Марина СТАВНІЙЧУК, для Дзеркала Тижня
Основні можливі фігуранти “конституційного перевороту” явно виводяться з-під удару, а винними призначаються “стрілочники”.
Моніторингова місія ООН 12 вересня заявила про незначний прогрес у розслідуваннях розстрілів на Майдані та трагедії в Одеському будинку профспілок.
На цьому тлі в розслідуваннях справ із так званим політичним підґрунтям Генпрокуратура демонструє неабиякий рух. З переліку останніх досягнень — “перемога” в розслідуванні ще з березня 2014 року резонансної справи про конституційний переворот.
І ось через три з гаком роки — сюрприз! Як відомо, днями підозру таки оголосили екс-міністру юстиції та кільком колишнім співробітникам Мін’юсту. Слідство після значних “потуг” дійшло шокуючого висновку: захоплення влади (під цим поняттям розуміється повернення варіанта Конституції 1996 року, тобто президентсько-парламентського варіанта державного устрою) відбулося… через друк в офіційному виданні міністерства тексту Конституції!
Отут усі, хто розуміється на темі, відчули когнітивний дисонанс. Бо за такою логікою можна звинуватити, скажімо, метеорологів, які повідомили про те, що падає дощ, у тому, що він таки справді падає!
Тобто від обвинувачення самого Януковича, членів його політичної команди та суддів КСУ справа звузилася до кількох чиновників, які опікувалися в міністерстві друком “бойового листка”. Браво! Раджу оголосити підозру також людям, які купували для друкарні фарбу, тим, хто набирав текст і мив підлогу.
Тепер без жартів. Ми є свідками вибіркового, абсолютно політично мотивованого ведення слідства. Надалі ймовірне так само вибіркове правосуддя. Бо основні можливі фігуранти “конституційного перевороту” явно виводяться з-під удару, а винними призначаються “стрілочники”. Під фанфари виконання “вимог Майдану”. Який, щоправда, не вимагав замилювати народові очі фейками.
Якщо в складних справах, де йдеться про вбивства, величезний обсяг фактів і свідчень, ми можемо підозрювати слідство у браку можливостей для ефективної роботи, то в даному випадку — аж ніяк. Бо ця історія насправді мала у своєму розвиткові певну логіку, яка підказує кожному притомному слідчому напрям його роботи. Так, це непростий пазл, і, аби його скласти, потрібні неабиякі розумові здібності й фах. І в тому, що слідство з великої картини складної категорії конституційного конфлікту висмикнуло один надуманий, малозначущий і свідомо політично заангажований епізод, вбачається аж ніяк не дурість. А навмисна спроба ввести суспільство в оману.
Чому з’являються хибні звички
Для початку — потрібен стислий екскурс в історію. З 90-х років минулого століття Україна має дуже складний конституційний процес, і відтоді немає йому кінця-краю. Починаючи з 2004 року щодо Конституції відбуваються політико-правові ігри. Аж ніяк не за правилами правової процедури Розділу XIII Конституції України.
2004-го політико-правовий консенсус було знайдено як вихід з гострої політичної кризи. Так, уже тоді було зрозуміло, що редакція Конституції 2004 року — це політико-правове рішення, під час ухвалення якого мали місце деякі процедурні порушення. Крім того, конституційний процес не був завершений… Але всі — і всередині, і ззовні країни — тоді сподівалися, що така зміна Конституції — це неординарний випадок. І тим випадком буде покладено край у подібних речах.
Вже 2010 року спостерігалася нова кризова ситуація конституційного конфлікту, коли рішенням КСУ, через шість років дії Конституції (в ред. 2004 р.), було повернуто попередню Конституцію (в ред. 1996 р.). Нове “повернення” 2014 року також відбулося з повним ігноруванням конституційної процедури. Спочатку Конституцію повернули законом “Про відновлення дії окремих положень Конституції України”, а через день доповнили це відповідною постановою парламенту.
Тобто всі три історії з “напрацюванням” і “поверненням” редакцій Конституції за останні 13 років — дзеркальні: як “старі”, так і нова влада змінювали Основний Закон, об’єктивно кажучи, в неконституційний спосіб. 2010 року, за “старої” влади, ключову фатальну роль відіграв КСУ, а 2014-го — парламент.
