Поки Том Купер святкує, пропонуємо вашій увазі бадьорий і натхненний допис військового історика Йона Паршелла, який високо оцінює виступ Зеленського в Конгресі й міркує про необхідність далі забезпечувати Україну сучасними зразками озброєння — та як це робити так, щоб надмірно не провокувати росію.
Оновлення по Україні. Звичний дисклеймер: військовий історик пробує досліджувати нинішню війну через аналогію з Другою світовою. Якщо читати ліньки: 1) Я вважаю, що візит Зеленського був успішним, але 2) нам треба тиснути і надалі.
Мене вразив емоційний інтелект Зеленського і те, як йому вдалось поєднати 1) послання «ми справляємось краще, ніж будь-хто очікував», 2) щиру вдячність США за щедрість та 3) прохання про збільшення допомоги. Виступати англійською було вдалим рішенням, і, як на мене, загалом він добре доніс свій посил. У широкому сенсі, Зеленський гарно попрацював над тим, щоб зміцнити бажання обох партій і далі надавати допомогу. Ні, він не збирається схиляти на свій бік таких персонажів, як Метт Гетц [республіканець, прибічник Трампа – перекл.] чи Лорен Боберт [республіканка, прибічниця Трампа – перекл.].
Однак вони (зрештою) ідіоти, які 1) цинічно граються в політиків, чиєю головною метою є «відібрати бали у лібералів» та 2) не можуть похвалитись розумінням історії навіть на найпростішому рівні, не кажучи вже про розуміння того, як цей конфлікт (і його наслідки) вписується у глобальний контекст, що впливає на національну безпеку не лише Європи, а й Близького Сходу й Тихоокеанського регіону.
Однак я вважаю, що треба і далі тиснути та підштовхувати до перемоги у цій ситуації. Мені здається, адміністрація Байдена добре попрацювала на тим, аби забезпечити постійне постачання озброєння, в той самий час покращуючи їхнє наповнення без особливого розголосу. Військове постачання відбувається за принципом “повільного підігрівання жабки у воді”: невеличка провокація тут, іще одна там, проте після кожної провокації дають час усім заспокоїтись і змиритись із новою реальністю: чи з HIMARS-ами, чи з чимось іншим. Ось приїхав Зеленський, і Байден такий: “Із Різдвом Христовим, ось вам батарея Патріотів”. Утім, кожен, хто знає вартість системи Patriot (3 мільйони доларів за залп), також знає, що вона не вирішить проблему Шахідів за 80,000 доларів/штука. Потрібно більше NASAM-ів та гарматних систем типу Gepard, щоб протистояти загрозі. Бо Україна — досить велика країна.
Якщо взяти ще ширше, думаю, треба далі змінювати співвідношення артилерійських та сухопутних маневрів. Росармія — відстійна і котиться вниз, якщо говорити про якість. Чудово. Однак за чотири місяці її кількість збільшилась. І протяжність фронту зменшилась, що полегшило росії захист своїх позицій. Окрім того, ми також знаємо, що росіянам не вдаються комбіновані військові дії (тобто координування бронетехніки/піхоти/артилерії/повітряних військ). Їм більше не вдається злагоджено атакувати, саме тому в Бахмуті вони застосовують піхотні атаки в стилі Другої світової війни.
Що важливіше, у них також не виходить нормально захищатися під час таких контратак, як була на Харківщині. По суті, ми маємо зіграти на слабкостях росії і посилити щораз більшу перевагу українців у маневреній війні, надавши їм танки Абрамс — це був би символічний жест принаймні для того, щоби створити прецедент. Можливо, це спонукало б німців долучитись і відправити сюди Leopard-и 2s (це, чесно кажучи, кращі танки з точки зору логістики в цьому конкретному воєнному театрі).
Так само, вважаю, у якийсь момент знадобляться літаки F-16, якраз щоб захищатись від атак дронів. Винищувачі, що можуть ракетами близької дальності типу повітря-повітря атакувати дрони, набагато ефективніші, ніж спроби розташувати безліч NASAMів та гарматних систем по всій країні розміром із Техас. Отже, нам уже пора розпочинати процес навчання пілотів — краще зараз, ніж потім. І, звісно, потрібні далекобійні ATACMS ракети для того, щоб допомогти Україні краще сформувати поле бою (зокрема, щоб знищити Керченський міст і перетворити Крим на операційний глухий кут для росіян).
