додому Топ Новини ВІЙНА МІЖ ВЕНЕСУЕЛОЮ ТА ҐАЯНОЮ. ЧИ ЗАПАЛАЄ ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА?

ВІЙНА МІЖ ВЕНЕСУЕЛОЮ ТА ҐАЯНОЮ. ЧИ ЗАПАЛАЄ ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА?

826

Між Венесуелою та Кооперативною Республікою Ґаяною почався прикордонний військовий конфлікт. Відомо, що сили спеціальних операцій Венесуели перейшли через кордон з Ґаяною і ведуть бої  в регіоні Ессекібо з силами оборони цієї країни. До місць сутичок підтягуються бразильські військові підрозділи, оскільки, за деякою інформацією, окремі удари венесуельці наносили саме з бразильської території (це джунглі, які слабко контролюються країнами регіону). Пентагон направив до Ґайани частину керівництва 1-ї бригади сприяння силам безпеки (SFAB) США. Ще не повноцінна війна, але вже і не окремий інцидент. Ця історія цілком лягає в концепцію Глобальної війни про яку я вже писав та казав.

ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

Суперечка між Венесуелою та Ґаяною за Ессекібо тягнеться ще з ХІХ століття. В 1803 Британія захопила голландські поселення в Ґаяні, а в 1814 за Віденським договором офіційно отримала землі, об’єднані в 1831 під назвою Британська Гвіана. Британці отримали периферійні землі колишньої Великої Колумбії, започаткувавши територіальну суперечку з незалежною Венесуелою (з 1811 року) через територію Ґаяна-Ессекібо (Західна Ґаяна).

Після кількох прикордонних сутичок сторони звернулися до міжнародного арбітражу, який в 1899 році виніс рішення на користь Британії, встановивши межі між Венесуелою та Британською Гвіаною (це розмежування зберіглося у вигляді міжнародно визнаних кордонів Ґаяни). В Каракасі вважають, що рішення арбітражу 1899 року було несправедливим і таким, що закріплювало колоніальні інтереси Великобританії. І в 1962 році Венесуела заявила, що більше не визнає цього рішення про кордони. 

По-перше, тоді саме йшов розпад європейських колоніальних імперій, що давало можливість змінити кордони. По-друге, у Венесуелі черговий раз президентом був Ромуло Бетанкур, який саме розправлявся з місцевими комуністами, призупинив громадянські свободи в країні та заарештував частину депутатів Конгресу. Бетанкуру потрібна була зовнішньополітична ініціатива, яка об’єднала б націю, що знаходилась на межі громадянського конфлікту. По-третє, вимагаючи перегляду кордону, Бетанкур атакував не Британію, а нову державу в Ґаяні, яка тільки-но формувалася. Та й ціна питання була такою, що виправдовує ризики.  

Регіон Ґайана-Ессекібо – це майже 2/3 території Ґаяни за однойменною річкою, але малозаселена. На цих землях є велетенські запаси корисних копалин, алмазів та золота. Індіанці, які тут мешкають, тяжіють не до Ґаяни, яка переважно населена індо-гаянцями (нащадки робітників з Уттар-Прадешу і Біхару, яких завезли на роботу ще голландці) та афро-гаянцями (нащадками рабів), а до Венесуели, де проживають споріднені племена.

До речі, Ґаяна єдина англомовна країна Латинської Америки. Від початку своєї державності в ній заклали конфлікт кланів. Після здобуття незалежності значна частина населення емігрувала, в основному до Великобританії, а також до США та Канади. Свою назву Кооперативна Республіка Ґаяна отримала 23 лютого 1970 року. Вона була пов’язана з оголошеним правлячою партією курсом на побудову “кооперативного соціалізму”, що було закріплено в конституції країни 1980 року. Але ні соціалізму, ні значних здобутків в царині кооперації в Ґаяні так і не спостерігалося. Країна досі посідає місце серед найбідніших в регіоні.  

Ґаяна намагалася заручитися підтримкою сусідів та США з Британією для стримування апетитів Венесуели. У 2018 році Гайана подала позов до Міжнародного суду ООН з проханням затвердити Арбітражне рішення від 1899 року, за яким вона одноосібно контролює територію Ессекібо. За президенства Болсонару Бразилія кілька разів давала зрозуміти Каракасу, що втрутиться в разі військових дій. Але сьогодні там лівий президент Лула і в нього з Мадуродосить теплі відносини.

Проте не варто дивитися на Ґаяну, як на повного лузера. Сьогодні збройні сили Ґаяни (GDF) нараховують 12 тис чол., абсолютна більшість з яких африканці. Для яких військо – соціальний ліфт. Базова підготовка проводиться у навчальних школах GDF, де викладають британці та американці. Офіцери проходять навчання в одній із двох британських шкіл підготовки офіцерів: Королівській військовій академії Сандхерст (тренування піхоти) та Королівському військово-морському коледжі Британії (навчання берегової гвардії). Ця армія має історії успішних військових операцій проти як власних сепаратистів, яких підтримували венесуельці, так і проти сусіднього Сурінаму, з яким в Ґаяни також територіальна суперечка через нафтоносні території. 

