Дружина п’яниці лежить у ліжку з коханцем, коли несподівано заходить її чоловік і лізе під ковдру. «Кохана, я такий п’яний, що бачу шість ніг в нашому ліжку», — каже він. «Не хвилюйся, — відповідає вона, — просто відійди до дверей і подивися звідти». Він так і зробив, і йому стало легше. — «Ти маєш рацію, ніг всього чотири!»
Цей жарт може здатися вульгарним, але він зачіпає важливе явище. Як правило, ви очікуєте побачити ситуацію ясніше з боку, ніж коли ви занурені в неї з головою. Але іноді саме ця зовнішня позиція заплющує вам очі на правду. В анекдоті виняток чоловіка (який стоїть біля дверей) створює хибне відчуття включеності, в якому він плутає ноги коханця зі своїми.
Аналогічну динаміку можна спостерігати за підтримки Заходом України. Ми заплющуємо очі на той факт, що кліка місцевих олігархів, швидше за все, стане головним, хто виграв у результаті війни. Тому не слід дивуватися, якщо післявоєнна Україна виявиться схожою на довоєнну Україну – країну, колонізовану великими західними корпораціями, що контролюють найкращі землі та природні ресурси, та з корумпованою олігархією. У той час як ми жертвуємо багатьом заради того, щоб воєнні дії продовжувалися, ми не помічаємо, як перемогу буде присвоєно іншими, як п’яниця, який приймає чужі ноги за свої власні – можливо, тому, що в глибині душі він не хоче визнавати правду.
Чи можемо ми уникнути цієї пастки? З 20 по 22 червня 2023 р. загальноєвропейська організація «Пацієнт Європа» провела у Лондоні цикл дискусій щодо необхідності захисту українського населення від економічної експлуатації після війни. Такі ініціативи потрібні як ніколи, тому що підтримка української обороноздатності має йти пліч-о-пліч із турботою про екологію та соціальну справедливість. Все це однаково важливе для майбутнього країни. Наприклад, ми можемо повністю підтримати Україну лише в тому випадку, якщо звільнимо її від лещат паливно-енергетичного комплексу, залежного від російської нафти.
Поєднання військових, екологічних та соціально-економічних аспектів конфлікту стає дедалі важчим ігнорувати. Зв’язок війни та екології різко загострився після руйнування Каховської ГЕС під Херсоном на початку червня.
Але навряд чи Україна самотня. Приблизно водночас лісові пожежі в Канаді зрештою задушили Нью-Йорк хмарою чорного диму, давши жителям міста відчути те, що дуже добре відоме людям на глобальному півдні. На словах визнаючи кліматичну кризу та екологічну катастрофу, багаті західні країни, як і раніше, мало що роблять.
Ця вузька перспектива не обмежується лише правим та корпоративним сектором. Сьогодні багато лівих стверджують, що підтримують світ, але при цьому виступають за компроміс із жорстокими ревізіоністськими авторитарними режимами.
Щоб зрозуміти цю «пацифістську» опозицію, ми маємо повернутися до ситуації початку Другої світової війни, коли також існувала права та ліва коаліція, яка виступала проти участі США у війнах за кордоном. Тоді, як і зараз, пацифісти стверджували, що становище в Європі не стосується Америки. Вони мали дивні симпатії до агресора і стверджували, що війна лише збагатить військово-промисловий комплекс.
Коли влітку 1940 року нацистська Німеччина сказала Великобританії, що хоче миру, вони подумали, що Британія мала прийняти щедру пропозицію Гітлера. Як і в будь-якій добрій брехні, у цій є частка правди. Американський консервативний коментатор Патрік Дж. Бьюкенен запропонував версію цього аргументу в 2008 році, стверджуючи, що якби Вінстон Черчілль прийняв пропозицію Гітлера 1940 року, Ґолокост був би менш жорстоким.
Більше того, так само, як Черчілль призвів до краху Британську імперію, спровокувавши непотрібну війну з Німеччиною, стверджується, що президент США Джордж Буш привів Сполучені Штати до краху, наслідуючи приклад Черчілля. Як і багато лівих, Бьюкенен не вважає, що США мають давати гарантії країнам, у яких вони не мають життєво важливих інтересів.
Нову варіацію цього мотиву можна почути у контексті війни в Україні. Імовірно, розпад Радянського Союзу мав той самий ефект, як і Версальський договір: він породив передбачуване бажання помститися переможцям минулої війни.
Як і в минулому, цей новий союз правих і лівих керується теоріями змови, подібними до тих, які пропагують антиваксери на кшталт Роберта Кеннеді-молодшого і послідовники Дональда Трампа. Вони засуджують заходи боротьби з COVID як інструмент контролю. Вони відмовляються допомагати Україні, оскільки це піде на користь військово-промислового комплексу НАТО. І в зразковому випадку заперечення найсерйозніші загрози, з якими ми стикаємося, відкидаються як банальні хитрощі великих корпорацій заради експлуатації робітничого класу.
Політика заперечення – бачити лише чотири ноги – звичайно, відверто оптимістична. Це означає, що нам не потрібно боротися з новими небезпеками; ми можемо продовжувати жити, начебто їх немає. Це продукт популізму як лівих, так і правих, і це одна з головних причин, чому ми зараз у «демократичній рецесії». Як зазначає Грейс Блейклі в Tribune, “авторитаризм перебуває на підйомі, незважаючи на ліберальні прогнози про те, що поширення вільних ринків призведе до більшої демократії – це тому, що капіталізм завжди захищатиме соціальні ієрархії від загрози з боку борців за економічну рівність”.
Можна розвинути це твердження далі: загроза демократії походить також від хибного популістського опору корпоративному капіталізму, втіленням якого є відмова «пацифістів» від підтримки України на тій підставі, що це принесе «лише» користь оборонним підрядникам. Адже Україна вже давно колонізована західними корпораціями, і лише шляхом «зеленої», справедливої перебудови вона будь-коли може буде звільнена.
Щоб вирішити цю проблему, ми не можемо лише чіплятися за багатопартійну ліберальну демократію. Швидше, ми маємо знайти нові шляхи досягнення суспільної згоди та встановлення активних зв’язків між політичними партіями та громадянським суспільством. Найближче завдання полягає в тому, щоб протистояти новим лівоправим популістам, і для цього може знадобитися об’єднання з представниками капіталістичної ліберальної демократії — так само, як комуністи епохи Другої світової війни боролися разом із західними «імперіалістичними» демократіями проти фашизму, чудово розуміючи, що імперіалізм був їх головним ворогом. Це були дивні «товариші по ліжку», але вони принаймні могли бачити, що відбувається насправді.
Переклад – ПолітКом
Джерело тут
