Ми трохи відстали з перекладами звітів Купера – він був украй активним від 21 по 25 липня – тепер повертаємо борги, переклавши звіти 24-25.07. Надалі реагуватимемо оперативніше. Втім, все одно важливо наголосити, як Купер бачить ситуацію: контратаки росіян не вдаються, а українці повільно, проте вперто просуваються вперед.
[Опубліковано 24 липня 2023]
…тепер до «другої частини» попереднього матеріалу й трохи аналізу…
ПОВІТРЯНА/РАКЕТНА ВІЙНА
Що ж, повертаємося до цієї теми «знову», бо з’явилися нові деталі про російські повітряні удари по Одесі впродовж 23-24 липня і їх також слід проаналізувати.
Згідно офіційних українських джерел, в ніч із 23 на 24 липня росіяни випустили по місту:
5 ракет «онікс»
3 ракети Ха-22
4 «калібри»
5 «іскандерів-К»
2 «іскандери-М»
…і все це з метою влучити в цивільні об’єкти на території Одеси. А саме: в уже згаданий кафедральний собор (який зазнав серйозних руйнувань), житлові будинки та освітні заклади. Українці заявляють, що 4 «калібри» та 5 «іскандерів-К» збито.
Отже, в чому суть такого «одеського бліцкрігу»?
Як я вже зазначав у попередній частині, росіяни почали обстрілювати порти Одеси, Миколаєва, Очакова та Чорноморська ще два тижні тому. Тобто задовго перед тим, як пудінг скасував російську участь у так званій «Чорноморській зерновій угоді» (Black Sea Grain Initiative) або, якщо іншими словами, «Ініціативі з безпечного транспортування зерна та продовольства з українських портів». Типу як, «офіційно» про це було оголошено 17 липня й підставою до розірвання «угоди» був український удар по Керченському мосту.
Звісно, я побачив масу пояснень дій пудинга впродовж останніх кількох днів. Але, вибачте, жодне мені не видається прийнятним. Адже «зернова угода» охороняла не лише український, але й російський експорт пшениці й всього того, що ще там росіяни накрали в окупованих частинах України. А також перевозку російських озброєнь із Сирії назад «на родіну». А ще – постачання зерна з України в Китай – країну, на військову підтримку якої, як я знаю зі своїх джерел, все ще сподівається практично кожен росіянин (а звідти й справді надходить до 50% технологічних деталей, що потрібні для російської високоточної зброї, а інші 50% і далі просочується із Заходу).
Звісно, деякі «промахи» слід списати на звичні жалюгідні методи збирання даних, притаманні ФСБ та ГРУ (вважати, що за 20 євро чи доларів інформатори будуть ризикувати своїми задницями, точно вираховуючи координати удару, це реально тупо); так само низькою є якість прицільність російської зброї – ракети промахуються на сотні метрів…
Тим часом, сутність офіційно висловлених російських претензій щодо скасування «зернової угоди» можна звести до вимоги, що «Захід має погодитися на російські умови» (чого, звісно, на Заході робити не збираються). Нема сумнівів, це може взагалі нічого не означати, як і більшість російських заяв. Проте мені здається, така заява пояснює, насправді все: пудінг хоче, щоб Захід послабив економічні санкції. Так, як раз ті, що неодноразово багатьма експертами були оголошені «провальними».
Вторинною метою є посилення його власних позицій на росії – та за кордоном. Після пріґожино-вагнеровського «маршу справедливості» 24 червня з’явилася маса аналітичних матеріалів про те, якими слабкими та непевними є позиції пудінга та його режиму. І тому я сумніваюсь, що він тепер може з’явитися на телебаченні й сказати щось типу «…а знаєте, український удар по керченському мосту був частиною мого плану воєнної спецоперації…
…і так два раза».
Врешті, пудінг ніколи не мав певної політичної програми – крім як допастися до влади й утримувати її. Головним чином, з допомогою своїх появ на ТБ. Але коли вже він з’являється на тому ТБ – щоб погрожувати чи Україні, чи Польщі, чи Вануату, чи марсіанам – отоді він виглядає «мощьно і точка»
Виходить, росіяни хочуть сказати: «росія підриває пів Одеси — пудінг у нас суперкрутий чел».
Але це все було про політичні й дипломатичні аспекти. А якщо спробувати подивитися на аспекти військові… кгм… (тут мої висновки багатьом можуть здатися «надто холодними, що зневажують памʼять цивільних жертв», але ота знаменита скалка в моєму мізинчику на нозі підказує мені, що на війні іноді варто брати до уваги військові аспекти).
Отже: очевидно, що наземні українські установки ППО в південних районах, що нині зазнають обстрілів (ідеться насамперед про Одесу і Миколаїв, не кажучи вже про Херсон), поступаються за якістю тим, які захищають Київ. Тому, на відміну від поразки «київського бліцу» у квітні-травні, на півдні росіяни можуть «показати свою військову мощь». А це «піар-бонуси для пудінга».