У січні 1969 року сили оборони Ґаяни (GDF) розгромили повстання індіанців в Рупунуні, яких підтримала Венесуела. Тоді за 3 дні було знищено базу повсталих. Найцікавіше, що на чолі повстання був американець Валері Харт. Його родина переїхали до Ґайани з Північної Дакоти у 1914 році. Частина його братів і сестра мали американські паспорти. Але ні втручання венесуельських командос, ні американський паспорт Харту тоді не допомогли. GDF фактично без втрат розбили основні сили повсталих, а потім вчинили погром індіанських спільнот.

У серпні 1969 року GDF розпочала несподівану атаку під кодовою назвою Operation Climax, щоб вибити військовослужбовців Суринаму з трикутника Нью-Рівер, який вони контролювали з середини грудня 1967 року. Сурінамцівпросто хірургічно локалізували і примусили тікати. Конфлікт закінчився без втрат.  

Натомість у Венесуели сил значно більше. Загальна чисельність армії з боліваріанською міліцією (партійні мілітарес Мадуро) – понад 300 тис . Більше в венесуельців і військової техніки, авіації та набоїв. За Мадуро стоять Москва, Гавана та Тегеран. У віддалині майорять китайські прапори.

Деякі мої колеги, які раптом себе “усвідомили” фахівцями по Венесуелі та Ґаяні, пишуть, що режим Мадуро просто не здатний щось путнього виставити у цій військовій авантюрі. Дописалися до того, що в армії голод і солдати масово здаються в полон:) Насправді – ніт. 

Свого часу Уго Чавес та Ніколас Мадуро доклали багато зусиль задля того, щоб силовики та армія захищали режим. Більшість найвищих армійських офіцерів перебувають під персональними санкціями США. Їм є що втрачати. Їхня безпека та добробут прямо залежать від режиму Мадуро.

Основний кістяк офіцерського та сержантського складу Боліваріанськихнаціональних збройних сил (Fuerza Armada Nacional Bolivariana – F.A.N.B) та Боліваріанського національного ополчення (Milicia Nacional Bolivariana) пройшло ідеологічне виховання у Болівійському військовому університеті Венесуели (UMBV). На чолі цього вишу знаходиться відомий ідеолог чавісськогосоціалізму, генерал Фелікс Гузман (Felix Ramon Osorio Guzman). По суті, це військово-політичне училище, де відбувається ідеологічна обробка кадетів на кшталт вірності боліваріанської революції та заповітам Чавеса. За свідченням інсайдерів, за минуле десятиліття UMBV підготував близько 2/3 командного складу силових органів Венесуели.

Збройні сили Венесуели добре оснащені, треновані і мають мотивацію боротися за землю, яку вважають своєю. Наголошую, що навіть демократична опозиція до Мадуро вважає регіон Ґайана-Ессекібо частиною Венесуели. Хуан Гуайдо, колишній лідер опозиції та напіввизнаний президент Венесуели в часи двовладдя, в 2019 році, ініціював ратифікацію Національною Асамблею “угоду про суверенітет над Ессекібо”. Таким чином підтвердивши історичні зазіхання Каракаса на Ессекібо.

ЧОМУ ЗАРАЗ?

По-перше, внутрішня потреба режиму Мадуро мобілізувати маси перед майбутніми “чесними” виборами в 2024 році. Після кількох років “двовладдя” між Мадуро та альтернативним президентом Хуаном Гуайдо, після політичного банкрутства опозиції, яка не спромоглася створити паралельну інфраструктуру, країна опинилися в стратегічному паті. Жодна зі сторін не здатна перемогти опонента, а країна входить в штопор економічної кризи, “сомалізації” та гуманітарної катастрофи. 

США потребують венесуельської нафти, і тримати ембарго стає невигідно.

Тому в середині жовтня на Барбадосі опозиція та уряд Венесуели, за посередництва США, підписали угоду про проведення виборів. Вона містить 12 пунктів, які включають обіцянки надати всім кандидатам доступ до державних та приватних ЗМІ, а також гарантувати їхнє вільне та безпечне пересування країною. Обидві сторони також домовилися оновити списки виборців як усередині країни, так і за її межами, щоб гарантувати, що мільйони венесуельців, що емігрували, зможуть реалізувати своє право голосу. Однак і опозиція, і уряд мають полярні думки щодо лідера опозиції Марії Корини Мачадо. Тай сам Мадуро перебуває під персональними санкціями і його участь у виборах під питанням. 

Мадуро потрібна перемога, яку він “продасть” власному народу. При чому цю перемогу можуть “купити” як власні виборці, які почали втомлюватися від чавізму у виконанні чинного президента, так і опозиція, що вимушена підтримувати ідею територіального розширення. 

