«В часи коли втрачаються сенси, обов’язок розумних людей ці сенси створювати». Не пам’ятаю хто це сказав, але саме так я б визначив завдання креативного класу в сучасній Україні.
Cтає все очевидніше, що наш політикум, замість побудови нової системи, на нових принципах та з новими відносинами, намагається косметично ремонтувати стару. Тому ми спостерігаємо не реформи, а реставрацію корупційних схем, тому непродумана люстрація не дає бажаного очищення влади, тому ми не маємо справедливого і доступного правосуддя. Минув рік від того, як почався другий Майдан, а його цілі (за виключенням повалення Януковича) поки не досягнуто.
Як влада “втрачала розум”
Я з 2001 року працював на державній службі, це майже 13 років стажу. Чиновницька «шинель» вже стала моєю звичною уніформою. Колеги підсміюються і називають це професійною деформацієюJ) Тому я знаю, як працює система, її публічну і приховану сторону. За ці 13 років я пройшов шлях від головного консультанта в Національному інституті проблем міжнародної безпеки при РНБОУ до Заступника Керівника Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України. На моїх очах змінилося 4 президенти. Є з чим порівнювати і робити висновки.
За 13 років держава деградувала. Деградувала управлінська верства, яка нами керує. Я маю на увазі, у першу чергу, ціннісні орієнтири та моральні якості управлінців. Це не пафосна фраза. Це наша реальність.
За часів Кучми експерти в держустановах мали значний вплив на формування рішень. Від написання аналітичної записки до ухвалення рішення могли пройти години. Президент України вимагав експертної думки з кожного питання. Тому більшість дій були зважені. По суті, В 2001 році люди, які приймали рішення в РНБОУ та Адміністрації Президента (звичайно, там також були корупціонери і пристосуванці) мали державницьке мислення, відповідальність за країну. Бо вони цю державу створювали. Тому, як би ми не ставились до Леоніда Кучми, але в 2004 році він свідомо не допустив кровопролиття і зберіг єдність країни.
За часів президентства Ющенка було здійснено перший удар по системі експертизи та зруйновано аналітичні державні інститути (спочатку девальвували роль Національного інституту стратегічних досліджень, згодом, послабили апарат РНБОУ, політизували Академію наук). Рішення Віктором Андрійовичем приймались емоційно, під впливом кумів, сватів та інших “любих друзів”. Проте, навіть Ющенко читав документи більше 2-х сторінок тексту.
За часів Януковича відбулася остаточна деінтелектуалізація влади. Роль експертів була остаточно зведена до обслуговуючого персоналу. Аналітики та спічрайтери писали досить якісні тексти: Послання президента, виступи, які він озвучував. На першому етапі, здавалося, що Янукович дослухається до розумних пропозицій, якщо публічно їх декларує. Але, виявилось тексти існували в паралельній реальності з практичною діяльністю президента. Та й інформацію йому подавали вже у вигляді слайдів з мінімумом слів. Віктор Федорович довіряв лише “Сім”ї . І рішення приймалося за алгоритмом параноїка. Але це питання вже не до експертів, а психоаналітиків.
Бюрократія і державна служба, в чому різниця?
Я не хочу вдаватися до науково коректних дефініцій, а спробую пояснити сутнісну різницю між бюрократом та державним службовцем-державником. Бюрократ в Україні – це функціонер, який механічно виконує посадові інструкції, працює з 9 до 18.00, не особливо переймається питаннями людей і намагається отримати свою частку “корупційного податку” з громадян. Держслужбовець-державник послуговується національними інтересами. Для нього не важливо, хто при владі, які політичні сили, прізвища, головне, щоб були захищені інтереси держави.
Власне, державницький підхід до державної служби і визначав моє ставлення до роботи. Я громадянин України, позапартійний, і хочу працювати на свою Батьківщину, незалежно від правлячої політичної сили. Держслужбовців з таким мисленням в нашій країні чимало. Президенти змінюються, партії виникають і зникають, а національні інтереси залишаються. Тому, на будь-якій посаді, я намагався використати «вікна можливостей» для реалізації важливих для країни програм на державній службі.
Після рішення Кабміну про згортання стратегічного курсу на Європу, зрозумів, що “вікно можливостей” зачиняється надовго. Вважаю себе євроскептиком і неодноразово критикував “євроідіотизм”: здачу національних інтересів в обмін на “асоційоване сусідство” з ЄС “хоч тушкою, хоч опудалом. Але 21 листопада я зрозумів, що мова вже йшла не про євроінтеграцію, а про згортання базових громадянських прав. Про нашу свободу й демократію.
