додому Блоги 66 днів майбутнього яке ми не мислили 

66 днів майбутнього яке ми не мислили 

51

З новим днем, мої любі
66 днів майбутнього яке ми не мислили

Зараз горизонт планування в багатьох 2-3 дні. Це те, що хоч якось можна побачити. І ми все частіше починаємо дивитися трохи далі у майбутнє.

Одна із історій, мабуть навіть легенда, що вразила мене, це про планування майбутнього глибиною 500 років.

Про дуби для оздоблення британського чи то парламенту чи то палацу.
Якщо хтось не чув, то ось.
Оздобили 500 років тому велику залу величезними дубовими балками.
І ось настав час робити ремонт.
Потрібні певного сорту дуби, певного віку. Де взяти?
Вирішили, просто як експеримент, звернутися до минулого постачальника. І документи зберігалися в архіві, бо традиції, просвітництво, державне наступництво (преемственность).
Знайшли, звернулися.

-ads-

Той власник лісу, у якого купили деревину, наказав тоді, 500 років тому, закласти нову дубову рощу. Бо колись знадобиться ремонтувати.

Дуби повільно ростуть, щоб набрати своєї міцності.

Вражає пара моментів:
*Він вірив, що палац не буде зруйнований
*Традиції так само будуть вшанованими і не стануть у залі робити ар деко і таки дуби знадобляться
*Він вірив, якщо він продав якісний товар, до його потомків прийдуть знову
*Йому було не наплювати на потомків
*Він був здатен своїми думками сягнути так далеко

Це прояв глибокого національного менталітету, на мій погляд.

Звичайно, ця здатність, це вміння від досвіду довгого стабільного життя сімей та країни. У всякому разі, більш стабільному, ніж у країнах, де за 100-300 років кілька разів ставалося повне руйнування і винищення мислення і мислячих.

Передати у спадщину в Україні – стати героєм, що зміг вберегти щось серед розрухи і вигнання. Адже радянський союз, серед іншого, полюбляв виганяти цілі народи з їх домівок і переселяти у степи Казазстану чи Сибір.

Зараз є багато випадків, коли наші біженці страждають найбільше не через покинуті дорогі речі, а через те, що лишили сімейний фотоальбом, а що вже казати про бабусину шаль, чи дідусеве крісло. Чи гарні дубові двері.

Ми маємо мислити своє майбутнє кожного дня. На 1, 30, 50, 100, 500 років вперед. Нам потрібно ставити собі питання, що будуть відкивати нам нові шляхи.

Наприклад, як ми хочемо жити? Не де, а як.
Як людина, як країна, як місто, як село, як громада.

Саме від відповіді на це питання залежить яким ми будемо створювати своє майбутнє. І яке це майбутнє стане.
Передбачити неможливо, бо ж безліч варіантів майбутнього. І все одно, навіть, якщо вгадаємо основну канву, сплететься, відтвориться воно інакшим.

Нам потрібно реалізувати найкраще майбутнє для нас і наших дітей, що разом з нами співають Червону калину, розливають бандерівське смузі, закривають собою молодших, тримають стривожену матусю за руку.

Тож наближуємо перемогу разом!
Підтримуємо наші #ЗСУ
Нехай живуть захисники і мирні Маріуполя 🙏

Обіймаю вас, мої любі!❤️
Все буде Україна!💙💛

Арт від Оля Гайдамака

66 днів майбутнього яке ми не мислили 
Вікторія БЕККЕР, бізнес-тренер

Джерело: Facebook

попередня статтяВечірня розмова в таборі для військовополонених 
наступна статтяХотят ли русские выйти из войны или им милее ядерная катастрофа? 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я