Світлана Сидоренко, юрист
11-12 жовтня 2017 року в Києві відбувся Третій Український газовий форум, в якому взяли участь Європейські й Українські посадові особи та експерти, а також російський представник.
Обговорювалися такі питання, як перспектива створення єдиного газового ринку України та ЄС, розвиток Енергетичного Союзу та нові інструменти безпеки постачання газу до ЄС, так звана енергетична дипломатія, розвиток трейдингу газом, Україна на перехресті Великої трубопровідної гри, вимоги до газового хаба в Україні, реконструкція та модернізація розподільних мереж тощо.
Перш за все слід відзначити, що запрошені учасники Прем’єр-Міністр України, Міністр енергетики та вугільної промисловості України на захід не прибули, а НАК «Нафтогаз України», яка є провідним підприємством паливно-енергетичного комплексу, однією з найбільших компаній України, з незрозумілих причин навіть не була запланована до участі. Звідки одразу виникає риторичне запитання – чому?
Високі європейські посадовці і експерти намагалися пояснити, що в такий корумпований, непрозорий і ненадійний простір, якою являє собою нині вся Українська енергетична галузь в цілому, неможливо вписатися компаніям, які звикли працювати чесно. Неможливо навіть планувати співпрацю при повному небажанні з боку України в особі конкретних людей виконувати норми законів України, які вже прийняті і повинні дотримуватися.
Так, наприклад, статтею 21 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено залучення приватних компаній спільно з оператором газотранспортної системи, яке повністю блокується.
Принципи розвитку конкуренції на ринку енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, у більш широких географічних масштабах та використання ефекту економії завдяки масштабам, закладені в Договорі про заснування Енергетичного Співтовариства, Україна грубо порушує і повністю ігнорує, прийнявши, зокрема, постанову Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року № 187, яка суперечить статті 117 Конституції України, та підлягає скасуванню, але цього не відбувається, мотивуючи надуманими суперечностями Українського законодавства.
Свідомо блокується і виконання вимог Третього Енергопакету ЄС.
Питання – чому і кому це вигідно. Однак навіть при такому спротиву з боку України ЄС не припиняє знову і знову, вже щонайменше шостий рік поспіль, просити, пропонувати і йти назустріч. Доводиться лише молитися за янгольський терпець Європи на неадекватну власним інтересам поведінку України.
Український газовий спрут робить усе можливе, шукають будь-який привід, аби не виконувати вимоги Закону України «Про ринок природного газу», спекулюють на соціально незахищених громадянах, в той час, коли модель, прийнята в Законі України «Про ринок природного газу», захищає всіх споживачів, в тому числі, і соціально незахищених.
А тепер продовження логічного ланцюга.
Українська сторона абсолютно недипломатичними методами намагалася довести свою позицію з точки зору енергетичної дипломатії, підкреслюючи, що Туреччина не пропустить до України під будь-яким незаконним приводом жодного танкеру зі зрідженим (скрапленим) природним газом через Босфорську протоку, навіть порушуючи міжнародні норми.
Російська сторона намагалася довести свою економічну незаінтересованість в Україні, її землі та енергетиці. Казали, що Українські газові сховища Україну не врятують і не матимуть ніякого значення, та наводили безліч порожніх цифр, які були вирваними з контексту, а в сукупності говорили лише про дезінформацію російських спецслужб в інтересах певних російських олігархів.
Виходячи з економічних й інженерних фактів, Північний потік-2 – це суто комерційний бізнес-проект, який жодним чином не зашкодить Українській газотранспортній системі, за умови, якщо Український газовий спрут не сприятиме цьому.
Розрахунок тарифів необхідно зробити за зміненою ціновою формулою, аби ціна на газ не була дорожче ринкової ціни. Поки що це блокується, хоча і декларується просування. Це таке ж саме «просування», як і анбандлінг власності НАК «Нафтогаз України».
В Україні не запроваджено добове (щоденне) балансування на ринку природного газу, існує лише щомісячне балансування, а це унеможливлює формування ліквідного добового ринку, що б зменшило фінансові ризики для замовників послуг транспортування та оператора ГТС, і функціонування газової біржі.
Українська ГТС умисно не ремонтується, аби не зацікавлювати і не залучати західні приватні компанії, а дотягнути до 2019 року і спровокувати виключення України з Енергетичного Співтовариства та повернутися до співпраці з Газпромом вже на нових, виторгуваних під цей вихід умовах, порівняно з невдалими перемовинами з цього приводу до початку Російської збройної агресії проти України. Цього і добивається Москва спільно з Нафтогазом та апологетами енергетичної дипломатії в Україні. Тому ГТС не ремонтується, аби створити якомога більше перешкод для виконання статті 21 Закону України «Про ринок природного газу». Звісно, що анбандлінг власності НАК «Нафтогаз України» за цим сценарієм в плани також не входить.
Джерело: Liga.net