Ба більше, і КСУ, і вже чинним президенту і парламенту це настільки сподобалося, що, не обмежившись фактами повернення редакцій Конституції, вони пішли далі, втручаючись у саме конституційне регулювання процедур внесення до неї змін. Приміром, загальновідоме “клінічне” рішення КСУ про позачергову наступну сесію. Суд фактично відповів: “Коли забажаєте”, — нахабно змінивши конституційну процедуру через політичну доцільність!
Про це потрібно нагадати, аби оцінити тло, на якому вже третій рік проводиться вищезгадане досудове розслідування про “конституційний переворот” або, в “новій редакції”, — про захоплення державної влади.
Кримінал чи політична відповідальність?
Слідство не може не знати прямого, очевидного, як дубові вхідні двері Генпрокуратури, факту — фундаментом цього “конституційного перевороту” було Рішення КСУ від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України). Тож логічно було б, якби правоохоронці, вивчаючи можливість відкриття кримінального провадження щодо захоплення влади, розслідували б природу цього рішення КСУ, його характер, зміст і головне — правові наслідки. Бо саме в цьому суть проблеми. І мали б дати правову оцінку саме цим моментам: чи були ознаки злочину в діях усіх учасників конституційного розгляду при ухваленні цього рішення?
Але минуло майже три роки. З повідомлень у ЗМІ можна зробити висновок, що слідство намагалося розслідувати, чи були різного роду впливи на суддів; чи зверталися до КСУ нардепи згідно з Конституцією, чи в них були інші мотиви. Можливо з’ясовували, хто формував ідеологію та схему скасування змін 2014 року, якщо така була. Адже обізнані журналісти про це писали ще напередодні президентських виборів (ДТ № 2 22.01.2010). Очевидно, повинні були б намагатися з’ясувати, чи була злочинна змова, чи є основна ознака об’єктивної сторони злочину — насильницького захоплення державної влади або зміни конституційного ладу, що передбачено статтею 109 Кримінального кодексу України.
Однак у підсумку розуміємо, що це належно не досліджено. Або досліджено й ознак злочину не знайдено. Судячи з усього, люди, які проводили це резонансне розслідування, також не мають уявлення про поняття “конституційний лад”, його інститути, політичні та правові складові й про те, що таке державна влада… Поки розберешся…
Аж гульк — початок нового політичного сезону. Потрібні сенсації. “Приблизно за рік країна зануриться у виборчу кампанію”, — сказав президент у своєму Посланні за 2017 рік. За чутками про порядок дня його серпневих зустрічей — для його команди ця кампанія вже розпочалася. Не дрімають зі своїми планами й тіньові політичні гравці. Але про це — згодом.
Однак з огляду на важливість цієї справи та її вплив на майбутнє нашої держави питання має стояти руба. Для суспільства, для слідства, для всіх учасників подій 2010 року. І тих, хто нині при владі, і тих, хто за її лаштунками підкеровує.
Однак є й особливості цієї правової ситуації. Якщо буде доведено кримінальну складову в діях суддів КСУ, ймовірних ідеологів рішення, учасників процедури його ухвалення, то тоді настає кримінальна відповідальність.
Якщо ж цієї складової не доведено, і її неможливо довести, то даруйте, але йдеться таки лише про конституційний конфлікт, унаслідок якого настає конституційна, політична відповідальність.
Феміда — вона ж сліпа.
В обох випадках актуальним є пошук виходу з цієї ситуації в конституційний спосіб. (Створення Конституційної асамблеї свого часу мало, зокрема, саме таку мету.)
Це важкі і в правовому, і в політичному сенсі, однак єдино можливі й взаємовиключні правові варіанти виходу з тодішнього конституційного конфлікту. Іншого не дано.
Після такого рішення КСУ виникли підстави для політико-правової оцінки поведінки суддів КСУ з боку всіх, хто їх делегував, — президента, парламенту, судової влади. З огляду на те, які правові наслідки судді спричинили своїм рішенням, очевидно, що після Революції Гідності мало йтися про їх відставку. Парламент припинив повноваження окремих суддів. Інші — подали заяви про відставку виконувачу обов’язків президента. Але їм відмовили, і більшість суддів, які брали участь у тому конституційному провадженні, працюють дотепер. І суд працює, як бачимо, з розумінням уже сучасної “політики партії”. Вони — потрібні!
