додому Блоги  Центризм як національна ідеологія: Україна та Європа

 Центризм як національна ідеологія: Україна та Європа

37

Багато років я намагався визначитись зі своїми ідеологічними вподобаннями. За цей час мої погляди змінювались. Так, у студентські роки я був лібералом, ледь не став спочатку націонал-патріотом, потім соціал-демократом, але, згодом, зрозумів, що так коливатися не можна.Мене тяжіло то до фінансиста Джорджа Сороса, то до націоналіста Степана Бандери. В результаті я вирішив знайти серединку. Тому, у зрілому віці, як позицію здорового глузду я вибрав центризм.

Мене тішить, що центристів в Україні досить багато. Так, соціологічне опитування «Центру Разумкова» попередніх років виявило, що 58% українців є саме центристами, 28% – «лівими» і 18% «правими». При цьому центристи поширені на всій території держави. Націоналістичних поглядів більше на заході країни, а «лівих» – на сході.

Також низка досліджень показує схильність громадян до «лівих» ідеологій. Але аналіз відповідей населення свідчить, що найчастіших «ліві» погляди українців полягають у «соціалці». Про комплексну ідеологію не йдеться. Люди переконані, що державна політика повинна гарантувати безкоштовну освіту, медицину і пенсії. Однак в інших питаннях ті ж самі респонденти займають «праву» (ринкову) позицію.

На з’їзді 15 лютого 2020 року партія «Слуга народу» оголосила себе «українськими центристами». Ця подія одразу зацікавила журналістів та політологів, адже знати ідеологію правлячої політичної сили – значить розуміти, які перспективи чекатимуть державу у майбутньому. Сама ідеологія відображає партійну позицію щодо суспільно-політичних і економічних питань у державі, визначаючи шлях її розвитку.

-ads-

Зазвичай політиків визначають за приналежністю до лівого чи правого крила. У економічному вимірі – це рух від соціалізму до радикального капіталізму. «Ліві» та «праві» можуть бути як авторитарними, так і ліберальними, соціал-демократами, соціал-лібералами тощо.

Центризм у політиці – це проміжна позиція між правими та лівими рухами. Центризм характеризується помірними і компромісними діями, без радикальних кроків.  Це формально нейтральна позиція між демократичними та консервативними силами. Якщо проаналізувати заяву голови партії «СН» Олександра Корнієнка, то «український центризм» цілком вкладається у рамки цього визначення. «Ми можемо стати партією активного центризму, який мотивований на всебічний і безупинний розвиток України. Це центризм, який забезпечує виконання нашої програми… Це центризм, який забезпечує політичні крайності і радикалізм. Але це креативний центризм, і це «український центризм». Ми пропонуємо закріпити це на рівні статусу, здійснити певні дії, щоб вивести цей термін у сучасний політологічний простір. Український центризм як ідеологія партії «СН», – зазначив Олександр Корнієнко. 

Варто зауважити, що у травні 2019 року Руслан Стефанчук назвав партію «Слуга народу» лібертаріанською. Втім, через кілька місяців тодішній очільник політсили Дмитро Разумков зазначив, що для соціальної сфери ця ідеологія не працює. 

«Український центризм», на думку політичних експертів, не обіцяє українцям політичних чи економічних потрясінь. Радикальних кроків від нинішньої влади очікувати не варто. Водночас це не означає, що державний курс буде обмежений лише цією ідеологією. За словами того ж Корнієнка, «СН» є патріотичною партією і залишаєтья на засадах націоналізму, «коли мова йде про захист кордонів нашої держави». Тобто в цьому аспекті політсила тяжіє до правих поглядів. Хоча «слуги» позбавлені прагматичного націоналістам авторитаризму. Очільник політсили називає своїх однопартійців гуманістами, «коли мова йде про захист прав людини жити».  Водночас «СН» має багато ліберальних планів, зокрема, щодо завершення економічних реформ, на які не спромоглася попередня влада. 

Також в «українському центризмі» є дрібка соціалізму. «СН» подібно до лівих партій, обіцяє підтримувати соціально вразливе населення: пенсіонерів, ветеранів тощо. Таким чином, влада не буде скорочувати соціальні виплати, а навпаки забезпечуватиме їхнє зростання. 

