Петро Охотін
Радянський письменник Пришвін у одному зі своїх щоденникових записів за 1914 рік згадує діалог, який відбувся між соціал-демократом із робітників і теологом та письменником Дмитром Мережковським. Дмитро Сергійович, знавець історії православ‘я та релігійних символів, запитав думку пролетарія щодо необхідності для людини відчуття власного безсмертя, на що почув: «Нагодуйте мене!». Видатний мислитель не стримався і почав волати: «Падло! Падло!». Пришвін зауважує: слово вживалося у філософському прочитанні, мало образити стан цивілізації. Проте недаремно кажуть: голодний ситого не розуміє.
Подейкують, що філософ Шопенгауер писав свої волюнтаристські афоризми із келихом вина у руці та шматком смаженого курячого стегна в іншій. Воістину, «те, що кожен має у собі, є найбільш важливим для його щастя».
Блукаючи інтернет-версіями каналів «громадянського» телебачення, якось натрапив на цікавий сюжет, де українські дієтологи розповідають про користь кризи для здоров‘я. Ольга Кошеленко, як повідомляє «П‘ятий канал», відкрила народові очі на те, що «Одвічну проблему – як що-небудь попоїсти і схуднути, допоможе розв’язати економічна скрута». Аргументи, як і водиться, знайдено за кордоном: “Дивіться, Мішель Обама що робить.- ділиться враженнями голова проблемної комісії з гігієни харчування МОЗ України Віктор Ципріян. – Вона розпахала у Білому домі собі город. І вважає, що вона буде забезпечувати свіжими овочами та зеленню не лише свою сім’ю, але й усіх співробітників Білого дому”.
Український уряд, очевидно, за допомогою кризи може вбити одразу двох зайців – методом природнього добору відсіяти малоперспективних індивідів, а за допомогою аскетичного харчування, наблизити їх до плакатно-модельного ідеалу краси. Такий шлях є більш простим, ніж установка спортивних майданчиків у дворах чи підвищення рівня заробітної плати, щоб можна було взяти абонемент у фітнес-клуб.
На жаль, наслідувати приклад першої леді США можуть не всі наші співгромадяни. Особливо, більш урбанізована їх частина, яка не має підтримки у вигляді рідних із села. Компанія RegioPlan Consulting, повідомляє «Кореспондент», провела дослідження, дані якого показали, що, серед десяти країн Східної Європи, Україна займає останнє місце за витратами, пов‘язаними із веденням домашнього господарства (близько 2,5 тисяч євро у рік проти 21 тисячі, яку витрачають мешканці лідера рейтингу – Словенії).
У лютому 2009 року Національний інститут стратегічних досліджень повідомив, що третина українців задля економії заощаджують на їжі. Від депресії ж лікує, за старою звичкою, солодке. А в глибших шарах – гірке. Встановлення Кабміном мінімальної ціни у розмірі 14 гривень за «пляху» серйозних перешкод «алконавтиці» не робить. За показниками Спілки оптовиків і виробників алкоголю та тютюну (СОВАТ), зазначає «Ліга», об‘єми реалізації горілки зросли у листопаді 2008 року на 39,6%, у грудні – на 4,8%, січні 2009 року – на 42,6% порівняно до відповідних місяців у 2007-2008 році. Споживання та виробництво безалкогольних напоїв і мінеральних вод, надає показники портал «Український бізнес-ресурс», упало на 5-10%.
Така картина із рівнем та якістю споживання є репрезентативною не для всіх верств населення. За результатами маркетингових досліджень компанії PRO-Consulting, у таких столичних закладах, як «Декаданс», «Арена», «Кайф», пересічний відвідувач (зазвичай представники «золотої молоді») викладає у середньому 300 доларів за вечір. Нагадаємо, за даними Держкомстату, середня зарплата у березні 2009 по Україні становила 1723 гривні.
На місці Президента України, можна було би скористатися нещодавнім приїздом режисера Девіда Лінча, який пропагує трансцедентальну медитацію. Її основою є техніка входу в гіпнотичний транс, перебуваючи у якому, людина читає особисту мантру. Кінематографіст вважає, що за допомогою таких вправ зникає роздратування й з‘являється вміння цінувати те, що маємо.
Услід за автором «Твін Пікс» і, водночас, послідовником Гуру Магаріші, від якого свого часу техніки медитації отримали ‘The Beatles, мав би приїхати адепт голодування за вченням Поля Брега. Хто не знає, цей дослідник закликав до добового голодування раз у тиждень і тижневого раз у місяць. Враховуючи геополітичні розклади, можна було би привести й цілком слов‘янського Генадія Малахова, який учить позбавлятися споживання їжі зі сторінок числених брошур. Його методика є вигідною ще й із тієї причини, що закликає очищати організм за допомогою сечі.
Так би мовити, для влади це могло означати введення населення у замкнений цикл виробництва. Без зайвих заморочок через розрахунок мінімального споживацького кошика та бюджетного індексу. З такої напівсектантської суміші, замішаної на передових вченнях, можна було би створити актуальну квазінаціональну ідею. Або просто збільшити надходження до державного бюджету за допомогою експорту професійних голодувальників до країн, де ще вірять у те, що голодування та пісні навколо адміністративних будівель знищать політичний гніт і економічні негаразди.
Популярний підручник МакКонела та Брю «Економікс» – науково доведена праця про те, що кількість ресурсів обмежена, а потреб людини – безмірна. Такі учені як Гарісон, Хантінгтон і Фукуяма виводять погані умови життя не з економічного становища (такий аналіз нагадує про бородатого сивого інтелігента, який блукає Європою), а з усталених у культурі народу понять. Мовляв, суспільство, породжене, за Вебером, Реформацією Мартіна Лютера, стало орієнтованим на конкуренцію та особисті справи, на відміну від «опікунського» та колективного за духом типу свідомості, властивого для вихованців православної церкви.
Мар‘яно Грондона виводить з того «сприятливу» (індивідуалістську, ринкову) та «резистативну» (втім, увесь «резистанс» тут обмежується боротьбою за харчування та «матеріально» відчутні свободи) системи цінностей. Представники резистативної системи люблять протиставляти свою «антиматеріальність» і чесність «хитрому» та «меркантильному» представникові сприятливої.
Прикриття фізіологічних потреб радісними розмовами про «карму», «вищий порядок», аби приховати «лузерство», невдачі у суспільному та, як наслідок, особистому житті – це не ознака позитивного мислення, тиражованого «масовою езотерикою». Така поведінка нагадує образ тренера бойового мистецтва, до якого маленький хлопчик приходить по прикладні навики, а отримує закручені розмови про абсолют і «найкращу бійку, ту, яка не відбулася».
Не знаю кому як, а особисто авторові цієї статті образливо, що якийсь із, скажімо, Вікторовичів (нащадок чи першого, чи іншого фаворита виборів-2004) за вечір «прожигає» у «кабаку» досить непогану суму. Тут навіть поняття не політичного змісту, а звичаєвого. Транш МВФ, як і зібрані податки, призначені не для групки осіб, які з якогось дива уявили себе феодалами. Чи «маленькому українцеві», які “маленькому мешканцю планети Земля”, все-таки, варто визнати, що «лох-ето судьба»?
