додому Топ Новини Віталій КУЛИК: ПОЛІТИЧНІ ПІДСУМКИ 2022 РОКУ

Віталій КУЛИК: ПОЛІТИЧНІ ПІДСУМКИ 2022 РОКУ

167

Війна, нова її фаза внесла значні корективи у по­літичний процес. Довкола неї оберталася як наша зовнішня, так внутрішня політика.

Основний наш здобуток за цей рік — ми нарешті можемо говорити, що у нас остаточно сформувалася українська політична нація. Україна виявилася спроможною, а не стала failed state («країною, що не відбулася»), — про що світові розповідала російська пропаганда і деякі колеги на Заході. Ми виявилися більш ефективною державою, ніж деякі європейські країни, які не здатні себе захистити, попри всю їхню історію. Українці пройняті високою відповідальністю за свою спільну долю. Вся країна стала до зброї і чинить опір окупантові.

Наша самоорганізація ще раз показала, що вона більш ефективна, ніж будь-які державні інституції. Саме завдяки цій самоорганізації (добровольці, волонтери, територіальна оборона) нам вдалося втриматися у перші дні великої війни. Ця активність і самодіяльність протягом початкового періоду показала: там, де держава неспроможна, самоорганізація вирішує багато проблем.

Одним із наших здобутків вважаю те, що світ поступово стає україноцентричним. Усі світові глобальні процеси обертаються навколо нас, світ не просто відстежує, а залучається до війни, стає на той чи інший бік. Все менше країн залишається у нейтралітеті й не відчуває впливу того, що відбувається в Україні.

-ads-

Наші найбільші втрати — загибель військових і цивільного населення. Ми втратили найкращих, і це даватиметься взнаки ще дуже довго. Маємо значні демографічні втрати. Наступного, 2023 року, значна частина наших людей, які втекли від російських ракет і бомб за кордон, може не повернутися додому, а укорінюватиметься на чужині.

Політичний процес в Україні був пов’язаний з тим, що відбулася концентрація ресурсів медійного поля довкола правлячої політичної сили. Усі інші політичні проєкти відчутно здали, втратили. І це пов’язано не лише з їхньою відсутністю у медіаполі, яке теж виявилося сконцентрованим в руках правлячої політичної сили через створення «Єдиного марафону» з його явним політичним перекосом у бік провладних спікерів. 

Фактичне колапсування олігархічних телеканалів, перехід їх під контроль національного телемарафону позбавило опозиційні та інші політичні проєкти доступу до телевізора. Тих ресурсів, що залишилися (у того ж Порошенка), недостатньо, щоб конкурувати у медійному плані зі «слугами народу». Деякі політичні сили остаточно зникли з поля зору (Радикальна партія) або істотно послабили свій вплив («Батьківщина»). Ці сили час від часу для маніфестації своєї позиції намагаються використати трибуну Верховної Ради, перейшли у соцмережі й телеграм-канали, але цього недостатньо, щоб належно заявляти про себе.

Періодично ми бачимо, як у медіа починаються певні інформаційні кампанії, пов’язані з тими чи іншими кадровими призначеннями. Але вони теж є епізодами. В останні місяці на медіаринку з’являється все менше «джинси», замовних вкидів. Це теж, до певної міри, визначає політику. Як кажуть фахівці, ринок завмер.

Є розмови про появу нових політичних проєктів, переформатування наявних політсил. Але це лише розмови. У березні-квітні дехто сподівався на деескалацію, на відміну воєнного стану і навіть на проведення виборів. Дехто серед «слуг на­роду» активно просував ідею дистанційного електронного голосування через систему «Дія». 

Але зараз очевидно, що інтенсивність воєнних дій буде високою, про відміну воєнного стану й припинення конфлікту не йдеться. У стратегічних інтересах України — продовжувати тиск і наступ, не дати росії передишки, не дати їй можливості сконцентрувати ресурси для нового наступу. Тож, очевидно, відміни воєнного стану не буде — і, що теж очевидно, не буде найближчим часом і нових виборів.