Думка про те, що центризм – це надбання елітарної, сформованої на ліберально-демократичних традиціях свідомості, а масова свідомість відображає нібито прагнення до екстремізму, є дуже вразливою. Цей стереотип руйнує уже той факт, що виборці проголосували за президента, що висунув програму демократичного розвитку суспільства з ринковими орієнтирами економічних перетворень, з курсом на соціально-політичну стабілізацію. Отже, українці вибрали центризм як ідеологію здорового глузду та історичного досвіду. Величезною перешкодою затвердженню ідей центризму у суспільній свідомості є соціально-економічна криза, яка завжди турбувала простого українця. 

В одній зі статей газети «День», присвяченій виборам 1998 року, від 30 грудня 1998 року не названого автора йшлося, що «реальний центризм не може відбутися без лідерів. Українське суспільство відчуває гострий дефіцит особистості центристського типу, спроможньої перетворювати руйнівні імпульси на позитивні, творчі. Причому не тільки в політиці… Є в нас ліберали, вихідці із радянської кухонної інтелігенції – вони представляють певну верству в соціальній базі центризму. І є центристи, котрі розцвіли на руїнах радянської економіки – це представники нової національної еліти, до якої відноситься кілька помітних на досить високому рівні влади фігур, які прийняли європейські правила політичної гри.

Вони поєднують у собі як мінімум три найголовніші якості: високий моралізм, заснований на християнських началах; найкращий професіоналізм, що базується не стільки на минулому досвіді, скільки на новому досвіді освоєння цивілізації; сильну волю та енергію рішучої дії… Треба з жалем визнати, що відсутність відповідного типу лідерів на найвищих рівнях влади значно послаблює перспективи утвердження центристської ідеології в українській політиці… Наше суспільство може стабілізувати така політика, в якій старі й нові інтереси, нові групи отримують свої частини соціальних гарантій – іншими словами, відвести Україну від провалля здатен центризм як сильна й національно відповідальна політика…»

Центризм є поширеним не лише в українській, але й у європейській політиці. Так, у Франціє президент Еммануель Макрон обіцяв побудувати новий центр у французькій політиці, цієї весною був переобраний на новий термін. Його позиція «ні вліво, ні вправо» передбачає відверту технократичну форму правління. Знаходження в центрі означає відданість ідеї боротьбі з антидемократичними партіями та рухами.Навіть тоді центристів звинувачували у несумлінності. З характерною іронією, англійський філософ Ісайя Берлін, зразковий ліберал, зараховував себе до «вбогих центристів, презирливим поміркованим, приховано раціональним інтелектуальним скептикам».

Центризм буває процедурний та позиційний. Процедурний – в системах з розділеними повноваженнями, таких як США політики змушені шукати компроміси; це особливо правильно в епоху, коли очевидна більшість у законодавчих палатах стала рідкісним явищем.

Позиційний центризм розглядає рівновіддаленість між політичними полюсами як доказ їх прагматизму та «неідеологічності». Позиційні центристи намагаються нажитись на тому, що до сих пір відносяться до двухпартійності (особливо у США). Їм вигідно виглядати розумними, коли ліві та праві знаходяться у владі підбурювачів. Так, під час своєї передвиборчої кампанії Макрон регулярно підкреслював радикалізм своїх опонентів – дуже правої Марін Ле Пен та дуже лівого Жан Люк Меланшона, щоб показати, що лише він представляє відповідальну позицію.

Отже, політичний центризм у першій чверті ХХ століття став досить популярною та поширеною ідеологією, як в Україні, так і в Європі, яка є чудовою альтернативою лівим та правим та являє собою компромісну позицію з багатьох складних питань. Однією з головних причин популярності центристів є крайності, які характерні іншим політичним ідеологіям. Центристи ж є більш поміркованими. Зараз, мабуть, центризм переживає одні з найкращих своїх років, ця ідеологія досить поширена і буде поширюватись в далі в залежності від політичних процесів та стабільності в Європі та світі.

Володимир Мулярчук, експерт Центру досліджень проблем громадянського суспільства
попередня статтяХроніки російського військового вторгнення в Україну: Тиждень 14. 30.05.2022 – 05.06.2022 
наступна статтяТом Купер. Не відбиватися від зграї (частина 2) 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я