Конспірологічний подарунок
Аби не порушувати гармонії в слухняному КС і попри те, що пошуки кримінальної складової в діях суддів вочевидь залишаються, досудове розслідування пішло іншим шляхом. Важко стверджувати зі стовідсотковою упевненістю, але цілком імовірно, що слідство “творчо” опрацювало публікацію “Конституційна афера” одного з нинішніх суддів КСУ в DT.UA за лютий 2014 року, яка містила конспірологічну версію про те, що “…рішення КС від 30 вересня 2010 р. слід визнати юридично нікчемним. Тобто таким, що апріорі не могло породити жодних правових наслідків у частині зміни Конституції”. Висновок такий — суть проблеми полягає в “технічній зміні тексту”. І далі автор детально аналізує — хто, як і чому надрукував “підмінений” текст…
Виявилося, що не треба досліджувати поведінку суддів, не треба читати зміст рішення КСУ, не треба перейматися висновками Венеційської комісії, змістом окремих думок суддів КСУ… Простіше оголосити винними лише самого Януковича (який у конституційних питаннях був, м’яко кажучи, повним профаном, щоб не сказати більше) і чиновників Мін’юсту, які опублікували відповідний текст Конституції! Усі інші учасники процесу — білі й пухнасті, досі трудяться на благо України…
З поваги до автора тієї статті зазначу, що як думка вченого у сфері кримінального права і суміжних наук ця позиція у 2014 році мала право на існування. Але слідчі, як виявилося, мабуть, радо вхопилися саме за таку невірогідну версію. І відбулося штучне спрощення справи у надскладній конституційно-правовій сфері, аж до рівня розслідування викрадення авто або мобільного телефона. І “справа честі” для правоохоронців та “виконання вимог Майдану” для їхніх начальників дістали нове дихання й швидку перспективу стати черговою “перемогою”.
Термінове “розкриття” справи про конституційний переворот, що стала справою про захоплення державної влади, висвітлює її політичну доцільність. Однак цей поспіх і те, як і коли це сталося, роблять з неї чергову мильну бульбашку. Бо так чи інакше, а “серцевина” справи про зміну Конституції — у вигляді згаданого Рішення КС та його наслідків — нікуди не поділася. Слідчі й прокурори, звичайно, можуть вважати це рішення “нікчемним”, але цікаво, як вони це аргументуватимуть у суді? Як будуть доводити, що воно не мало жодних юридично-правових наслідків, що означає: насильницьке захоплення влади відбулося, вибачте, через випуск “Офіційного вісника України”.
Про “нікчемні” і правові наслідки
А тим часом слід було б у процесі слідства уважно проаналізувати це рішення КС. Зокрема найбільш принциповий його бік, те, в чому полягає його правова квінтесенція і значимість, — суть і правові наслідки рішення.
Нижче — цитати ключових фрагментів (зберігаючи послідовність викладення позицій у тексті).
“Конституційний Суд України виходить з того, що визнання неконституційним Закону №2222 у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та вилучені Законом №2222″.
“Конституційний Суд України вважає за необхідне покласти на органи державної влади обов’язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення в неї змін Законом №2222″.
Пункт 2 резолютивної частини рішення:
“Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року №2222-IV, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення”.
Пункт 4 резолютивної частини рішення:
“Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у “Віснику Конституційного Суду України” та в інших офіційних виданнях України“.
Навіть цих пунктів (що мають нормативний характер, як і весь текст рішення) достатньо, аби зрозуміти, в чому полягають його правові наслідки й яким за часом є момент їх настання.
Виглядає так, що зміст Рішення КСУ в частині його наслідків так само розуміли й судді КСУ, що відповідно до статті 64 старої редакції закону про цей орган, додали свої окремі думки до цього рішення.
Критикуючи за непослідовність, суперечливість, відсутність “чіткої правової позиції стосовно правових наслідків визнання Закону 2222 неконституційним…”, цитуючи наведені вище позиції з рішення КСУ, суддя В.Шишкін пише: “Таке формулювання беззаперечно вказує на позицію Конституційного Суду України про те, що після ухвалення Рішення в українській державі діють всі положення Конституції України, які були прийняті Верховною Радою України (конституцієдавцем) 28 червня 1996 року”.
Суддя КСУ П.Стецюк вказує на необґрунтованість позиції суду: “Необґрунтованою видається позиція Конституційного Суду України, відповідно до якої “визнання неконституційним Закону №2222 у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та вилучені Законом №2222″.
