Зі звітів Тома Купера чимраз більше складається враження, що варто ще трохи натиснути й російський фронт на південному напрямку лусне – підрозділи рф зазнають критичних втрат, окремі з них оточені, резервів бракує, а ЗСУ вийшли до третьої й останньої лінії російських укріплень. Ми давно перекладаємо, але навряд чи можемо згадати, коли його звіти були такими енергійними та бадьорими. Будемо сподіватися на ще більші успіхи наших бійців.
Вітання всім!
Досі дуже зайнятий, та ще й виснажений після важкого тижня, тому вже кілька днів «відстаю» зі звітами щодо подій, про які хотів був написати. Навіть зараз: даруйте, заледве маю час на ще один короткий звіт, переважно щодо подій на півдні Запорізької та на південному заході Донецької областей.
І ще, випереджаючи ваші питання: ні, наразі я не маю жодної інформації, що вказує на який-небудь «велииииикий» наступ росіян під Купʼянськом. Але на кілька рядків щодо цього новин назбиралося. Два дні тому українська влада розпочала евакуацію Купʼянська та ще понад 30 інших міст і сіл, адже російські ВКС бомбардують цей район за кожної нагоди. Повітряні сили ЗСУ просто не мають достатньої кількості розвинутих систем ППО, щоб належно його захистити. Не кажучи вже про те, щоб збивати російські планеруючі авіабомби (зостається тільки подякувати Ізраїлю за те, що так і не спромоглися надати «Залізний купол», та Заходу за те, що українці не отримали достатньо аналогічних систем озброєння).
Крім того, подейкують, серед місцевого населення досі є чимало пудінголюбів. Зрештою, українська 14 ОМБр — бригада, яка формує кістяк оборони на цьому няпрямку — ще не дуже досвідчений підрозділ. А їй протистоїть щось зо 5-6 російських бригад (отака «на сьогодні» різниця в якості між підрозділами ЗСУ та ВСрф). Тож краще перевезти цивільних людей у безпечне місце, зайвих очей буде менше. А щодо іншого: ви вже добре мене знаєте, передбаченнями я не бавлюся. Поживемо — побачимо.
Старомайорське-Старомлинівка… Будь-яке військове командування, окрім хіба командирів російської 5-тої загальновійськової армії — які, певна річ, коряться наказам «вишестоящих органів» у москві — вже давно здало б позиції в цьому районі. Недобитки росіян у цьому селі зазнають атак із півночі, сходу, заходу й навіть південного заходу (чому так: далі поясню), а їхнє останнє сполучення із Завітним Бажанням уже під вогневим контролем української морської піхоти.
…Із південного заходу — бо росіяни поквапилися відправити 247-мий полк ВДВ в Урожайне і їм забракло особового складу, щоб утримати лінію оборони на південний захід від Старомайорського. Тож українці обійшли Завітне Бажання з північного заходу та добряче просунулися в бік Володиного.
Та попри все, росіяни вперто тримаються за Урожайне. Можна подумати, у них там Сталінградська битва. Що ж відбувається в тих краях?
Поставте себе на місце російських генералів, тоді зрозумієте.
1.) Найперше, для них не має абсолютно ніякого значення, скільки солдатів втратити. Як гинутимуть їхні люди (пачками)? Та кого це цікавить. Головне, що можна буде звітувати: «ми тримаємося».
2.) А звітуючи про «ми тримаємося», тобто поширюючи побрехеньки про контратаки й інші фантазії, генерали несуть «хороші новини». А хороші новини — це єдине, що зараз готові чути «вишестоящі органи» в москві й сам пудінг власною персоною.
3.) Такою поведінкою генерали також демонструють свою вірність і слухняність: вони-бо виконують накази. А за виконання наказів їх нагороджують медалями і грошиками (якщо хто сумнівається, поцікавтеся, чим зараз тішиться ідіот, який у січні-лютому вигубив дві бригади ВСрф у Вугледарі).