“Євромайдан. Творимо історію”. Що я робив на Майдані
В обід 21 листопада 2013 р., після аналізу Кабмінівського рішення, ми з командою однодумців вийшли на Майдан, а зранку наступного дня – закликали громадськість вже вийти на Майдан через соцмережі. Всі згадують пост Наєма з Громадського ТБ в тисячу лайків, але мало знають, що Богданою Бабич було створено подію на ФБ “Євромайдан. Творимо історію”, куди було запрошен 53 тис. людей і майже 9 тис. погодилось прийти (https://www.facebook.com/events/708310542513872/?source=1). Більшість з цих людей стали реальними організаторами Євромайдану. Середовище “Спільнобачення”, з якого потім виріс проект Spilno.TV, майже в повному складі взяло участь в інформаційній і креативній роботі на Майдані. https://www.belaruspartisan.org/m/politic/250144/
«так все починалося»
Історія SpilnoTV (www.spilno.tv) в фільмах
Streamers – Ukraine’s young citizen journalists
https://www.youtube.com/watch?v=DlUuyGqrB3Q
Spilno.TV – a Team of international streamers
https://www.youtube.com/watch?v=YL2eCsOleTw
Movie about streamers Spilno.TV
https://www.youtube.com/watch?v=XAkPMGskrFI
STREAMERS
https://www.youtube.com/watch?v=MFZdWIJ4hUc
«Рэвалюцыя он-лайн». Народны бунт ва Украіне вачамі незалежных тэлежурналістаў
https://belsat.eu/be/wiadomosci/a,17282,revaliutsyia-onlain-narodny-narodny-bunt-va-ukrainie-vachami-niezaliezhnykh-teliezhurnalistau.html
Ми почали стрімити (вести пряму трансляцію подій на Майдані (з 22.11.2013), зробили студію під стелою. А наші білі куполи стали символом інноваційної частини майданівської спільноти.
Spilno.TV першими пришли на Майдан і останніми (в серпні 2014 р.) пішли з нього. https://www.facebook.com/Bogdana.Babych/posts/900670439946450
Ми були «очима» на Майдані для багатьох мільйонів українців (понад 50 млн. унікальних переглядів) і мільйонні ретрансляції на інші телеканали. Наші стрімери були першими в гарячих точках.
За час зіткнень на Грушевського було поранено 11 стрімерів Spilno.TV, наш медіаактивіст Володя Карагяур був заарештований і йому загрожував строк до 15 років ув’язнення. Після цього в нас народилося гасло: “Або ми їх, або вони нас”.
Spilno.TV було не просто інтернет-телебаченням – це медіаактивістська спільнота.
Ми мали свою громадянську позицію. Вона не збігалася з позицією тогочасної опозиційної трійці. З самого початку “Революції Гідності” Spilno.TV закликало громадянське суспільство до суб’єктування, вказувало на пасивність і небажання виробити єдину позицію у лідерів опозиції, через різні цілі їхніх спонсорів олігархів. На той час їхня нерішучість, закулісні торги, без залучення представників громадянського середовища, непрозорість у використанні благодійних коштів, викликали недовіру й загрожували згортанням активності громадян. Коли політики відчули конкуренцію з громадським сектором, після утворення Громадської Ради Майдану, де вперше зібрались понад 118 організацій для координації дій, вони створили свою “Раду Майдану” й почали масовану медіа кампанію проти основних активістів.
За це нас намагалися дискредитувати БЮТівські політики та їхні прикормлені “юлеботи”, навіть не обтяжуючи себе пошуком хоч якихось фактів. В чому лише не звинувачували мене, мою дружину Богдану Бабич та інших активістів. В тому що ми «проект Банкової», нас фінансує Льовочкін, я є піартехнолог Клюєва, в тому що за нами стоїть Медведчук, в тому що нас «купив» Кличко.
Найогидніше було те, що в цю брудну кампанію включилися люди та видання, яких я раніше знав особисто і вони знали, що всі ці звинувачення є брехнею. Тому є деякі інтернет-ЗМІ й журналісти, яким я принципово більше не даю коментарі. Нехай це залишається на совісті цих людей. https://www.facebook.com/oleksandr.bryhynets/posts/631515310217954 Уявіть собі таку картинку – чоловік “штандартерфюрер СС”, а дружина – полум’яна партизанка, яка днем “бореться зі злочинною владою”, а вночі ділиться з цією “злочинною владою” враженнями від боротьби.
На жаль, не так багато людей вміють аналізувати і співставляти факти. Більшість бездумно підхоплює “вкиди” і починає далі розносити найшвидкоруч зліплені “викриття”. Мені було неприємно, що в той час, коли моя дружина під обстрілами на Грушевського стрімила 12 годин на морозі й була поранена, а в її тата був через це гіпертонічний криз, політики дозволяли собі такі коментарі, сидячи в теплі в Будинку Профспілок. Бог їм суддя.
