Домой Политика Конфлiкт мiж донедавна надiйними союзниками набуває загрозливих масштабiв

Конфлiкт мiж донедавна надiйними союзниками набуває загрозливих масштабiв

23

Київ. 05 травня 2017 року (expres.ua, Ірина КОВАЛЕНКО). Референдум, що вiдбувся в Туреччинi й турецькiй дiаспорi 16 квiтня, забезпечив 51,41% голосiв виборцiв за iстотне посилення повноважень президента держави, iнiцiйоване нинiшнiм її очiльником, пише газета «Експрес».
Головна новацiя, яку планує внести Реджеп Ердоган, — лiквiдацiя посади прем’єр-мiнiстра. Турецький президент планує сконцентрувати всю владу у своїх руках.

Цими днями чимало мiжнародних експертiв i полiтикiв висловлюють сумнiви в чесностi органiзацiї волевияву. Так, згiдно зi звiтом спостерiгачiв ОБСЄ та Ради Європи, референдум про внесення змiн до конституцiї в Туреччинi не вiдповiдав демократичним стандартам.

Однак Ердоган уже заявив: йому все одно, що думає Європа про голосування на референдумi щодо розширення президентських повноважень. Вiн запевняє, що Туреччина може провести ще й референдум щодо подання заявки на членство в Європейському Союзi. Ердоган заявив: ЄС не приймає Туреччину, бо є «альянсом хрестоносцiв», i недавня зустрiч лiдерiв ЄС iз Папою Франциском у Ватиканi це доводить.

А кiлька мiсяцiв тому президент Туреччини запевняв, що Європа є… спiльником тероризму, адже пiдтримує заборонену в країнi Робiтничу партiю Курдистану. На думку Ердогана, кожна одиниця зброї, яку вилучила турецька влада в органiзацiї курдських бойовикiв, прибула з країн Європи.

Чому ж мiж Брюсселем i Анкарою пробiгла чорна кiшка? Розпитуємо виконавчого директора Центру близькосхiдних дослiджень Iгоря Семиволоса та директора Центру дослiдження програм громадянського суспiльства Вiталiя Кулика.

— Що спонукало президента Ердогана до атаки на ЄС пiсля багатьох десятилiть союзництва?
I. Семиволос: — З одного боку, є вислiв турецького президента про хрестоносцiв, але, з другого боку, французи казали, що мусульманська країна нiколи не буде членом Європейського Союзу, який збудований на основi християнських цiнностей. Як на мене, i окремi очiльники європейських країн, i глава Туреччини помиляються, спекулюючи на релiгiйних емоцiях.

Крiм того, чимало заяв Ердогана були зробленi задля максимальної мобiлiзацiї суспiльства довкола нього як лiдера держави. Вiн прагнув створити вiдчуття загрози з боку Європи.

Однак є й iншi причини такої ситуацiї. Тут варто згадати, що Ердоган прийшов до влади пiд проєвропейськими гаслами. I в першi кiлька рокiв багато зробив для того, щоб у країнi були запровадженi європейськi правила.

Утiм нинi експерти вважають, що бiльшiсть цих iнновацiй впровадили, щоб убезпечитися вiд армiї як дуже впливового гравця в турецькiй полiтицi. З часiв революцiї кемалiстiв початку ХХ столiття армiя мала офiцiйнi повноваження втручатися в цивiльне життя, кiлька разiв скидала керiвникiв держави, дiяльнiсть яких, на думку генералiтету, загрожувала формату свiтської держави, що встановив Мустафа Кемаль Ататюрк.

«У Європi армiя перебуває пiд цивiльним контролем? Значить, i ми це маємо зробити, бо армiйське свавiлля є причиною неприймання нас до Євросоюзу!» Такими гаслами Ердоган забезпечив суспiльну пiдтримку делегiтимацiї важливої полiтичної ролi вiйськових. А пiсля того, як армiя перестала бути чинником, що загрожує владi Ердогана, виникла спокуса узурпацiї влади. Вiдповiдно, вимоги ЄС щодо демократичних стандартiв стали дратувати турецького президента.

В. Кулик: — Найбiльше вiдносини мiж Брюсселем та Анкарою загострилися пiсля спроби вiйськового перевороту влiтку минулого року. Турецька влада почала переслiдувати не тiльки опозицiонерiв, а й цiлi суспiльнi групи. Людей заарештовують тисячами, а з роботи виганяють десятками тисяч. Отож ЄС намагався, так би мовити, поставити Туреччину на мiсце, жорстко критикуючи її за цi дiї.

— У кого сильнiшi позицiї в цьому конфлiктi?

В. Кулик: — Нинi нi вiйськову потугу Туреччини, нi технологiї навiть не можна порiвнювати з європейськими. Та й економiчно вiд ЄС ця країна залежить найбiльше — на Євросоюз припадає приблизно 50% її експорту. Це дуже багато. Для порiвняння: Росiя має трохи бiльш нiж 4% у турецькому експортi.
Однак попсувати нерви Брюсселю Анкара таки здатна. Туреччина може зближуватися з Росiєю, створюючи виклики для ЄС, може перекрити транспортнi коридори — магiстральнi автошляхи та сухопутнi шляхи. Також у планах транскаспiйськi газопроводи й нафтопроводи, якi б мали йти через територiю Туреччини й реалiзацiю яких вона може заблокувати.

— Якi можуть бути наслiдки цiєї кризи?

В. Кулик: — Перш за все рiзко впаде товарообiг, можливе також виведення Туреччини за рамки безпекових проектiв, зокрема, пов’язаних iз розмiщенням систем протиракетної оборони НАТО. Водночас ЄС навряд чи легко погодиться помиритися, доки Туреччина не визнає помилок, пов’язаних iз дотриманням прав i свобод людини, та не подолає труднощi з євроiнтеграцiйними процесами в самiй країнi. А оскiльки Ердоган у цьому напрямi поки що рухатися не планує, криза ця, видається, надовго.

I. Семиволос: — Не все так однозначно, бо Ердоган змiнює свої вподобання, як вiтер напрям бiля моря. I хоч ЄС та Туреччина обмiнюються звинуваченнями, вони потрiбнi одне одному. Для Туреччини ЄС — єдиний стратегiчний ринок збуту, а для Європи ця країна дуже важлива як союзник на Близькому Сходi.