В творчій співгрі трьох мов українці визначили ворога: «рашизм»
Стаття Тімоті СНАЙДЕРА
April 22, 2022
Міська рада Маріуполя (Україна) намагалася пояснити масову смерть. Їхнє місто найбільш постраждало від російського вторгнення і тисячі трупів лежали серед завалів після тижнів бойових дій у місті. Після розкриття російських звірств у Бучі та інших містах на півночі України, керівники міста-порту хотіли нагадати світові, що масштаби вбивств на півдні є ще більшими. Висловлюючись сухо та виважено, вони описували долі маріупольців, але час від часу емоції давалися взнаки: члени ради мимохідь застосовували до російських злочинців осудливий термін, відомий кожному українцю (хоча його ще немає в словниках і воно поки відсутнє в англійській мові): «рашизм».
З відходом російських військ з Київської області, у ЗМІ з’явилися фотографії тіл вбитих мирних жителів, і українці саме цим словом висловлювали свій жах і осуд. Коли я читав про Ірпінь, Бучу, Тростянець, про тіла, розтрощені танками, про розстріляних на вулиці велосипедистів, про спаплюжені трупи, то знову і знову лунало це слово «рашизм»– в коментарях, у ЗМІ, навіть в офіційних заявах української держави. Оскільки Росія відновлює спробу знищити українську державу своїм наступом на Донбасі під час Великодня, українці й далі вживатимуть це нове слово.
Задля розуміння суті цього поняття потрібно врахувати наш досвід двомовного суспільства, що воює з фашистською імперією. «Рашизм» звучить як «фашизм», але зі звуком «р» замість «ф» на початку; це приблизно означає «російський фашизм». Агресор у цій війні продовжує відштовхуватись від минулого, якого ніколи не було, від безглуздих і некрофільських розповідей про історію. Як вважає Володимир Путін, Росія повинна завоювати Україну через хрещення тисячу років тому або через кровопролиття під час Другої світової війни.
Але імперські російські міфи не можуть стримати справжність в Українцях, жертвах нової війни. Національна ідентичність – це живі люди, цінності та майбутнє, яке вони уявляють і обирають. Нація існує, оскільки створює нове, а національна мова живе, створюючи нові слова.
Нове слово «рашизм» є корисною концептуалізацією світогляду Путіна. Набагато більше, ніж західні аналітики, українці за останнє десятиліття помітили схильність Росії до фашизму. Не відволікаючись на оперативне розгортання Путіним розмов про геноцид, вони бачили фашистські практики в Росії: культи лідера і мертвих, корпоративну державу, міфічне минуле, цензуру, теорії змови, централізовану пропаганду, а тепер і нищівну війну. Навіть зараз, коли ми правомірно обговорюємо наскільки прийнятним є цей термін для західних діячів та партій, ми схильні не помічати очевидного прикладу відродження фашизму, яким є режим Путіна в Російській Федерації.
Походження слова «рашизм» дає нам зрозуміти, чим українці відрізняються як від росіян, так і від американців. Така двомовна нація, як Україна, — це не просто сукупність двомовних індивідів; це нескінченний набір подій, під час яких люди пристосовують мову користування, до інших людей і нових умов, маніпулюючи нею у чужорідний для одномовних націй спосіб. Я ходив на українське телебачення і радіо, відповідав українською на запитання російською, і нікому не спало на думку, що таке перемикання мов варто уваги.
Одного разу, виступаючи на телебаченні українською, я на мить зупинився, щоб процитувати кілька слів поезії російською, що для мене було зусиллям. Але українці змінюють мову невимушено — не тільки через зміну ситуації, а й для того, щоб змінити ситуацію. Іноді всередині речення, іноді й всередині слова.
«Рашизм» — це слово, створене зсередини, з кількох мов, як комплекс каламбурів і відсилок, які показують як двомовне суспільство осмислює своє скрутне становище і самовиражається. Його поява демонструє як люди, перемикаючи коди, можуть збагатити мову, роблячи жахливу війну більш зрозумілою для себе. Путінський етнічний імперіалізм наполягає на тому, що українці повинні бути росіянами, бо вони розмовляють російською.
Це часткова правда, адже українці розмовляють як українською, так і російською. Більше того – українська ідентичність пов’язана зі здатністю жити поміж мовами, а не лише використовувати будь-яку з них.