…після цього можна тільки співати, як «Металіка»: «Аnd nothing else matters»…
Хоча ні, щось таки ще matters (тобто має значення) — резерви. Бо їх майже не лишилося ні в 5-тої загальновійськової армії (ЗВА), яка утримує район Старомайорського-Старомлинівки, ні в 58-мої ЗВА, яка утримує Роботине. Їхні командири мають у підпорядкуванні хіба тільки «кістяки» підрозділів — когось вони готові «витратити», кимось — «пожертвувати», а когось і «приберегти». Відповідно, за минулий тиждень вони «реорганізували» війська так:
– «Витратити»: тих, хто протестує й обурюється, або ті підрозділи, що переважно складаються з мобіків і сепаратистів — ці йдуть у бій першими, ні пуху ні пера. У районі Старомлинівки це 247-мий полк ВДВ, 60-та мотострілецька бригада, батальйон «восток».
– «Пожертвувати»: регулярні мотострілецькі підрозділи і танкові підрозділи, які переукомплектовували після торішніх мʼясорубок. Їх тримають, наприклад, уздовж лінії Володине-Старомлинівка-Кременчик.
– «Приберегти»: 336-та бригада морської піхоти (переукомплектована після нищівних поразок 2022-го), 136-та мотострілецька бригада (а точніше рештки, що залишилися після нищівної поразки в Старомайорському) або 218-тий танковий полк (який зазнав нищівної поразки у квітні 2022-го).
– і все це гарненько «підперто з усіх боків» спєцназом і ВДВ, щоб посилити вогневу міць. На полі бою вже навіть зʼявилися перші підрозділи росгвардії. Ну і найголовніша роль належить, звісно, супер-пупер-спеціальним чеченським підрозділам: вони вказують усім, де їхнє місце, щоб нікому раптом не спало на думку тікати…
Роботине… Сьогодні вранці ми всі побачили фото з північного в’їзду до Роботиного.
Так, українська 47-ма механізована врешті змогла зайти в цей населений пункт. Й це попри всі підкріплення російської 58-мої бригади, які накачували в зруйноване село протягом останнього тижня. І попри запеклі російські «контратаки» – Ка-52 та «ланцетами», бо на цьому напрямку більше нічого не «працює». Так, «звісно», ми можемо очікувати, що росіяни, як зазвичай, «дадуть відсіч» і витіснять українців…
Іронічно, і, мабуть, до значного роздратування командування 58-мої, у випадку з Роботиним навіть «остання відчайдушна спроба» підкріпити розбитий гарнізон батальйоном 810-мої бригади морської піхоти не вдалася. Тим часом росіяни, що вижили, розпорошені в південній частині села, а їхні лінії постачання знаходяться під вогневим контролем ЗСУ.
Далі на схід або 118-ма механізована, або бригада НГ «Азов» продовжувала зачищати окопи російської 3-тьої лінії з північно-західного кута Вербового в південному напрямку.
Це приблизно те, з чим я можу розібратися сьогодні ввечері. Безсумнівно, є про що поговорити, але: вибачте, це зачекає іншої нагоди.
Оригінал тут
Переклад: Микола Ковальчук, Катерина Шевчук, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
Чесно – набридло вже читати, як бригади називають підрозділами: Зрештою, українська 14 ОМБр — бригада, яка формує кістяк оборони на цьому няпрямку — ще не дуже досвідчений підрозділ”
14 омбр це за військовою класифікацією військова частина, яка складається з підрозділів. Таких як: 3-4 механізованих батальйони, танковий батальйон, 2-3 артилерійських дивізіони, зенітний ракетний дивізіон і ще купа окремих рот.
Таким чином, називати механізовану, чи десантно-штурмову, танкову, артилерійську та інші бригади підрозділом, це або помилка перекладача, або я не знаю що. Не віриться, що Том Купер не розуміє різниці між підрозділом, військовою частиною, з’єднанням та об’єднанням військ.