Як би комусь не хотілося, але електоральні заміри вказують на високу підтримку правлячої політсили і президента. Інші гравці про себе поки що не заявляли, і навряд чим зможуть конкурувати з нею за серйозні позиції. Ці високі рейтинги дають підстави декому на Банковій говорити, що якби вибори відбулися зараз, після швидкої відміни воєнного стану, їм вдалося би сформувати конституційну більшість (тим більше використовуючи дистанційне електронне голосування). У цьому є небезпека. Бо велика спокуса встановити авторитарний режим з усіма наслідками могла би призвести до соціальних заворушень, і це було би не на користь державі. Тому навряд чи до цього вдаватиметься правляча верхівка. Та й месиджі з боку Заходу про недоцільність таких кроків є прогнозованими. Ніхто з цим загравати не збирається. Захід сподівається на збереження демократичного курсу та плюралізм політикуму, і з цим пов’язує продовження своєї підтримки, у тому числі військової. 

Тому на­вряд чи хтось у владі намагатиметься йти шляхом авторитаризму. Хоча така спокуса є, і у кулуарах цю тему час від часу порушують. Мовляв, ми дійдемо до якоїсь точки, зафіксуємо фронт, візьмемо паузу, проведемо вибори, сконцентруємо ресурси і знову почнемо війну. Так не вийде! Думаю, на Банковій це зрозуміли, і таких ілюзій позбулися.

Чи змінилася за час війни партія влади? Чи перебудувалася? 

Як на мене, всі оці дії, пов’язані із забороною «ОПЗЖ», інших проросійських партій, обшуками у церквах московського патріархату, це якісь напівзаходи. Я це називаю трошкізмом — трошки того, трошки сього. Цей трошкізм заважає вирішити питання корінного і якісного очищення політичного простору, виправлення конфесійної ситуації в Україні. 

Бо якщо говорити про заборону партій, то має відбутися і певною мірою люстрація всіх політиків, які належали до них. Тому що не партії, а конкретні люди захоплювали владу, вели пропаганду за «русскій мір». Особи, обрані за списками цих політичних сил, мають бути позбавлені депутатських мандатів у Верховній Раді і у всіх без винятку місцевих радах. Вони також мають бути позбавлені можливості обиратися на найближчі 10 років. Це ж стосується кандидатів у депутати від цих партій також, членів їх керівних органів, членів виборчих комісій від цих партій тощо.

Отож, якщо забороняти — то разом із люстрацією. Якщо вести боротьбу із московським патріархатом, то це питання про заборону проросійського утворення під назвою «Українська православна церква». Тільки таким чином це можна зробити. А тиснути на них, вибивати з них договороздатність, підштовхувати їх до якихось рішень, яких вони не хочуть ухвалювати, — це і є трошкізм. Я не вважаю це серйозними діями влади, спрямованими на викорінювання «русского міра» з нашого політикуму, з нашого релігійного життя.

Крім того, ми бачимо, як у деяких радах «слуги народу» утворюють коаліції з колишніми «ОПЗЖешниками». Як колишні депутати від «ОПЗЖ» фактично співпрацюють разом зі «слугами» у Верховній Раді, забезпечуючи їм результативне голосування. Бачимо, як у деяких містах провладні мери входять у коаліцію з «ОПЗЖ» і таким чином формують виконкоми за їх участі, призначають на посади колишніх «опезежистів». Тобто влада ділить владний пиріг з партією «ОПЗЖ», ба навіть з її залишками. Поки партія влади не вирішить для себе, з ким вона, образно кажучи — з красивими чи розумними, доти ніякої ефективності в її діяльності не буде.

Щодо перебудови партії влади. Там такий кадровий склад, якість людей у «слугах» настільки неоднозначна, що говорити про її переродження, зміну я не став би. Поки звідти не прибрали Шуляк, Гетманцева та інших одіозних персонажів, говорити про якісні зміни цього політичного проєкту не доводиться.

Є сподівання, що з часом, після відміни воєнного стану, у «Слугах» перейдуть до ідеї ребрендингу. Ця політична сила може називатися «Блок Зеленського» чи Партія Зеленського — і тоді там більш прискіпливо підійдуть до формування своїх партійних списків. Але це більше рожеві окуляри… Банковій потрібні «сукини діти». Але «свої сукіни діти». Яких будуть використовувати як інструменти для альянсів чи квазіоб’єднань, котрі даватимуть результат.

Віталій КУЛИК, політолог, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства

Джерело

попередня статтяЙОН ПАРШЕЛЛ. ВІЙНА В УКРАЇН 24.12.2022
наступна статтяТом Купер. Війна в Україні 27 грудня 2022

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я