Українська мова написана кирилицею, тож щоб сприйняти «рашизм» так, як це роблять українці, нам буде потрібна невеличка розумова гімнастика. Побачивши ці шість символів, може виникнути спокуса зробити з них еквівалентні латинські, але мови співпрацюють у складніший спосіб, особливо у свідомості людей, що розмовляють більш ніж однією мовою від народження. Рембо та хасиди (що прибули з України) вважали, що кожна літера має магію, тож нам треба просуватись непоспіхом.
Ці шість кириличних літер містять посилання на італійську, російську та англійську мови, і механічна буквальна транслітерація буде хибною. Найкращий (хоч і недосконалий) спосіб, який я знайшов, щоб передати «рашизм» з української мови на англійську, — це «ruscism». Цей спосіб не те щоб передбачає стандартний протокол транслітерації, зате показує як походження слова, так і його значення. Коли ми бачимо «ruscism», ми можемо здогадатися, що це слово має відношення до Росії («rus»), до політики («ism») і до крайніх правих («ascism») — як, власне, воно і є.
Простий спосіб – думати про це як про конгломерат «r» від «Russia» і «ascism» від «fascism»: російський фашизм. Це лише початок історії, але він відкриває нам шлях до лінгвістичної грайливості, яка робить слово можливим, і до накопичення сенсу, отриманого з кожного звуку.
Мені довелося писати «рашизм» як «ruscism» [русизм] англійською, тому що нам потрібно «rus» з «u», щоб побачити відсилку до Росії. Однак, втрачаючи оригінальну українську «а», ми послаблюємо багатошаровий зв’язок — адже саме «а» в «рашизм» дозволяє українському слову асоціюватись з Росією та фашизмом у той спосіб, на який англійська неспроможна.
Але зачекайте: як «ра» може вказувати на Росію в українській мові? Ви можете припустити, що слово «Росія» в українській мові також має літеру «а» в першому складі, але це не так – слово пишеться через «о». Ви можете пам’ятати, що українці також знають і російську мову, тож тоді, можливо, слово «Россия» писатиметься російською через «а»? Це не так: у російській мові першою голосною теж є «о». Але ці припущення спрямовують нас вірним шляхом. От-от ми побачимо, що українці можуть грати з російською так, як не можуть росіяни, і що українське слово може містити в собі посилання на Росію, суть якого самі росіяни не змогли б не вловити.
Якщо ви не знаєте жодної з цих мов, ви можете подумати, що російська та українська дуже схожі. Вони досить близькі — так само, як, скажімо, іспанська й італійська. Якщо ви знаєте одну – у вас величезна перевага у вивченні іншої, але ви все ж повинні її вивчати. Російська граматика схожа на українську – можливо, трохи більше, ніж, скажімо, українська з польською, — але семантика не настільки близька.
Є витончене чотирискладове українське слово «незабаром», яке просто означає «скоро» або «невідкладно», але для росіянина воно звучить як «не за баром». Українське слово «кіт» звучить як російське «кит», а українське слово «кішка» звучить як російське «кишка».
Росіяни не розуміють української, бо не вчили. Українці дійсно розуміють російську, бо вчили її. Цей факт має наслідки на полі бою: часто українські солдати розмовляють російською, хоча їм дана вказівка використовувати українську мову задля виявлення шпигунів. Це яскравий приклад загальної практики перемикання коду. Президент Володимир Зеленський використовував російську мову як комік і майже завжди використовує українську як політик — за винятком випадків, коли він переходить в середині своєї промови на російську для звернення до росіян, усвідомлюючи, що українці при цьому продовжать розуміти його.
Щоб перемикатися між спорідненими мовами, потрібно добре знати відмінності між ними. Одна відмінність між українською та російською мовами пов’язана з «а»-звуком, який частіше зустрічається в російській. В обох мовах голосна літера «а» постійно створює цей звук. Однак у російській мові це також можна зробити за допомогою літери «о». Таким яскравим прикладом є російське слово «визволення» — «освобождение».
Це транслітеровано так, як і виглядає – «освобождение», але звучить більше як «асвабаждение», при цьому кожне «а» вимовляється як відкритий звук «а». Для українського вуха звучить дуже по-російськи. Український відповідник — визволення, vyzvolennia — звучить зовсім інакше (хоча майже ідентичний польському wyzwolenie).