Мадуро призначив на 3 грудня так званий референдум, щодо “відновлення історичної справедливості” регіону Ессекібо. Планується винесення на референдум 5 питань. Зокрема, рішення арбітражу від 1899 р. там названо “нав’язаним обманним шляхом”, який пропонується “скасувати”, також є пункт про надання венесуельського громадянства ґаянцям після анексії. 

Саме військове вторгнення в Ґаяну Мадуро назвав “операцією по підтримці безпеки під час проведення цього референдуму”. 

По-друге, Венесуела та, ймовірно, Росія, намагаються не допустити виходу Ґаяни на ринок “великої” нафти. Військове вторгнення та втрата території спричинять не лише внутрішньополітичну кризу в Ґаяні, але і зупинять розробку родовищ до стабільних часів. 

З 2008 року корпорація ExxonMobil почала проводити геологічні розвідки у Ґаяні. Розвідка спільного консорціуму Exxon з американською компанією HessCorporation та китайською China National Offshore Oil Corporation виявила 46 нафтових родовищ з 2015 року (з них 4 у 2023 році). У першому півріччі 2020 року Exxon, у рамках консорціуму з Hess Corp, збільшив видобуток сирої нафти з масивного прибережного блоку Стабрук у Ґаяні, більша частина якого знаходиться у водах, на які претендує Венесуела. Говорять про те, що Ґаяна має запаси нафти до 10 млрд барелів. Вихід цієї “великої нафти” на ринок підриває монополізм Венесуели, і тоді режим Мадуро взагалі втрачає будь-яку додану вартість. США граються з Каракасом саме через те, що потребують нафту, якщо з’явиться альтернатива, то венесуельці Вашингтону не потрібні.

По-третє, саме зараз виникнення нового фронту Глобальної війни поблизу США вигідно Росії. Чим більше буде таких фронтів, чим більше Білий Дім буде відволікатися від української тематики та перерозподіляти фінансову і військову допомогу для підтримки своїх партнерів, тим краще для Кремля. Для Путіна неважливо, щоб Мадуро відвоював регіон, йому потрібен в’язкий конфлікт із залученням сусідніх країн, який потребуватиме безпосереднього втручання США. Ще одну “брудну війну” з нечіткими для пересічних американців інтересами.

ЩО ДАЛІ?

У разі повномасштабного вторгнення Венесуели, у Ґаяни недостатньо сил, щоб зупинити агресора власними силами. Керівництво країни не має союзницьких відносин із сусідами та й допомога від Великобританії та США є неоднозначною. 

Єдине сподівання Джорджтауну (столиця Ґаяни) – це те, що бойові дії відбуваються в джунглях, де майже повністю відсутня транспортна інфраструктура. Військові зіткнення відбуваються між невеликими підрозділами. Якщо вдасться зупинити просування венесуельців та потіснити їх на окремих ділянках фронту, це зламає план “Ессекібо за три дні”. А тоді венесуельці або підуть (після “референдуму”), або почнуться довгі переговори.

Проте є одна “чепушинка”. Латинська Америка багата на історичні територіальні образи. І вони не пішли остаточно в минуле. Болівія за ЕвиМоралеса неодноразово піднімала питання повернення територій на тихоокеанському побережжі, втрачені в результаті Тихоокеанської війни (1879–1883). Вважається, що суперечка триває, оскільки Болівія все ще претендує на суверенний вихід до Тихого океану і кидає виклик Чилі та Перу. Конфлікт отримав свою назву від пустелі Атакама, у якій розташована спірна територія. У березні 2021 року президент Болівії Луїс Арсе заявив, що суперечка є «відкритою і незавершеною». Через спірні території проходять важливі транспортні коридори. 

Є ще суперечка між Нікарагуа та Колумбією щодо суверенітету над нафтоносним Кітасуеньо. Гватемала претендує на 11 тис км в Белізі, які у свій час Іспанія передала британській короні. Сальвадор хоче забрати вихід Гондурасу в Тихий океан через затоку Фонсека. Аргентина та Чилі мають суперечку щодо протоки Дрейка. Бразилія та Уругвай – за кілька островів. Традиційно латиноамериканські країни судяться один з одним в міжнародних арбітражах. Вони навіть подавали це як “особливу політико-правову традицію вирішення суперечок без війн”. Але часи змінюються. У риториці тієї ж Болівії лунають нотки погроз застосувати силу, наприклад, щодо Перу. А Венесуела вже від слів перейшла до діла. 

Руйнування старого світопорядку, послаблення ролі США в регіоні, хаотизаціявідносин, прихід до влади популістських лідерів, які неодмінно розігруватимуть карту історичної справедливості та національної мобілізації, втручання позарегіональних гравців – РФ та Китаю, все це створює обставини, коли застарілі образи можуть знову стати частиною актуального політичного порядку денного. На Землі все менше безпечних місць.

ВІТАЛІЙ КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, політолог

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я