Але на тверезу голову треба розуміти, що у військовому плані ця операція взагалі не дає нічого. Так, я знаю, і дуже добре, що багато українців страждають: люди гинуть, зазнають травм, бояться, живуть під тиском терору. Але факт залишається фактом: російські ракети просто витрачаються даремно. Вони не зупиняють потік західної зброї, боєприпасів і спорядження, не ослаблюють ЗСУ. Навпаки, ця кампанія дає українцям можливість тренуватися, покращувати тактичні навички — а ще заохочує Захід надавати більше озброєння. Норвегія, наприклад, нещодавно почала постачати елементи систем NASAMS «щойно з конвеєра»: тобто окремо пускові установки і радари (ну й супутнє спорядження, ясно) — замість повних систем ППО.
Іншими словами, напрошується висновок, що пудінг марнує свої дорогоцінні й дефіцитні дальнобійні ракети — тільки для піару. Мабуть, він сподівається, що виробництво буде встигати за його апетитами (які весь час зростають).
У такому випадку — хай не зупиняється. Так, руйнувань, страждань і страху буде ще більше, і мені щиро шкода українців, які мусять усе це терпіти, але з військової точки зору це абсолютно позбавлено сенсу. І в короткостроковій, і в довгостроковій перспективі.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Загалом за минулий тиждень росіяни здійснили кілька найбільших і найзатятіших атак, яких не було вже місяці. Що казати, це найсильніші атаки за увесь цей рік, здійснені силами ВСрф і ВДВ (без допомоги «вагнєра»). Проблема: стає все більш очевидно, що через бажання пудінга отримувати весь час «хороші новини», російські генерали просто не розуміють, наскільки сильно їхні війська втратили боєздатність. Так, у них досі є вогнева міць, і досі є кількість, а «кількість — це вже якість»: усе це добре, нічого нового… крім хіба «ланцетів» і ПТРК, бо росіянам бракує знань і точності.
Вони не знають, як вести військо в атаку, як ним командувати, їм бракує навіть засобів надійного звʼязку для наступу, їхні офіцери уміють тільки посадити солдатів на кілька БТР-ів і БМП й послати в атаку за підтримки кількох танків. Їхня артилерія — бліда подоба тієї, що була колись, і загалом вони дуже погано споряджені. Неточний вогонь дає багато «грому й диму», але рідко призводить до втрат і серйозних руйнувань (у мене є кілька смішних прикладів, усі базуються на співставленні того, що стверджували протилежні сторони в різних війнах).
Гаразд…
Куп’янськ-Сватове-Кремінна… протягом 12-19 липня росіяни кидали на українські позиції в цьому районі дійсно все, що могли. Авіаудари, артилерійські обстріли, штурми ВДВ та механізованих з’єднань, а потім знову іще більше артилерійських обстрілів та авіаударів…
…..Тепер що ми знаємо напевне: іноді росіяни доходили до дороги Т-13106, але всі такі спроби закінчувалися фіаско й подальшим відходом назад на схід від неї. Що, як правило, закінчувалось авіаударами з розряду «насипай, кудись та влучиш» по Новолюбівці, Невському, Торському чи Серебрянському лісу….
Звісно, офіційний Київ раз у раз «скаржиться» на «критичні» ситуації. Не сумнівайтеся, це нелегко, коли спочатку тебе годинами обстрілюють, а потім штурмують піхотою і танками. Нелегко знову і знову вирішувати, що краще відійти на другу лінію, щоб зібрати підкріплення і припаси, контратакувати і відвоювати втрачені позиції. Це завжди пов’язано із «втратами». Але в цілому, наскільки я можу сказати, українці утримали свої позиції. Й справді, в районі Діброви 63-тя механізована відкинула ВДВ на вихідні пункти.
Не виключено, що було два винятки, хоча наразі стверджувати не можу.
18 липня вишестоящі органи в москві відсвяткували захоплення «залізничної станції Масютівка»….. Я був трохи спантеличений, бо єдина така станція, про яку я коли-небудь чув, знаходиться десь у Харківській області. Зрештою, з’ясувалося, що вони мають на увазі хутір Масютівка, що за 1 500 м на схід від річки Оскіл та 3 000 м на північ від Лиману Першого. І навіть для такого їм знадобилося близько 20 авіаударів і багатогодинний артилерійський обстріл. Тим не менш їхня спроба продовжити просування на південний захід була швиденько зірвана.
