В США пандемія набирає обертів. По кількості інфікованих Штати стрімко випередили Китай та решту країн. Наймогутніша держава світу виявилась абсолютно неготовою до такого випробування. За оцінками д-ра Дебори Біркс, координаторки Білого дому щодо протидії COVID-19, за оптимістичним сценарієм, від вірусу в США загине від 100 до 200 тисяч(!!!). Що ще раз підтверджує: ринки не всемогутні. А подеколи (як у випадку епідемії) геть неефективні. Аби якось дати раду дефіциту ШВЛ адміністрація Трампа мала згадати закон часів Корейської війни – Defense Production Act (1950), який уповноважує Президента США націоналізувати будь-які знаряддя, власність, обладнання, запаси, комплектуючі чи сировину, які потрібні для національної оборони. Саме цей акт дозволив Трампу фактично перебрати контроль над корпорацією Джернерал Моторз (GM) та наказати їй задіяти всі можливі потужності для випуску ШВЛ.
Мені цей закон знайомий по відомій справі Youngstown Sheet & Tube Co. v. Sawyer (1952), фабула якої надзвичайно повчальна для українських медиків і яскраво демонструє відмінність між волелюбним менталітетом американців та рабським – українців. Тому сьогодні я розповім вам історію про страйк працівників сталеливарної промисловості 1952 року. Але для початку нагадаю історичний контекст цих драматичних подій. 1949 року СРСР провели перші ядерні випробування, зруйнувавши монополію США на цей різновид зброї. 1947 року почалася Холодна війна. 25 червня 1950 року війська Корейської Народної Армії атакували Південну Корею, розпочавши Корейську війну. Вже 28 червня війська Кім Ір Сена взяли Сеул. Втім вже у вересні війська союзників під проводом США відвоювали Сеул, вийшли до 38 паралелі і перейшли у наступ. Вже в кінці жовтня союзники взяли Пхеньян. В жовтні у війну вступають війська КНР та неофіційно ВПС СРСР.
Не дивно, що адміністрація тодішнього Президента США Гаррі Трумена за порадою розвідувальної спільноти наприкінці 1950 року готувалась вже найближчої весни до початку ІІІ світової. Саме тому Конгрес у вересні 1950-го ухвалив вже згаданий вище Defense Production Act, який надавав Президентові надзвичайні повноваження у сфері національної оборони та безпеки. Уряд по фіксованих цінах викупає в сталеливарної промисловості все більші й більші партії сталі, основи оборонної індустрії, через що заробіток сталеливарних корпорацій суттєво падає. Наприкінці 1950 року президент Трумен проголошує в США надзвичайний стан.
І от на цьому тлі розгортається епічна битва профспілок за права сталеварів. На початку 1951 року профспілки формують Об’єднаний комітет (United Labor Policy Committee (ULPC), який домагається підвищення оплати праці сталеварів на 10-15 центів на годину замість 4 центів, які пропонувала Рада зі стабілізації заробітної платні. Колективні перемовини з працедавцями почалися у листопаді 1951 року. За цей час комуністи встигли знову захопити і втратити Сеул, генерал Дуглас Макартур подав у відставку з командування союзницькими військами, обидві протиборчі сторони збільшили контингент своїх армій до близько мільйона осіб і навіть спробували сісти за стіл перемовин.
На початку 1952 року об’єднані профспілки вирішили, що в них немає іншого способу домогтися задоволення своїх вимог, окрім страйку. Владі та працедавцям дали 45 днів. Згодом перемовини продовжили, але коли вони провалилися профспілки оголосили, що загальний страйк почнеться опівдні 9 квітня. Аби запобігти зупинці сталеливарного виробництва Трумен того ж дня о 10:30 ранку виступив у телевізійному зверненні до нації, що він націоналізує усі сталеливарні виробництва США. 29 квітня суд першої інстанції визнав націоналізацію незаконною, уряд оскаржив це рішення. Врешті-решт воно потрапило на розгляд до Верховного суду, який 2 червня остаточно визнав указ Трумена антиконституційним.
Через кілька годин сталевари почали страйк. У страйку узяли участь півмільйона робітників. Страйк був настільки потужний, що через місяць забракло бляхи для виробництва консервів, а 22 липня зупинився завод з виробництва снарядів. Це стало для Трумена останньою краплею. 23 липня він викликав до Білого дому представника власників сталеливарних заводів та лідера профспілок. Наступного дня вони зустрілись в кабінеті, де Президент зазвичай зустрічається зі своїми радниками. В 16:45 колективну угоду було підписано фактично на умовах профспілок.
Це приклад того, як гідні люди відстоюють свої права під час війни та надзвичайного стану. Коли адміністрація Трумена кілька разів розглядала доцільність застосування у Корейській війні ядерної зброї. Коли США втратили в цій війні 36,5 тис. вбитими і більше 100 тис. пораненими. Коли Гаррі Трумен стверджував: «Ми б’ємося у Кореї для того, щоб нам не довелося воювати в Уічиті, в Чикаго, в Новому Орлеані чи в бухті Сан-Франциско». Історія виправдала боротьбу профспілок за права сталеварів. Ніхто їх не вважає зрадниками, непатріотами чи п’ятою колоною.
На жаль, в українських медиків немає ані гідності, ані справжніх профспілок. Гладіатори ХХІ століття тисячами вмиратимуть від коронавірусу тільки тому, що замість наслідувати американських сталеварів, вони наслідуватимуть радянського «героя» Олександра Матросова…
А в тим часом 4 тис. медсестер Папуа Нової Гвинеї оголосили страйк через брак засобів індивідуального захисту, потрібних для лікування хворих на коронавірус. Але куди нашим «янголам в білих халатах» до острівної держави, у якій живуть папуаси. Наші медики правдами-неправдами будуть рватись до своєї смерті. Як нічні метелики летять на полум’я вогню…
ДЖЕРЕЛО: Gennadiy Druzenko, Facebook
