Київ. 29 липня 2014 (Гасло.info).
Віталій ДУДІН – активіст “Лівої опозиції”
Бенджамін Франклін твердив, що „невідворотними є лише смерть та податки”. У нашій країні це правило працює надто вже однобічно. Гроші платять лише бідні. Вони ж платять і життям. Лев Троцький казав: якщо ви не цікавитесь війною, то вона зацікавиться вами. Якщо нещодавно наша держава просто демонструвала відсутність успіхів, то зараз відверто розпочала наступ на права громадян
Лідер війни за незалежність США Бенджамін Франклін твердив, що „невідворотними є лише смерть та податки”. У нашій країні це правило працює надто вже однобічно. Гроші платять лише бідні. Вони ж платять і життям. Лев Троцький, лідер іншої війни за незалежність, казав: якщо ви не цікавитесь війною, то вона зацікавиться вами. Так і сталося в сучасній Україні, з незалежністю якої теж є певні проблеми.
Якщо нещодавно наша держава просто демонструвала відсутність успіхів, то зараз відверто розпочала наступ на права громадян. Тепер до проблем пересічного українця на кшталт холодної води з крану та черг в макдональдсі додадуться більш серйозні. Оголошення мобілізації та пропонований урядом секвестр бюджету торкнуться необмеженої кількості українських сімей.
Нова концепція податкової реформи зменшує кількість податків, а отже полегшує життя капіталу. Ставилось за мету зробити податкову систему простішою, а не справедливішою: не йдеться ні про запровадження прогресивної шкали податку на прибуток, а також про заборону виведення капіталів до офшорів. Ставка єдиного соціального внеску зменшиться вдвічі, що складатиме нижче середньоєвропейської і навіть за словами керівника Державної фіскальної служби призведе до „дірки” у соцфондах. Прогресивна шкала податку на дивіденди та депозити замінена на пласку, а податок у розмірі 15% від відсотків платитимуть усі власники таких доходів. Пообіцявши податковий рай для 1%, Уряд лібералів добудовує пекло для 99%.
Держава показала, що не здатна бути інструментом захисту від грабунку та смерті. Замість оборони держави нам потрібна (повна) мобілізація проти держави. Не було сумніву, що навіть злочин, як нещодавнє збиття „Боїнгу”, стане виправданням для злочинної політики правлячого класу. Війна змінятиметься кризою доки капітал матиме змогу диктувати свою волю. Погано, що ми у більшості навіть не віримо у можливість альтернативи.
Відправляти на війну не можна людей, які не вміють воювати. Так само не можна допускати до влади тих, кому не потрібен мир. Нас переконували у тому, що нам потрібна професійна армія і Уряд професіоналів. Виявилось, що пускати на фронт можна далеко не професіоналів. Виявилось, що і до влади – теж.
Де таланти армії топ-менеджерів, мобілізованих в Уряд? Свої здібності вони проявляють лише, коли працюють на власну вигоду. Влада відмовляється від відповідальності, збуваючи рештки державної власності. Обіцяна ними „мобілізація економіки” – збагачувати олігархів на військових контрактах, розраховуючись кредитами МВФ. Ті ж самі бізнес-таланти насміхаються над вчителями, запроваджуючи „гнучке стимулювання” відносно мізерних зарплат. Що цікаво, лідери ДНР теж відмовилась від балачок про націоналізацію, замість цього надавши „новому Придністров’ю” рис „нового Кіпру”: запроваджено податок на оборот у розмірі 5%. Необмежений капіталізм – ідеал для еліти по обидві сторони фронту. Мобілізувати прихильників дозволяють лише звірства опонентів.
Питання про невідворотність цієї війни не стоїть – помирай у війську, або жертвуй своєю роботою. Прем’єр Арсеній Яценюк зухвало протиставляє інтереси країни інтересам її громадян. Владі вдається зіштовхувати військових і бюджетників. Терористи з ДНР прикриваються цивільними, розташовуючись у населених пунктах і втягуючи жителів у війну. Чим краще ті, хто перетворює простих трудящих на живий щит проти їх волі? Працівників шкіл і лікарень оголосили паразитами, які відповідальні за поразки армії. При цьому ані слова про роль правлячого класу, з вини якого ця війна почалася. Ще один крок до розколу – олігарх Ігор Коломойський пропонує передати учасникам АТО підприємства, що належать „спонсорам сепаратизму” (хоча навіщо так штучно розколювати олігархів?). Власником всієї економіки має стати кожна жертва олігархічного правління, а не лише ті, хто постраждав в ході АТО!