Учора пропагандисти рандомної дурні [так Купер віднедавна називає усіх російських пропагандистів – ред.] святкували захоплення села Новоєгорівка (10 км на південний захід від Сватового і близько 1 500 м на північ від Нововодяного) – так, наче вони захопили Нью-Йорк (той, що в США). Судячи з повідомлень ЗСУ, це територія, оточена з трьох боків річкою Жеребець і «захищена» невисоким пагорбом на заході. Будь-хто, хто наближається до неї з півночі, сходу чи півдня, опиняється як на долоні
Не дивно, що ВСрф втратили «два батальйони» 15-тої мотострілецької від вогню 40-вої артилерійської бригади під час наступу на цю територію, але станом на годину перед публікацією цього звіту не було жодних підтверджень про будь-який російський наступ – чи відхід українських підрозділів – в цьому районі.
Бахмут…. Північ…. 19 липня 30-та мехбригада, підрозділи 127-мої тд та 56-тої мотострілецької бригади витіснили росіян з району Оріхово-Василівки.
Берхівка… на жаль, 57-ма моторизована (ЗСУ) була витіснена з цього села близько тижня тому. У свою чергу, 77-ма аеромобільна та 92-га механізована розгорнули атаки на північні околиці Бахмута і відкинули росіян аж до району Алеї Троянд на краю міста.
Бахмут… Південь… тобто Кліщіївка–Курдюмівка… у цьому районі було «особливо весело», бо операції ЗСУ досі лишаються незбагненними, зокрема для членів російської профспілки рендомної дурні та пудінгових фанатів за кордоном. По суті, ще десь 10-го липня 28-ма механізована наблизилася достатньо близько до Андріївки, аби південна траса до Кліщіївки була в них під вогневим контролем (про це я писав у одному з попередніх звітів). Таким чином, 3-тя та 5-та штурмові, 22-га механізована, а також 80-та десантно-штурмова мали змогу надалі атакувати позиції, які займали рештки 72-гої мотострілецької дивізії, БАРС-13 та 83-тьої бригади ВДВ. Вони «налітали», вбивали десь 40–50 росіян (зазвичай не зазнавши жодних втрат, забирали їхню зброю й боєкомплект, а тоді відступали. Далі росіяни щораз відправляли більше й більше мобіків, які натрапляли на розтяжки, котрі лишали по собі українці, потім відбудовували старі позиції, аж до наступного «наскоку», з якогось нового напрямку.
Далі росіяни вихвалялися тим, що «парні дєржатса» і «отбілі єщьо адну атаку», випускали чергове відео «успєшной абарони», але що насправді? Насправді ЗСУ вирішили, що коли вже росіяни ладні так вперто марнувати купу своїх військових на утримання території десь 3 кілометри завдовжки і 900 метрів завширшки, та ще й використовувати при тому останні муровані дороги, що пербували під вогневим контролем українців, то «най буде». Далі всі ультра-авторитетні мілітарні спостерігачі били горщики у спробах з’ясувати, хто ж контролює Кліщіївку, а фанати пудінга були вже готові знехотя визнати, що Кліщіївку вони втратили, хоча відповідь була дуже простою. Українці контролюють це село, ще десь із 15 липня. Але їм немає змісту просуватися далі: нащо наражати свої війська на ворожий вогонь, якщо росіянам аж так кортить змарнувати ще більше військових на черговий «м’ясний штурм» – і так по кілька разів на день?
Чому було обрано такий підхід? Бо ЗСУ все ще бракує боєприпасів, щоб відкидати всіх росіян на своєму шляху (включно із резервами за лінією фронту) – аж до Юпітера. Бо навіть постачання [касетних снарядів] DCIPM не змінить стан справ у найближчій перспективі. Відповідно, рішення проблеми – бити ворога піхотними штурмами. Ця тактика була і є ризикованою, безсумнівно, але поки це можна робити із практично нульовими втратами (окрім, звісно, боєкомплекту і часу), то окей.
Авдіївка… Не певен, що маю повне розуміння ситуації в цьому районі. Наскільки мені відомо, одразу після катастрофічної поразки 9-тої бригади морської піхоти та 154-го мотострілецького полку [рф] під час штурмів позиції 110-тої механізованої бригади [ЗСУ] в районі Веселого, десь два тижні тому, росіяни в останні 5-6 днів провели ще низку штурмів. Схоже, в українського підрозділу сталася «криза», коли частина штурмовиків 21 липня прорвала першу лінію оборони на глибину до 1 кілометра, може навіть більше – на схід від Кам’янки. Проте, вчасне застосування артилерії роздерло цю атаку на шмаття (буквально), і лінію оборони було повністю відновлено.