Жодний мій критик не може закинути мені, що я десь переховувався і мовчав протягом Майдану. Мене чули мільйони глядачів Spilno.TV (бо вночі я вів ефіри за центральною камерою і коментував події за день).
Я публічно заявив свою позицію (зокрема, 27 листопада 2013 р. – https://www.facenews.ua/columns/2013/180925/). Також, ми в Spilno.tv, після прийнятих законів 16 січня почали кампатію “вдягни шолом”, коли кожен, хто був незгодний з законами висловлював непокору і одягав шолом (за це світило 15 діб). – REVOLUTION of helmets https://www.facebook.com/Bogdana.Babych/media_set?set=a.786161958063966.1073741834.100000105067969&type=3
Чи можна бути дерслужбовцем і не сидіти на “схемах”
Мене й сьогодні запитують: чому я не пішов з АП в листопаді – грудні 2013? Але мало хто знає, що я, та ще 15 чоловік, написали заяви про звільнення одразу після побиття студентів. Загалом, я написав 4 заяви про звільнення. Першу – голові Адміністрації Президента Льовочкіну. Другу – голові АП Клюєву. За цей час, ми з Мариною Ставнійчук намагалася достукатися до людей, які впливали на прийняття рішень в країні, пропонувався як варіант вирішення кризи – Конституційний договір, повернення до Конституції 2004 року, проведення перевиборів тощо. Окрім того, я мав певні морально-етичні зобов’язання перед своїм безпосереднім керівництвом (Мариною Ставнійчук) та людьми, які зі мною прийшли в АП. Третю заяву я написав – голові АП Пашинському. І лише голова АП Ложкін нарешті підписав мою заяву про звільнення в жовтні 2014 року =).
Чому я зараз пішов з АП, хоч не мав претензій з боку нового керівництва, не підпадав під звільнення по Закону про люстрацію?
Коли Петро Порошенко заявив про намір балотуватися в Президенти України, я його щиро підтримав. Знаю Петра Олексійовича особисто, працював під його керівництвом в системі РНБОУ. Імпонувала мені і його команда. Я сподівався, що нове політичне керівництво зробить певні висновки з помилок попередніх адміністрацій. Вірив у те, що стратегічні горизонти нової влади мають бути більшими.
Але, я бачив, як здійснюється кадрова політика в державі, як формується нова правляча політична сила, бачив, що владою уникається предметна розмова щодо конституційної реформи, почалася реставрація корупційних схем. Подекуди, не просто не змінювалась система, але й обличчя не змінювались. І оптимізм поступово зник.
Для початку було знову «заговорено» реформу місцевого самоврядування. З якого дива «на нуль» було помножено Державний фонд сприяння місцевому самоврядуванню? Потім зазнала удару державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства. Замість того, щоб закріплювати в законах права громадян на участь в вироблені управлінських рішень (створювати правові механізми), влада пішла шляхом імітації “залучення громадськості” . Саме так я оцінюю новостворену Національну раду реформ. Ще певні сподівання я покладав на Реанімаційний пакет реформ та його домовленості з Кабміном, але після того як «ньюсмейкери» РПР (Гопко та Соколенко) пішли в партійні проекти, в мене зникли будь-які ілюзії.
Я остаточно прийняв рішення про відставку, коли Президентом України було ініціювано закон про особливий статус районів Донбасу. З першої хвилини я намагався довести небезпеку цього рішення. Писав доповідні, намагався вплинути через радників Президента, неодноразово виступав публічно на телеканалах. У підсумку, ми своїми руками заклали основи для “придністровізації” конфлікту на Донбасі. Я знаю про що тут пишу, бо понад 12 років займаюся проблематикою Придністровського конфлікту (Див – https://www.youtube.com/watch?v=8OKCKdi5pks).
10 жовтня я написав заяву про звільнення за згодою сторін і залишив державну службу. Якщо буде потрібно, спойкійно пройду процедуру люстрації. Мені немає чого приховувати. І якщо хтось і надалі збирається мене в чомусь звинуватити – будь-ласка, робіть це фахово, а не взагалі по взагалях. Надавайте конкретні докази. Я займався законотворчим процесом і немає жодного документу, який був написаний мною в АП та за який мені було б соромно. Я не сидів на “схемах” розподілу фінансів. Я не отримав жодних матеріальних чи нематеріальних преференцій від роботи в АП. Я не став «заслуженим», як багато моїх колег, я не отримував квартири, не мав службового авто. Я кожен рік декларував УСІ сімейні статки. З чим прийшов – з тим і йду. Навіть з втратами, тому що не мав часу займатись депозитами у банку «Форум», який збанкрутував після Майдану і втратив всі заощадження.