Хоча держава економить на медицині й освіті, але положення рядового військового не дуже відмінне від положення рядового бюджетника. Наша влада не здатна забезпечити їм гідних умов, лише символічно опікуючись їхнім статусом. „Борці з популізмом” надають військовим нові пільги. Але що отримають рядові, повернувшись з війни? Вони вважають, що за час війни країна стала кращою? Навпаки. Олігархи збагатились на тендерах, переклали тягар війни на бідних, „відформатували” ринок праці за рахунок біженців. Тарифи зросли, а соцстандарти заморожено. Підтримувати свій привілейований статус військовий зможе лише якщо стане опорою влади у боротьбі проти невдоволених громадян.
Існує ілюзія, що соціально-економічна криза, яка насувається – це ексцес або відхилення. Ніби в усьому винна війна, „перерваний революційний акт”. Майдан-2014 в силу об’єктивних обставин і не міг ставити вищих задач, аніж усунення попередніх керівників країни (ситуація давала народу лише шанс добиватись змін, які би зменшували владу олігархії). Ліберальний Уряд нав’язував би ті самі реформи. Зусиллями путінського імперіалізму, який анексував Крим, а потім допоміг розв’язати конфлікт на Сході України, ці реформи стали більш виправданими. Але від того не менш болісними. Арсеній Яценюк шантажує (кого?) своєю відставкою, ніби зробив щось корисне. Єдина його заслуга – донесення до широких мас, що ліберальні реформи на замовлення МВФ – це однаково боляче і у виконанні „злочинної”, і „європейської” влади.
Відправляти на війну не можна людей, які не вміють воювати. Так само не можна допускати до влади тих, кому не потрібен мир
На об’єктивному бажанні мас до змін паразитують. Замість радикальних кроків підсовують ерзац із непопулярних реформ. „Уряд технократів” з точки зору народу не дуже різняться від „Уряду казнокрадів”. Нинішня „економія” – лише продовження агонії капіталістичної моделі. Майбутнє – за соціалізмом, експропріацією олігархів та прямою демократією.
Перекласти тягар війни на олігархів, як пропонує партія „Свобода” – убивчий популізм, а не альтернатива. Навіщо відбирати 10% статків Ахметова, щоб повернути їх йому ж у вигляді „тендерів без тендера”? Якщо ультраправі фанатики надалі перебуватимуть при владі, то війна триватиме, завдаючи нових людських і матеріальних травм. Надзвичайні заходи проти буржуазії потрібні були ще в мирний час, а не з метою відтягнути закінчення війни.
Країна, в якій неможливо жити, не гідна, щоб за неї помирати. Національна гвардія спромоглася отримати від влади аж один танк, але не має головного – переможного проекту майбутнього. Не Україна розпочала цю війну, але саме зміни її соціальної системи – шлях до завершення війни.
Петро Порошенко – без сумніву, наймудріший з усіх вітчизняних політиків – оголосив тимчасове перемир’я у зоні АТО. Та він не використав його для того, щоб усунути націоналістів від влади, зупинити антисоціальні реформи та почати процес відчуження майна олігархів. Але тут його мудрість закінчується, наштовхнувшись на класовий інтерес. Замість продажу „Рошену” він продовжує продавати країну… Модернізувати країну на засадах соціальної справедливості зможе лише організований у ліву політичну силу народ.
„Майдан 3.0” буде спрямовано проти державності. Це не листівка лівих мрійників, а побоювання поважних ліберальних експертів. Нашій владі вигідно казати, що „кремлівські ідеологи запускають у широкі маси тезу про можливість соціальної революції в Україні”. Показово те, що російська влада розуміє перезрілість соціальних змін, а українська влада – ні. Боїшся ризику використання соціального питання в геополітичних іграх? Усунути його повністю може міжнародна революція, однаково потрібна і українському, і російському народам.
