Олександр НИКИФОРЧАК
Звичку виробити дуже важко. Що корисну, що шкідливу. Але вже якщо вона міцно ввійде в життя, що людини, що групи якої суспільної, то викоренити її (помилкове судження чи шкідливу звичку маю на увазі) важче набагато. Якщо взагалі можливо.
Йдучи дорогами нашої епопеї про лімесні денарії, ми стикнулись з усталеною звичкою (чи традицією) навіть звати лімесом, те, що лімесними монетами не є по своїй суті. А минулого разу виявили (точніше я паузу театральну таку собі зробив, але обіцяв – розповім), що ця помилка в собі має ще одну усталено-традиційну помилку. Ось її і розвінчуємо сьогодні. А додатковим подарунком буде ще й розповідь про фальшувальників монет у імператорських коронах.
Трішки повторюсь. Лімесні денарії виготовлялись з кількома цілями: це й для використання в якості тимчасових замінників оригінальних (справжні лімесні), в якості ювелірних прикрас у варварів, яким така “фішка” подобалась, а оригінальні не завжди були “по кишені” чи в доступності, а ще в якості фальшивих монет при торгівлі. Для більшої схожості з оригінальники ця “народна творчість” вкривалась шаром срібла, ці посріблені! артефакти у нас, в середовищі колекціонерів та зацікавлених, звуть плакованими! На фото №1 та №2 (зліва) вони й зображені – посріблені фальшиві денарії, які звуть, ще раз!, плакованими лімесними, що в корені хибно!
Щоб не розводити філософію, пошлюсь на Вікіпедію, яка каже, що плакування – це покриття металевої деталі тонким шаром (фольгою по суті) іншого металу з потрібними властивостями, які зпресовують, вальцюють, щось на кшталт холодного зварювання ударом. Це більш технологічний процес, варварам (срібну фольгу не так легко виготовити кустарно) не дуже доступний, тому виготовлення плакованих (в справжньому сенсі) фальшивих денаріїв було притаманне саме римлянам, саме в імперії, саме для “мошенства” серед них же.
З першого погляду все просто: береться заготовка з дешевого (бронзи здебільш) металу, огортається срібною фольгою, удар штемпелем – готовий з першого (з другого теж, погляньте на монети на фото справа, на №2 – лише час відкрив істину) погляду справжнісінький денарії.
Саме висока технологічність цих фальшивок вказує, що карбували їх не шахраї-фальшувальники, а саме з відома вінценосних осіб, хоч прямих наказів (зрозуміло) не збереглось, але монети з наших фото справа – продукція урядових монетних дворів найімовірніше. В історичних документах про такі “порівняно чесні” способи є часті згадки, стосується не лише імператорської родини, плаковані монети яких використані тут. Вони – лише ілюстрація явища, за допомогою якого багато давньоримських володарів поліпшували фінансові справи.
З цього легко зробити висновок, точніше два: 1) “високий” моральний рівень давньоримських володарів, які для поліпшення фінансів своїх не цурались карбування відверто фальшивих денаріїв; 2) усталена звичка (традиція) звати певну групу монет не так, як це є правильним. На фото, що ілюструють блог посріблені (не є плакованими, хоч так усталено звати часто) денарії зліва, справа ж – плаковані, які не є лімесними, а імперськими таки.
Плаковані та посріблені денарії, місця їх карбування (виготовлення) – часто насправді не зовсім так, як звично. Тут сам спосіб виготовлення підкаже. І мотив: високотехнологічне – для римлян, простіше – варвари й так приймуть (мабуть…), різнорівневі фальшивки – різнорівневим споживачам, якось приблизно так.
Звички ж важко позбутись, але, мабуть, потрібно? Навіть якщо це просто усталена (незначна ніби) помилка. Як думаєте?
На цьому традиційно: щира моя подяка читачам колонки Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
