Олександр НИКИФОРЧАК
Чи можна повернути часи? Щасливі часи… Безпечні для всіх… Одним – хліба й видовищ, іншим – владарювати. Як? Для чого? Що вийде?
Людська пам’ять має одну цікаву особливість, те, що було колись, в минулому, нам завше видається кращим за теперішнє. Тут немає якоїсь невідповідності, все так, просто ми не можемо пам’ятати все, залишаємо в спогадах, лише обрані моменти. І саме при виборі, що потрібно залишати, ми й обираємо приємне.
Будь-яка зміна в суспільстві, хай би яка вона була позитивна чи не дуже, несе в собі перебудову суспільства, ламаються налагоджені відносини. І дуже багатьом ці зміни несуть багато негативного. Всім не догодиш. А особливо коли ці зміни чиняться з волі однієї людини, самодержця. Як у нашому випадку (хоч ці зміни і назріли) впровадження християнської релігії як державної в давньоримській імперії пов’язують з особою імператора Костянтина Великого.
Навіть в нашому такому високоосвіченому суспільстві не дуже люблять відслідковувати причину та наслідок, чому і через що стало краще чи гірше. А що хотіти від давніх римлян? От і дуже значна частина тогочасного суспільства не дуже була задоволена життям при імператорах династії Костянтина вже під провідним світоглядом християнства. Згадувались давні часи, ще дохристиянські, щасливі – як вони їх уявляли: величні та звитяжні римляни підкорюють варварів, данина і взагалі солодке життя. Такі настрої панували в масах, вони і часто карбувались і в монета. Серії монет “FEL TEMP REPARATIO” – “Повернення щасливих часів”.
Люди не політологи, вони не пов’язували проблеми в своєму житті з кризами в державі, з безупинною боротьбою за владу. Їм ближчими і зрозумілішими були щасливі часи минувщини, коли завойовувались народи та здобувались трофеї, коли давні боги вели римський народ до перемог та благополуччя.
Цю потребу суспільства відчув імператор Юліан ІІ, він спробував повернути (тому і цикл я так назвав: “Вперед в минуле по-давньоримськи”, де спробую показати своє бачення діянь цього неоднозначного імператора) щасливі часи. Повернути, спробувавши відродити як основу суспільного добробуту язичництво, але покращивши та реформувавши його (як він це бачив), взявши краще й з християнства, за це отримав “титул” Філософ. Не заборонивши, проте й християнство, дотримувався принципу віротерпимості, що не завадило його нагородити за це “титулом” Відступник.
Освічена та неординарна особистість, імператор Юліан ІІ зробив цей мотив таким собі девізом та стимулом – “Повернення щасливих часів” – для “передвиборчої гонки” та взагалі свого правління, спогади (вибіркові, як згадана властивість людської пам’яті) про славне минуле й повинні були здобути підтримку в масах. А от які мотиви справді мав імператор, званий одними Відступником, іншими Філософом, то ще питання.
Назвати легко, важче зрозуміти, чому він так вчинив, щоб залишитись таким у пам’яті віків. Про мотиви дій давньоримського імператора Юліана ІІ і хочеться поміркувати.
Про мотиви, внаслідок яких він залишився в історії Відступником. Чи Філософом. Залежно точки зору дослідника – адже дії його від того не зміняться, минуле вже минуло, не повернеш, хоч він і спробував двічі, в одну річку…
Про це наступного вже разу, бо зараз: щира моя подяка читачам колонки Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