Російське «освобождение» також сповнене десятиліттями радянського вжитку, оскільки його невпинно застосовували для опису кожної дії Червоної Армії, включаючи ті, де самі люди, яких «визволяли», самі не вірили у своє визволення (Угорщина в 1956 році та Чехословаччина в 1968 році). Цим словом зараз користуються росіяни, щоб описати своє вторгнення в Україну, і воно тягне за собою десятиліття брехливого використання.
Для українців це слово може звучати і абсурдно, і зловісно; і коли росіяни настирно вживають його, українці можуть вважати це ознакою «зомбування». Росіяни вживають слово «освобождение» досить часто. Українці жартома пояснюють використання офіційною Росією «Z» як символ вторгнення, що «друга половина свастики була вкрадена на складі» (маючи на увазі матеріально-технічне забезпечення російської армії). Але особисто мені перше що, спадає на думку, – це «Zомбі».
Зараз в українських ЗМІ часто зустрічається особливий вид глузування в цитатах російськомовних росіян — різновид гумору, який міг народитись лише зсередини лінгвістичної спільноти. Українці здатні правильно писати російською, але під час війни деякі інтернет-коментатори навмисно писали російське слово, використовуючи українську систему письма, через що слово виглядало відірваним від реальності і жалюгідним.
Використовуючи українську, ви можете написати «освобождение» як «асвабаждєніе» (тобто так, як це слово вимовляється). Трохи лексикографічної алхімії змушує це слово (і, відповідно, росіян) виглядати безглуздо і висміює політичні концепції, що були використані для виправдання війни. У більш широкому сенсі такі зусилля є засобом витіснення Росії з її центральних позицій в регіональній культурі.
Яскравим випадком цієї »о/а»-зміни є й назва самої Росії. Російське слово «Россия», але це «о» вимовляється як «а», щось на кшталт «Расія». Тепер можете побачити, куди це веде: «ра» на початку нового українського слова «рашизм» нагадує слово «Россия»[Расія] як його вимовляють російськомовні люди. Саме своєрідний спосіб, у який російськомовні називають свою власну країну, закріплює зв’язок між «Росією» і «фашизмом».
У російській мові вам потрібно знати, коли «о» стає «а», але як тільки ви дізнались – звук стає передбачуваним. Українці також грають і з вимовою англійських слів, хоча це й складніше. В англійській мові майже неможливо передбачити, як буде вимовлятися певний голосний; літера майже нічого не має спільного зі звуком, який ви повинні видати. Англійські голосні звуки також відрізняються – вони ширші, лінивіші й численніші, ніж голосні в українській та російській мовах. Носії англійської мови мають приблизно стільки ж способів вимови «а», скільки голосних у всіх цих мовах.
Коли американці говорять «Russia» [Раша], перший і другий склади римуються. Це збиває з пантелику, оскільки перший голосний — «u»[а], а другий — «іа»[а]. Жоден з цих складів не звучить так, як його промовляють словʼяномовні люди. В обох складах слова «Russia» американці схильні видавати звук, відомий як шва, і ми говоримо «Ruhshuh»[Рəшə]. Цього звуку «ə» немає ні в українській, ні в російській мові, і мовцям часом важко зрозуміти, до чого він відноситься і як його вимовляти.
Важливо, як ми пишемо і говоримо «Russia» [Рəшə] англійською, тому що українське слово «рашизм» розбирає англійську на частини. Українці часто чують «Russia» в англомовному середовищі. Вони не надто серйозно сприймають, що саме говорять про Росію (до речі, загалом мають рацію), тож українці перетворюють «Russia»[Рəшə] на «Раша», запозичуючи нашу вимову.
Цим вони демонструють, що Росію не варто сприймати занадто серйозно. Не варто погоджуватись на спосіб, як себе називає країна, що стала об’єктом зневаги. »Раша» та її більш зневажлива форма «Рашка» («к» робить його зменшувальним) зустрічаються частіше в розмовній, ніж в письмовій мові. Має значення і те, як слово вимовляється: українці не вміють вимовляти «schwa»-звук, тому їхнє «Раша», хоч і покликане імітувати англійську «Рəшə», звучить саме як «Rahsha» [Раша].
