додому Топ Новини ТРЕТЯ УКРАЇНСЬКА РЕСПУБЛІКА. ДРУГИЙ ФРОНТ

ТРЕТЯ УКРАЇНСЬКА РЕСПУБЛІКА. ДРУГИЙ ФРОНТ

160

У битві за Київ у лютому-березні 2022 року народилася Третя Українська республіка. Але є другий фронт боротьби, який може її занапастити.

Пролог

Епіграф

“Запопадливий голос з натовпу. Данко! Нирки рви – вони горітимуть. (Данко вирива нирки. Вони горять, але не так яскраво, як хотілося. Тоді Данко і їх кидає у пісок.)

-ads-

Данко. Що, падлюки. Тепер довольні? (Натовп мовчить)

Данко. Тепер Вам піздєц! (помирає)

Голос з натовпу. Ніхуя нє піздєц! Ми тут в пустині сад зробимо!

Голоси. А вірно хлопці! А діло каже!”

Лесь Подерев’янський. “Данко (феєрія).

Перекладати нашого класика російською – справа невдячна та марна. Тому епіграф саме українською. А взагалі почав я саме з Подерев’янського, бо рідко хто так точно відображає глибинну сутність народу. Вся хтонь, яка у росіян присутня у суперечливому вигляді – з одного боку соплі по щоках на 9 травня та двоголовий орел із серпом та молотом, а з іншого – вкрадений в Україні унітаз та собача будка, у нас виражена Подерев’янським. Але в нас вона жива, що виходить саме із самої суті народу. Як давно хтось сказав на одному з ток-шоу (хто вже й не пам’ятаю): “Нам хочеться шекспірівських пристрастей, а отримуємо Подерев’янського”.

Упродовж тридцяти років у нас з’являється Данко. Спершу ми починаємо згадувати про Кравчука. Потім Данилич стає найкращим президентом України. Напевно, тільки Янукович унікальний президент, який стабільний у ненависті до нього народу, яка загалом незмінна.

Це вже навіть стало чимось передбачуваним. Спершу “ура, вперед чмо японське”. Потім ми посилаємо курсом російського корабля. Потім “ви ще за ним плакати будете”.

Проте, за умов війни, я щиро бажаю Володимиру Олександровичу зламати цю традицію. Це треба всім нам. Це треба новій українській державі, що народилася. 

Як може бути по-доброму показує приклад Британії. Черчіль. Не завжди дуже успішний державний діяч. З купою недоліків, який дуже любив випити. Багато в чому відповідальний за загибель великої кількості солдатів у Першій Світовій. Не дуже успішний післявоєнний прем’єр. Герой війни, якого Батьківщина на перших мирних виборах прокотила і обрала його супротивника. Хоча він не самотній. Шарль де Голль теж був після війни посланий своєю Батьківщиною кудись подалі на добрий десяток років.

Тобто хотілося б так. Можливо, з урахуванням того, що Зеленський ламає шаблони, він стане і нашим Черчіллем і Еттлі одночасно. І тим, хто у вогні війни покінчив із Другою республікою і тим, хто закладе підстави Третьою.

Так, я вже чув у відповідь на цю ідею “Який із нього Черчіль?” Ну тут можна сказати, що які з нас англосакси, такий у на і Черчіль.

А може, знову як у Леся. Тільки цей заход буде для нас останнім. На годиннику у нас, як народу б’є півноч.

Народження нації .

Народження нації та держави не завжди паралельні. Наприклад, під час Французької революції буржуазія почала створювати нову державу і паралельно з населення усіляких французьких заміль почали клепати нову націю. Паралельно вирізавши провінцію Вандея.

Можливо як у США. Коли населення спершу усвідомлює себе як нація, і потім зрозумівши, що вона переросла можливості держави, що її породила (Великобританії) для свого розвитку, то нація засновує державу.

У нашому випадку можна, як мені бачиться, говорити про початок народження нації під час Помаранчевої революції. Коли українське суспільство стало порівняно однорідним, образи історії часу різними групами стали неактуальними.

І на передній план вийшов такий чинник, як усвідомлення спільності історичної долі. У визначальної більшості населення країни майбутнє почало бачитися буттям у складі України як національного проекту, як мінімум, якщо й не прозахідного, то нейтрального до Москви. 2014 року ми вже могли зафіксувати остаточне народження нації на Майдані. Але…

Держава як реальне вираження буття народу в конкретному місці та часі продовжувала бути розвитком проекту УРСР 2.0. Так, де партійна верхівка і червоний директорат, що заснувала його, перейшли з історичної сцени. Але з’явилася “тіньова держава” блискуче досліджена у циклі передач Юрія Романенка та Сергія Дацюка. І головний орган цієї держави – правоохоронна система.