Мар’їнка… судячи з фото та відео від 19 липня, як на прикладі, наведеному нижче, в районі Красногорівки ситуація – десь така сама…
ПІВДЕНЬ ЗАПОРІЖЖЯ (І ПІВДЕННИЙ ЗАХІД ДОНЕЧЧИНИ)
Старомайорське-Старомлинівка… оскільки тутешні українські командири запозичили тактику в підрозділів ЗСУ під Бахмутом, бойові дії теж схожі. Тобто: українці нападають на росіян, вбивають кілька десятків, тоді відходять. А проте, дуже часто навіть у цьому немає потреби: адже піхота ЗСУ має чудові укріплення в центрі Старомайорського, на південно-західному краю Урожайного та контролює панівні висоти на захід від Старомайорського, а росіяни влаштовують контратаки одна за одною.
Тож за минулі 5-6 днів росіяни залучили навіть 247-й полк ВДВ (його відновили за рахунок мобіків після того, як мало не повністю знищили в наступах на Миколаїв і Вознесенськ на початку березня минулого року) та 136-ту мотострілецьку бригаду — щоб посилити рештки 60-тої мотострілецької бригади і продовжити контратаки. Передусім на Старомайорське, інколи на Урожайне. Звичайно, пудінгова профспілка пропагандистів рендомної дурні заявляє про «нові й нові успіхи в обороні», проте: насправді це українці тримають тут оборону і ведуть рахунок покращених росіян. Єдина проблема — потрібно значно більше касетних боєприпасів: але із цим доведеться ще трохи зачекати.
До речі, недобитки 394-го мотострілецького полку ВСрф у Приютному опинилися в такому «хорошому» становищі, що 58-й загальновійськовій армії довелося відправити рештки 71-го мотострілецького полку (можливо, посиленого кількома дєсантніками) в контратаку… яку було легко відбито, росіянам довелося втікати, залишаючи за собою шлейф із підбитих танків та броньовиків.
Це було дуже несподівано, якщо врахувати, що контратакувати довелося під гору, але ж мапа пласка, навіщо думати про рельєф місцевості, правда?.. Так само було відбито ще одну спробу росіян дістатися Приютного 21 липня. Відтоді російська «лінія фронту» довкола цього села розсипалася, тож українці пересуваються, як заманеться, і налітають на посадки аж до Ремівки — заважають їм хіба дедалі щільніші мінні поля. Але ж, слухайте: немає відео — значить, цього не сталося…
І так: якщо вам цікаво, не хвилюйтеся — 336-та бригада морської піхоти досі у Володиному. Хоч комусь пощастило вберегти цілою бодай одну бригаду.
Роботине… минулого тижня тут склалася дуже цікава ситуація, бо росіяни спробувати організувати контратаку в формі «кліщів»: чи то з Копанів (приблизно) в бік Новоданилівки, чи то з Роботиного кудись на північ «із заходу» та з Вербового «зі сходу». По суті, росіяни спробували або оточити підрозділи ЗСУ, які саме пробивалися до їхньої «другої лінії оборони» на сході та південному сході Роботиного, або відтіснити їх назад, до мінних полів на півночі. Ці контратаки розпочалися саме тоді, коли українці розширювали проходи через глибокі мінні поля та підбирали і ремонтували техніку, пошкоджену протягом минулих 5-6 тижнів, щоб налагодити краще постачання передових підрозділів та звільнити більше простору для маневру.
Так, жодних сумнівів, 47-ма та 65-та механізовані бригади втратили ще кілька танків і бойових машин піхоти, відбиваючи контратаки росіян. Але заявляти про це як про «успішну російську оборону» безглуздо — тим більше, якщо врахувати, що українська 15-та механізована бригада ударила росіян, котрі наступали зі сходу, з північного флангу та, користуючись прогалинами в російських мінних полях, виявлених пересуванням підрозділів ВСрф, погнали їх аж до Новофедорівки і зупинилися десь за кілометр від Вербового.
А також те, що українці «повернулися» на північні та східні околиці Роботиного, адже залишки російської артилерії — зокрема 165-тої артилерійської бригади в районі Пологів — українці безцеремонно винищили артилерією та ударами з повітря (із використанням планеруючих авіабомб JDAM). Щоб «помститися», росіянам «довелося» влаштувати важке бомбардування Оріхова численними авіабомбами з МПК: по великому місту вони ще сяк-так можуть влучити. Загинуло кілька цивільних людей…
Броньовики М2/М3 «Бредлі», які 47ма механізована бригада втратила протягом червня, наразі повністю замінили завдяки постачанню західної МТД. Їх легко впізнати за товстою накладною бронею попереду і на боках (вага машини — близько трьох тон).
Василівка… в цьому районі протягом минулих 7-10 днів було доволі спокійно. Думаю, 128-ма бригада підвозить нову техніку або розміновує нові проходи під Жеребʼянками. Впевнений, що українці не марнують часу та провізії…
Наразі це «все». Українці не набагато просунулися вперед, зате відправили в госпіталь і на цвинтар іще кілька тисяч російських вояків.
Переклад: Микола Ковальчук, Дарина Постернак, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