Сухий залишок
В інтересах України, як держави, була і є реформа місцевого самоврядування, впровадження механізмів демократії участі, збільшення прав територіальних громад, відкритих місцевих бюджетів, підзвітності виборцям місцевих чиновників. Над цією темою наша команда працювала в Адміністрації Президента України протягом 2012 – 2014 рр. Конкретний результат: Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яку в квітні 2014 р. нарешті затвердив Кабмін, на 95% збігається з варіантом, який мені довелося особисто редагувати. Це здобуток нашої команди в АП та громадських експертів: Анатолія Ткачука, Юрія Ганущака, Ігоря Коліушка, Надії Бондарчук та ін. Тепер децентралізація влади основний тренд уряду і президента Петра Порошенка. В часи Януковича ми неодноразово піднімали це питання в Головному управлінні з питань конституційно-правової модернізації і мали напрацювання в цьому напрямку, якби це вдалося втілити в життя раніше, ми б не мали такої ситуації з регіонами. Але, історія не має зворотньої дії.
Інша важлива тема – формування інституційно-правових основ розвитку громадянського суспільства. Звучить трохи по-канцелярські. Проте, саме наша команда, на чолі з Мариною Ставнійчук, пролобіювала ухвалення указу Президента щодо затвердження Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства, яка заклала основи цієї політики в державі. Текст стратегії готували провідні громадські експерти за сприяння Фонду «Відродження» (за безпосередньою участю Євгена Бистрицького), особлива подяка Українському незалежному центру політичних досліджень. Здавалося б дрібниця. Але, це стало фундаметом для розвитку громадянського суспільства. Тепер виконавча влада вимушена проводити консультації з громадянським сектором, ухвалюються регіональні програми сприяння розвитку громадянського суспільства. Звичайно, можна імітувати діалог влади з громадськістю, або взагалі не реагувати на потреби суспільства (як це було у другій половині 2013р.). Але тепер, державна політика набула системності. Про це свідчать індекси спроможності громадських організацій в Україні, індекси залучення громадськості до вироблення управлінських рішень.
До наших спільних перемог відношу і такі системоутворюючі закони, як Закон про громадські організації, Закон про благодійну діяльність та благодійні організації, які не лише спростили процедури створення та реєстрації громадських об’єднань, але дали можливість їм ефективно працювати. Скільки часу та нервів нам з Максимом Лацибою та Анастасією Красносільською було потрібно, щоб зламати спротив не лише в АП (а там нашим опонентом була екс-міністр юстиції Лукаш), а і в середовищі націонал-демократичних нардепів у ВР.
Задовго до виникнення Реанімаційного пакету реформ ми в межах Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства створили потужну експертну групу, яка напрацьовувала та лобіювала в парламенті й виконавчій владі важливі для громадянського суспільства законопроекти та нормативні акти. В доповіді Фрідом Хауз про стан демократії за 2013 рік наша робота була визнана в якості єдиного позитивного здобутку України в цій царині. Це до питання що ми робили в АП.
Чи є життя після дерслужбиJ?
Чим планую займатися? Створювати сенси в час їх цілковитої відсутності. Ми з колегами вирішили переформувати роботу нашої громадської експертної організації – Центр досліджень проблем громадянського суспільства (першим директором його був відомий дисидент, член УГС- Михайло Горинь). Відтепер ми сконцентруємо наші зусилля на вироблення пропозицій щодо впровадження в Україні демократії участі, відновлення верховенства права та проведення судової реформи, створення ефективних механізмів громадянського контролю за владою. Нашим пріоритетним напрямком є запровадження відкритості публічних фінансів на місцевому рівні – створення «відкритих бюджетів» у Херсоні, Коростені, Токмаку та інших містах. Мова йде про інтернет-ресурси, де в режимі реального часу громадяни зможуть контролювати витрати місцевих бюджетів та знатимуть прізвище конкретного відповідального чиновника.
Другим напрямком роботи ЦДПГС стане питання врегулювання конфлікту на Донбасі та українсько-російські відносини. В Центрі зібрані найкращі фахівці, які роками займалися вивченням сепаратизму, «гібридних воєн», брали участь у військових конфліктах, надають допомогу АТО.
Третій напрямок, це розвиток дискусійних платформ, де народжуються сенси для громадянського суспільства. Тут нашими партнерами виступають громадське об’єднання «Спільно», інтернет-канал Spilno.TV, Асоціація стрімерів України, Інститут демократії участі, Інститут практичної політики.
Готовий до дискусії. Запрошую до співпраці.
Віталій КУЛИК, політолог