УРСР 2.0, вона ж Друга Українська республіка, поступово загнивала, стаючи дедалі недієздатною. Відразу зазначу, не йдеться про здатність карального апарату придушувати населення та громадянське суспільство на користь правлячої верхівки. Йдеться саме про державу. Зокрема, про його здатність забезпечити суверенітет на всій зграї території.

Нація росте, і отруюється трупною отрутою Другої республіки, що розкладається. Прихід Зеленського прискорив деякі процеси, але не зробив їх вирішальними.

Смерть Другої республіки та народження Третьої

24 лютого стався надлам. Для утримання Києва як столиці та центру управління Зеленському вдалося зробити те, що не змогла зробити Українська Народна Рада за століття до нього. Він утримав Київ. Просто масово роздавши населенню зброю. І в чергах та боях на Київщині народилася Третя республіка та померла Друга. Як і в процесі переселення мільйонів людей за кордон.

Я не кажу, що держава, що народилася, приречена на успіх, що вона не може повторити помилок попередньої республіки. Може . Але смерть Другої республіки сталася. І народилася Третя у вогні боротьби. Коли тисячі добровільно взяли до рук зброю. З огляду на те, що Росія висловлює претензії на відновлення імперії, український народ таким чином реалізував своє право на повстання та оскарження пригнічення, і Зеленський отримав легітимність як вождь збройного народу. І таким чином тисячі озброєних людей за фактом заснували нову державу. Більш схоже на те, чим були США в момент свого заснування. Коли вільні озброєні люди перезаснували основи свого спільного буття.

У кільці фронтів. Все сказане, зрозуміло, не означає, що всі всі усвідомили, і тепер ми дружно підемо будувати нову державу. Перефразовуючи Леніна, можна сказати “Націоналістичну Батьківщину у небезпеці”. За фактом новонароджена Республіка опинилася у кільці фронтів – як внутрішніх, і зовнішніх. Військового, правоохоронного, економічного.

Для цього нам спершу треба перемогти на першому, найважливішому фронті – військовому. Неас має високу мотивацію солдатів і західну допомогу.

Але тут на руку ворога грає другий фронт, який руйнує найголовніше – мотивацію та єдність. Навіть не йдеться про підривні елементи, які свідомо підіграють ворогові. Йдеться про правоохоронну систему, яка була заточена під систему Другої республіки і намагатиметься відновити її життя в міру сил. Суди, міліція та прокуратура поки що не є виразниками інтересів нової республіки та озброєного народу, який заснував її за фактом.

Чи вийде у них це? Ні. Вони можуть задушити новонароджену республіку. І тоді ми падемо як держава та народ. Але їм не вдасться відновити те, що було до війни. Відсутність перспектив, неможливість побудувати країну, в якій, як у знаменитій пісні, співав Положинський ще на зорі Помаранчевої революції:

Лиш уявіть, якою стане країна,
В якій кожна людина живе, як людина,
В якій все, що хороше, – значить і наше!.
Але поки, на жаль, все зовсім інакше…

Все це може не дати розвинутися новому. Але старе вже не повернеться. Дітище Кучми – Друга республіка мертва. Все питання в тому, чи втягне в прірву вона разом із собою нас і Третю республіку, чи наш народ здобуде перемогу над своїм минулим та своїми ворогами.

Що ж уявляє цей другий фронт? Чому він? Ну в перший бо про перший фронт – військовий – не мій коник. Та й пишуть про нього багато хто. Про шкідливість третього фронту, і уособлення супротивників всього прогресивного економіки – Данила Гетьманцева – теж говорено-переговорено. Прикро, що їхня діяльність може призвести до того, що взимку Україна задихнеться у залізному зашморгу голоду та холоду, що наша економіка впаде остаточно. Але тут залишається сподіватися, що голос десятків умів нашої країни, які вказують Президенту на згубність політики імені Гетьманцева, будуть почуті.

А я окремо хотів би виділити другий фронт. Фронт правоохоронний.

Чому він особливо важливий? Тому що наслідки боротьби на ньому на своїй шкурі може відчути кожен, особливо той, хто добровільно взяв зброю до рук наприкінці лютого.

Тому що справедливість завжди була важливою для нашого народу. Гідність, заради якої відбулася революція 2014, – це про і про справедливість. Терпіти несправедливість – негідне звання “людини” – і ми повстали проти тирана. Терпіти придушення Росії, її бажання позбавити інші народи права існування – це недостойно. І несправедливо. Тому тисячі та тисячі повстали зі зброєю в руках, віддавали останні сили та кошти, щоб Темрява не пройшла.