Тут ми починаємо відчувати щільність частин і посилань, упакованих в «рашизм». Це не лише звук «р» на початку, що може означати Росію. Це також не просто відсилка до способу вимови російськомовними слова «Россия»[Расія] . Перші три літери «раш» також вказують на те, як англомовні люди вимовляють Russia [Рəшə]. Хоча посилання на англійську є неточним, звук «rahsh»[раш], який виходить з неї, виявляється дуже продуктивним, тому що дозволяє плавно опрацьовувати поєднання з «фашизмом». Три чверті літер в українському неологізмі з англійської («Раша») об’єднані з п’ятьма шостими літер із адаптованого італійського слова «фашизм» (fascism), щоб утворити нове слово «рашизм» — щільний і ефективний конгломерат.
Коли ми говоримо «Russia», подвійне «s» вимовляється як «sh» [ш]. У середині слова «фашизм» ми знаходимо той самий звук «ш», хоча цього разу він породжений буквосполученням «sc», який англійська запозичила з оригінального італійського «fascismo». Ми можемо передати цей звук за допомогою «sh» або, як в цих двох словах, «ss» і «sc», але зрозумілий в своїй простоті український правопис підхоплює варіації будь-яких мов і передає його як «ш». Тож цей середній звук додатково зміцнює зв’язок «раша» + «фашизм» = «рашизм». Звук «sh»[ш] всередині відноситься і до Росії, і до фашизму, але лише завдяки тому, що українці граються з англійською, бо ні і в російській, ні в українській мові слово «Росія» не має звуку «ш».
Термін «Рашизм» для свого утворення покладається на англійську мову, але його нелегко перекласти назад на англійську англійською. Після того як «Russia» [Рəшə] стала «Раша», голосні стали твердішими і більш виразними, переставши відповідати англійській мові. Те саме стосується навіть «ism» [ізм], який українською мовою вимагає скороченого та дисциплінованого звучання. Такі скорочені голосні заважають англомовним людям вимовити «рашизм» як він мав би звучати – і навіть якби ми промовилии це слово українською вірно – воно б не звучало як щось схоже на англійську.
Ось чому, щоб назвати англійською «рашизм», я мушу транслітерувати у спосіб, притаманний українцям, отримавши «ruscism» [русизм]. Механічно правильною транскрипцією буде «rashysm» [рашизм], проте це навряд чи буде зрозуміло. Ми мусимо зробити крок назад та отримати «u» [ə], щоб позначити «Russia» (Росію). Взяти «ism» [ізм] через приналежність ідеології. Нарешті, треба перекласти «ш». Якщо взяти «sh» як найбільш очевидний переклад, ми отримуємо «rushism», що звучить як бурмотіння. Ми знаємо, що «ш» насправді не походить від «sh»; воно прийшло від «ss» (Russia, Росія) та від «sc» (fascism, фашизм). Якщо ми виберемо «sc» то отримаємо «ruscism». Як і в українській мові, звук «sc»[ш] об’єднує дві частини. Тож тепер англійською мовою «sc» нагадує незвичайне написання фашизму, що й очікувалось.
В англійській мові є лексична прогресія: якщо ви вірите в расизм, ви расист; якщо ви вірите у фашизм, ви фашист. Подібне існує і в українській мові – нове слово «рашизм» має особисту форму «рашист», ruscist (на відміну від англійської, в українській також є жіночий рід цих слів). Українці іноді називають окремих росіян «рашистами», ruscists, наприклад, складаючи списки найбільших російських прихильників війни. Та й загалом існує тенденція називати всіх російських солдатів в Україні «рашистами».
Це призводить до певних труднощів: враховуючи імперський характер Російської держави, дуже велика частка російських солдатів в Україні належить до національних меншин. Це говорить про глибшу проблему, яка полягає в тому, що навіть солдати, які вмирають за фашистську справу, самі необов’язково повинні бути фашистами.
У той час як Російські лідери перейняли та посилили радянську традицію називати своїх ворогів «фашистами», в Україні це слово більше стосується жахів Другої світової війни, які на території України були навіть гіршими, ніж у Росії. Коли українці говорять про «рашизм», вони звинувачують росіян у зраді того, що мало стати спільним спадком і пам’яттю; у тому, що росіяни стали тим, що давно мало бути переможеним.
