Вперше з 2012 року Володимир Путін скасував свою традиційну річну пресконференцію. У російських медіа активно говорять про те, що пресконференцію не скасовували, а перенесли на 2023 рік. Повідомляють також про відкладення президентського послання до Федеральних зборів. Таке «зміщення дат» безпосередньо пов’язане з російсько-українською війною та ситуацією, яка наразі склалася для РФ на безпосередньо військовому та політико-дипломатичному фронті.
Ще на початку листопада російські військові були змушені залишити території, які раніше були анексовані РФ – сам злочин анексії, нагадаю, був юридично оформлений Держдумою та Радою Федерації. Йдеться про ряд населених пунктів у Херсонській області та власне місто Херсон. Оголошення новини про відступ та підготовку аудиторії доручили командувачу Об’єднаним російським угрупуванням військ в Україні Сергію Суровікіну. Російські телеграм-пропагандисти стверджували, що Суровікін – один з небагатьох, хто «розмовляє з росіянами по-дорослому», але насправді Суровікін не сказав своїй аудиторії головного: звільнення Херсона та ряду міст у Херсонській області українськими Силами оборони зруйнувало міф про «незворотність російських анексій».
У чинному керівництві РФ намагалися зафіксувати свої «досягнення Спеціальної воєнної операції», насправді – війни, через анексії територій Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей. У російської сторони були певні ілюзії щодо того, що такий крок змусить Україну та її партнерів «змиритися з геополітичними реаліями» та почати перемовини – як це було після спроби анексії Криму та м. Севастополь. Але те, що багато років позиціонувалося як майже невирішуване питання – повернення територій, які Росія анексувала – українські захисники вирішили практично у Херсонські області. Фактично, досягнення ЗСУ засвідчили повний провал російських спроб примирити світ з агресивними діями Москви та нав’язуванням «права сильного», вони зняли «сакральність кримського питання» з порядку денного. Намагання різноманітних «прибічників мирної угоди тут і зараз» просувати наратив про «Крим як розмінну монету у майбутньому великому компромісі» розбиваються об реальність: анексовані території потрібно і реально звільнити, і Україна це робитиме.
Не все просто і з настроями всередині російського суспільства: мобілізація запустила сценарій, в якому російська влада більше не є недоступним адресатом для незручних питань. Путін вимушений створювати видимість реагування на проблеми, пов’язані з мобілізацією, але робить це у найбільш недолугий спосіб – застосовуючи адмінресурс. Так, під виглядом зустрічі з матерями військовослужбовців, задіяних у так званій СВО, Путін спілкувався з депутатками від «Єдиної Росії», московськими обласними чиновницями та режисеркою «православного кіно». Тим часом справжні матері та дружини мобілізованих об’єднуються в організації як, наприклад, «Рада матерів та дружин», та намагаються досягти хоч якоїсь відповіді щодо долі своїх близьких від Путіна та представників силових відомств Росії. Учасниці ініціативи стверджують, що їздили у Міністерство оборони та інші установи, але не отримали жодних відповідей на свої питання – лише відписки, що не може влаштувати їх.
Російські джерела також твердять, що Адміністрація президента має все менше відповідей та формул для спілкування навіть з цілковито підконтрольними медіа. Адже нема глобального пояснення і навіть розуміння того, куди рухається Росія у своїх діях на внутрішньо- та зовнішньополітичній арені.
Посада «головного ідеолога Кремля» наразі вакантна: Сергій Кирієнко, відповідальний за внутрішню політику та окуповані Росією території, не може формувати ідеологічні контури ані для так званої СВО, ані для внутрішньоросійського порядку денного. Спроби говорити про те, що Юрій Ковальчук є ідеологом війни не можуть вважатись чимось об’єктивним – навіть якщо він насправді агітував за силову конфігурацію розвитку конфлікту. Публікації у російських медіа про своєрідні «кастинги» на роль ідеологів Кремля, де серед головних претендентів називають Проханова, Дугіна та Малофєєва – це лише ще одне відображення того, що пояснень для дій Російської Федерації у чинних представників Адміністрації нема. Ситуація дійшла до тої критичної кондиції, коли з нафталіну дістаються фігури дев’яностих років та «православний олігарх», що був і є «гаманцем» кремлівських оборудок у інших державах та своєрідною зв’язковою ланкою між декількома російськими силовими відомствами.
Проте усе це не має створювати підстав для надмірного оптимізму: те, що Кремль позбавлений можливості доповідати про успіхи, свідчить лише про зростання у нього бажання за будь-яку ціну отримати хоча б видимість перемоги. Отримати її Росія наразі може лише інтенсифікувавши свою агресію проти нас. Саме про це говорили і Головнокомандувач Збройних Сил Валерій Залужний і міністр оборони України Олексій Резніков у своїх останніх заявах для медіа. Через нові можливі спроби наступу з півночі України взимку або на початку весни Росія намагатиметься реалізувати свої задачі не лише на землі, а й у перемовних форматах, які гіпотетично з’являтимуться з початком нової хвилі агресії.
Наша мета – донести до партнерів необхідність надання додаткової допомоги Україні – і в першу чергу йдеться про зброю. Довести, що жодних «болючих компромісів задля запобігання ескалації» не буде, а повернення у березень 2022 р. на рівні перемовного процесу і тодішніх його умов є неможливим. Як би того не хотіла Росія і як би не змушувала до цього Україну і світ.
Джерело тут