Темряву було зупинено та відкинуто. І здається, що все можна стерпіти – і недостатньо швидке постачання озброєння від союзників. І нестача фінансів. І навіть дурниці Гетьманцева – адже ми єдині у прагненні перемогти…

І тут по єдності починаються удари. Правоохоронні органи начебто роблять все, щоб бійці, члени їхніх родин, увесь народ відчували, що Україна як була, так і залишилася царством несправедливості. Де гідність людини – пустий звук. Де людина безсила перед правоохоронними органами, які можуть розтоптати життя та ім’я будь-якої людини. Тому що народ вони розглядають як свою пасовисько.

Де прокурори та слідчі мотивовані не встановити істину, а перемогти. У тому, що вони вважають грою. Підтримка звинувачення – це важлива функція, але під час війни навіть прокуратура має розуміти, що її призначення не виграти у грі судового процесу, не засудити людину, а спробувати встановити справедливість. Професійне спотворення змушує слідчих ГБР і прокурорів вимовити з усмішкою “у вас своя правда, у нас своя – переможе найсильніший і більш переконливий”. І саме така мотивація і є проблемою під час війни.

Під час війни всі наражаються на ризик. Благо цілого, умовно твого міста і країни, перетворюється на щось реальне і пережите тобою. Мерки, якими міряють вчинки під час миру, можуть бути не застосовні під час війни.

Чи правомірно масово роздавати зброю людям, які не мали досвіду її застосування? У мирний час – ні. У військове – так, обґрунтовано. Саме цей захід врятував нашу країну в перший тиждень вторгнення. Відтак вона виправдана.

Чи правомірно дозволяти цим людям, які записалися до ТРО та отримали зброю, дозволяти патрулювати вулиці, зупиняти машини, перевіряти документи та багажник. У воєнний час – так. За законом. І не лише на блокпостах. Бо кожен може виявитися диверсантом, включений мобільник за тонованим склом може бути зйомкою стратегічно важливих об’єктів, по яких прилетять ракети.

Чи законною буде підозра члена ТРО чи солдата ЗСУ, якщо водій не підкоряється вимогі пред’явити документи і намагається втекти, що йому є що приховувати? І обґрунтовано можуть вважати, що водій може бути причетним до ДРГ. І відкрити вогонь по колесах для його затримання.

А що робити, якщо водій, намагаючись втекти, намагається наїхати на члена ТРО? Наскільки решта бійців поруч повірить, що водій не усвідомлює, що при наїзді боєць може загинути? І чому вони не можуть прийняти це за прояв усвідомлених ворожих намірів та замах на вбивство? І тоді бійці діють відповідно до ситуації воєнного часу. І можуть постраждати громадянські, які їдуть разом із недбайливими водіями.

Ви скажете, що тут все ясно і винен водій. Але немає. Не зрозуміло, якщо органи слідства орієнтовані те що, щоб застосовувати презумпцію винності і намагатися насамперед винними робити військових. Якщо водій, який наразився на ризик життя своїх пасажирів, може вигадувати будь-які свідчення, що іноді йдуть урозріз з даними камер, і це некритично береться на віру.

А люди, які здавали у Києві ворогові позиції наших військ, виходять під заставу на волю. І ось тоді у всіх, хто прийшов виконати свій обов’язок та згідно з Конституцією захистити Батьківщину, постає питання – а в якій ситуації я взагалі маю право застосувати зброю? Тобто про мене взагалі можна вигадати все, що завгодно, і органи радісно спробують зробити мене винним? І чи є справедливість? І виходить, що будь-який громадянин України, як і раніше, безправний перед правоохоронною системою?

Але цього разу доводити справу до питання: “Та навіщо воно все треба”, не варто. На відміну від 2014 року, відповіддю буде не мовчання народу та можливість доїти його далі. Відповіддю буде або нищівна поразка на фронті, або запекла і кривава революція. Змінюються часи, міняємось і ми. І Данко нашої правоохоронної системи краще не доводити народ до гріха.

Автор: Федор ГОЛОВКО

Джерело: Хвиля

попередня статтяЧТО О НАШЕМ БУДУЩЕМ СПОСОБНА РАССКАЗАТЬ НИГЕРИЯ
наступна статтяСТЕФАН КОРШАК. ДЕНЬ 160 – 2 СЕРПНЯ – ДОСИТЬ ПОРОЖНЬО, АБИ ПОЧУТИ ВІДЛУННЯ. НАКАЗИ Й ЩЕ НАКАЗИ. МАСОВА СТРАТА Й НА ВЕЛИКИХ ВІДСТАНЯХ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я