Обмежена кількість людей поза межами України знає, що мільйони українців, користуючись свободою слова в своїй країні, винайшли та впроваджують новий термін. «Рашизм» спочатку прозвучить дивно. Так само як колись звучали «геноцид» та «етнічні чистки» – слова, що виникли в результаті (східно-європейських) війн. Поняття, які прояснюють наш світ сьогодні, колись були дивними і новими, але коли вони вказують на щось важливе, вони набирають силу та поширюються.
Російський фашизм – це, безперечно, явище, яке потребує поняття (концепції). Російська Федерація всюди пропагує крайніх правих. Путін є кумиром білих расистів у всьому світі. Видатні російські фашисти отримують доступ до ЗМІ під час воєн, у тому числі під час цієї війни. Члени російської еліти, перш за все сам Путін, все більше спираються на фашистські концепції.
Саме виправдання Путіним війни в Україні як акту очисного насильства, який поверне Росію до себе, є християнською формою фашизму. Нещодавня публікація в офіційній російській службі новин того, що я вважаю відвертим довідником геноциду, і містить план знищення української нації як такої, підтверджує все це. Москва є центром фашизму в нашому світі.
Найбільша небезпека такого компактного слова полягає в тому, що воно нестиме сенс, що всі росіяни є фашистами просто через те, що вони росіяни. З огляду на те, що половина українського населення переміщена або опинилась в пастці війни, що тисячі мирних жителів вбиті і сотні тисяч депортовано, тенденція до загального осуду росіян не викликає здивування. Не допомагає і той факт, що українцям було дуже важко переконати росіян, що в Україні дійсно точиться війна. Але підхід, який визначає всіх росіян фашистами, повторить помилки минулого, що якраз мали бути б виправленими. Поки що це слово зазвичай використовується як відповідь на певні дії, як-от викрадення дітей або страта цивільних.
Це слово не лише засудження російських дій, це також звертання до російської мови. Слова «рашист» і «рашизм» уже поширюються російською або, принаймні, російською в Україні. Насправді, я вперше почув ці слова російською, а не українською. Буде цікаво подивитися чи приживуться вони всередині Російської Федерації. Якщо це станеться, вони, швидше за все, будуть криміналізовані з боку російської держави.
Сьогодні Росія — це країна, де цю війну заборонено називати «війною», а читання вірша чи показ чистого плаката вважаються наклепом на армію. З огляду на те, що Путін відчув потребу визначати поточного ворога як фашиста, навряд чи він буде терпіти слово, яке вказує на російський фашизм.
Таким чином ми бачимо різницю між офіційною Росією та неофіційною Україною, яка полягає не в міфах чи етнічній приналежності, і навіть не у мовних вподобаннях, а в тому, як слова набирають значення у воєнний час, в умовах тиску. Вони загрожують тиранії, бо можуть відкрити правду; вони концептуалізують і пропонують дії за демократичного ладу. Ця різниця помітна на полі бою, де російська армія конформістська і не діє відкрито, в той час як менш чисельна і менш озброєна українська армія проявляє креатив та швидко адаптується.
Ми також бачимо різницю між українцями та одномовними людьми загалом. Українській властивості перемикати коди притаманна жвавість, що робить можливим побудову слова «рашизм» — і коли воно сконструйоване, воно починає жити своїм життям. Ми можемо з повагою визнати українську творчість, а можливо, й запозичити з неї.
Те, що «рашизм» використовується для опису ворога, має звʼязок з тим як українці визначають власні цінності. Цим словом таврують Росію як загарбника, що чинить несправедливість, яка росте з попередніх несправедливостей, і чиї лідери зловживають мовою, щоб приховати ці основні факти. Додатково це вважається аксіомою (і таким чином стверджує), що фашизм — те, чому треба протистояти.
Мова привнесла нове, і, як нагадує нам Ханна Арендт, нове — це найкраще, на що ми можемо сподіватися в тоталітарні часи. Українська мова запропонувала неологізм, формування якого допомагає нам глибше зазирнути у творчість іншої культури, а значення якого допомагає зрозуміти, чому ця війна ведеться і чому її потрібно виграти.
Оригінал туть
переклад Ірина БАБИЧ та Олександр БАБИЧ
