після чеченських і грузинських воєн, не змели його люди, як злочинний, а почали “вставать с колєн”.
Чому вони весь час на колінах?
Що вони там роблять? Як не подивишся, вони знову встають.
Не можна, чим далі від подій війни, тим більше нарощувати ейфорію від не вашої вже перемоги. Це хворе суспільство.
Територія росії не була навіть так глибоко окупована, як Білорусь та Україна. Саме наші сім’ї відчули всі жахіття війни, без можливості перевести дух від голодоморів, окупації, масових розстрілів, що влаштовували сталіністи, яких тепер так возвеличує росіянське суспільство.
Дивний народ. Вони намагаються поєднати протилежні ідеології. В одній колоні портрети Сталіна, що нищів церкви і залишки російського дворянства, і портрети вже святого Ніколая ІІ.
Це не поєднується. Не поєднується в принципі. Навіть, якщо забути, що цілі в них протилежні, вони не поєднуються ще й через те, що не було засудження сталінізму. Не були покарані з соромом і болем для родин ті, хто розстрілювали у підвалах без судів. Не було покаяння.
Через те, що не були засуджене мородерство і гвалтування мільйонів жінок під час 2 світової, можливі сьогодні Буча і Маріуполь. Син і донька не дізналися, що татко не на роботу ходив, не захищав батьківщину і родину ціною свого життя, а безкарно катував, гвалтував, вбивав без вини. І це було погано. Неприродньо.
Вони спираються на неприродні, мертві, сконструйовані франкенштейні сенси.
І ці сенси вони понесуть 9 травня далі у майбутнє своїх дітей. Ба більше, руками своїх дітей.
В нас ще є історії від живих людей, ми знаємо, що війна не складається з перемог, вона складається з болю, смерті і єдності.
Я пам’ятаю розповіді своєї бабусі, як вона народила мого батька у погребі, під час бомбардування Дніпропетровська. А тепер поруч з цією історією я відчуваю пологовий у Маріуполі.
В голодні повоєнні роки моя бабуся тонула на Дніпрі під кригою. Вона не могла відпустити санки, бо там був весь сімейний “скарб” для обміну на їжу.
Адже радянський союз відмовився від плану Маршала, щоб не звітувати міжнародним інституціям і не показати, як збагатилися мародери і вбивці, і як голодують звичайні люди.
Мою бабусю врятувала незнайома людина, за яку бабуся усе життя молилася.
Ми будемо довгі роки розповідати про рашистів, про звірства фашистської російської армії.
І нехай зараз “харошіє рускіє” звалюють провину на дагестанців і бурятів, дєскать більше всього поховань саме там, а русскіє і не воюють, але накази віддають росіянські командири, нагороджують підрозділи, що катували у Бучі росіянське керівництво, телефонують додому з жахливими розповідями і російські збоченці. Світ знає всіх поіменно. Справедливе покарання не минуче.
Не може бути свята про війну. Тільки дні пам’яті, щоб ніколи знов.
Не допоможуть оркам масовки з перевдяганням у наших полонених, це останні потуги перед розгромною поразкою. Вони вже мертві, тільки не зрозуміли це поки що.
А нам продовжувати садити і сіяти.
В цьому році це важко дається, на будь яку дію потрібне зусилля, але я його роблю. Щоб в мені також перемагало життя і любов.
Наближуємо перемогу разом!
Нехай живуть захисники і мирні Маріуполя 🙏
Віримо у наші #ЗСУ !❤️
Обіймаю вас, мої любі!❤️
Все буде Україна!💙💛
Арт від Оля Гайдамака
Джерело: Facebook