росія вже показала, що дуже навряд чи спроможеться суттєво змінити свою стратегію у відповідь на впровадження цих систем. Коли було зруйновано Керченський міст, росіяни у відповідь обстріляли ракетами/дронами інфраструктурні обʼєкти в Україні. Коли впав Херсон, хоча це нібито була російська територія… росіяни у відповідь обстріляли ракетами/дронами інфраструктурні обʼєкти в Україні. Коли українці атакували жахливу російську авіабазу в глибині росії, де стояли авіаносці, що належали до тріади стратегічної російської ядерної авіації — шок! — росіяни у відповідь обстріляли ракетами/дронами інфраструктурні обʼєкти в Україні. Це, мабуть, єдиний розвʼязок у їхньому задачнику. Я просто не уявляю, як може змінитися цей сценарій, якщо на полі бою зʼявляться ATACMS, або якщо ми привеземо в Україну якийсь бойовий літак, скажімо, F-16, чий перший політ було здійснено років 50 тому.
путін не перестане воювати, поки його в прямому сенсі не зупинять, а росармію фізично не викинуть за межі країни. Його цілі абсолютно непохитні, тотально максималістські, йому все одно, скільки життів з обох боків буде покладено на страшний вівтар. Найшвидший спосіб завершити цю війну — перемогти росію і повернутися до кордонів до 2014 року. Для середньостатистичного росіянина це, якщо чесно, теж було б найкраще рішення. Ось така суперечність: з одного боку, не хочеться «варити жабку надто швидко», а з другого — є прагнення зберегти перевагу на полі бою, бо видима перевага України — це необхідна умова для безперебійного постачання допомоги ззовні.
У якийсь момент стане очевидно, що небажання Америки надати ATACMS і Абрамси, і чого там іще — просто контрпродуктивне. путін це добре знає, тому не припиняє брязкати зброєю і нахваляти власну військову міць. На мою думку, нам треба це визнати, переступити через власні упередження і дати Україні засоби, за допомогою яких вона зможе продовжити наземні просування. Думаймо про перемогу і робімо крок уперед.
Насамкінець кілька слів про чутки щодо нового масштабного російського наступу на початку 2023 року і про новий наступ на Київ із Білорусі. Я не бачу для цього підстав. Немає такого на порядку денному. Росармія не потягне. Вона втратила щонайменше 40% танків, багато БМП, щонайменше 100 000 убитими і (мабуть) втричі більше пораненими, зокрема значний відсоток довоєнних кадрів досвідчених солдатів. Іншими словами, навіть із купою новобранців росіяни перебувають у стані, дуже далекому від необхідного для розгортання масштабного наступу — у будь-якому місці фронту, не кажучи вже про Київ. А якщо вони і спробують наступати десь у тому районі, то ми вже точно побачимо, що наступ готується, тому що очі всіх натівських шпигунів на планеті прикуті зараз до цього театру воєнних дій.
Що ж до Білорусі, то геть малоймовірно, що вона вступить у війну. Лукашенко знає, що його війська 1) майже не додадуть міці росармії для просування, 2) добряче отримають на горіхи від українців, і внаслідок цього 3) його і так непопулярний режим стане ще менш популярним. Нарешті, щоб дійти до Києва, треба перейти через великі припʼятські болота, а їх українці серйозно укріпили відтоді, як у квітні звідти пішли росіяни.
Словом, якщо росармія таки спробує вдруге тут пройти (ну і будьмо чесні, путінові оперативні рішення в цій війні аж ніяк не можна назвати блискучими), то бʼюся об заклад: українці влаштують їй іще одну першокласну катастрофу. Втім, побачимо. Тим часом, сподіваюся, ЗСУ ще раз дадуть противнику під зад на снігу — чекати залишилося недовго.
Слава Україні!
Переклад: Тетяна Саніна, Антоніна Ящук
Редакція: Антоніна Ящук
Джерело тут