Отже, обидва судді КСУ, що мали окремі думки, критикуючи кожен зі своїми аргументами рішення КСУ, надавали свої пропозиції, однак відштовхувалися від правової позиції КСУ стосовно того, що цим рішенням відновлено дію Конституції України від 28 червня 1996 року, що існувала до внесення до неї змін Законом України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року №2222-IV. Інакше б не було підстав їм конкурувати з цією правовою позицією.
Як на мене, йшлося про так зване автоматичне повернення тексту Конституції.
Найбільш фаховою є позиція Європейської комісії “За демократію через право” (Венеційської комісії). У Висновку “Про конституційну ситуацію в Україні” (20.12.2010 CDL-AD(2010)044) вона також дала чітку кваліфікацію правових наслідків цього рішення КСУ. Зокрема, кілька пунктів висновку за своїм змістом повертаються до питання правових наслідків рішення КСУ. Зацитуємо дослівно лише один з них, пункт 40 висновку: “Основним наслідком Рішення Конституційного Суду від 30 вересня є відновлення раніше існуючих правових норм Конституції 1996 року“. Так, Венеційська комісія критично аналізує рішення і з позиції європейського конституціоналізму, і з позиції власне Конституції України, проте факт залишається фактом — вона його визнає.
Як з тексту рішення КСУ, а також тексту окремих думок суддів КСУ, так і з оцінки Венеційської комісії, українських фахівців, зокрема моєї, В.Мусіяки та інших, випливає ключовий висновок — рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) відновлено дію Конституції в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України №2222-IV.
Крім іншого, за всієї складності і спірності ситуації, КСУ роз’яснив, що означають його дії, і поклав на органи державної влади обов’язок невідкладно виконати його рішення.
Відтак Міністерство юстиції України невідкладно опублікувало у своєму спеціальному номері бюлетеня “Офіційний вісник України” від 1 жовтня 2010 року Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 та автоматично відновлений текст Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року. Не нову версію з новими реквізитами, а так, як зазначив КСУ у своєму рішенні.
6 жовтня 2010 року, у перший після рішення КСУ робочий день чергового пленарного засідання Верховної Ради України нею була ухвалена постанова “Про забезпечення виконання Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року №222-IV”, якою для підготовки пропозицій щодо змін до чинного законодавства, доручивши їй невідкладно підготувати проекти рішень Верховної Ради України, що випливають з Рішення Конституційного суду України від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010, у разі необхідності підготувати проект звернення парламенту до КСУ щодо роз’яснення зазначеного рішення.
За роз’ясненнями ні парламентська більшість, ні опозиція не зверталися. Всім усе було зрозуміло. Зайнялися активною законотворчістю.
Отже, піарна акція слідства, яке оголошує підозри в захопленні державної влади шляхом опублікування тексту Конституції України в офіційному виданні Мін’юсту, виглядає неспроможною з правового погляду і просто смішною. Принаймні в частині, що стосується посадових обов’язків людей, які обіймали не політичні посади, а були чиновниками міністерства.
Нові ризики на стару тему
Більшість дій сучасної влади так схожа на дії попередньої. Тому всім причетним до процесу — від президента до депутатів і до генпрокурора — раджу уважно читати документи й серйозно замислитися над їхніми доктринами, перспективами і, знову ж таки, — наслідками!
Бо все, про що йшлося вище, — насправді тільки півбіди. Для суспільства нині видаються ще загрозливішими виклики новітнього конституційного процесу. Тут і зміст, і процедура знову є суперважливими.
Останнім часом політикум знову почав вичавлювати зі своїх надр ідеї референдуму як процедури ухвалення нової Конституції України. Можливо, ця тема захоплення державної влади і є тим примітивним способом, який дозволить тіньовикам від української політики знищити вкотре сам Основний Закон країни, а заодно — і державу. Адже виявляється, що ми настільки бездарні, і держава наша настільки фейкова, що в ній можуть захопити владу навіть публікатори тексту однієї з редакцій Конституції.
Свого часу, навесні і влітку 2014 року, керівництво РФ уже намагалося “стимулювати” український конституційний процес через заклики ухвалити нову Конституцію України на референдумі.
Хочеться, щоб усі потенційні суб’єкти конституційного процесу винесли кожен свою науку з українських конституційних змін і щоб надалі ми рухалися в цьому важливому питанні шляхом європейського конституціоналізму, демократично й легітимно з усіх поглядів. Для того в державі існує парламент і президент.
