Том Купер продовжує непокоїтися через ситуацію під Білогорівкою – він стверджує, що там прорив і виникає загроза оточення наших військ у Лисичанську-Сєверодонецьку. Втім, цілком можливо, він помиляється, що до кінця допису сам і припускає.
Всім добрий ранок! [допис опубліковано 11 травня близько 11:00 ранку за Києвом]
Не можу нічого вдіяти: мене досі не втішають події довкола Сіверського Дінця. Тож, зробив для вас «нашвидкоруч» іще один звіт, спробую пояснити, чому я не маю спокою.
А причина криється у… ну, у «повній тиші нагорі», помноженій на «звичне нахваляння внизу» з українського боку.
Для початку, нічого з наведеного нижче поки не оприлюднено «офіційно»: в кращому випадку це – «добірка уламків та кавалків інформації», рясно здобрена дедукцією на підставі минулого досвіду.
Що мені відомо про ситуацію на цей момент – міститься на наведеній нижче мапі.
Тут нам варто звернути увагу на наступне:
Десь із місяць тому подібну ситуацію ми спостерігали на південь від Ізюма: російська атака у формі кліщів насувалася з обох флангів біля міста. Їм вдався прорив на заході, тож вони проклали два понтонних мости через Сіверський Донець, перетнули річку та продовжили наступ.
Усі неофіційні українські джерела писали: «ой, це не проблема, ми їх зруйнували», та підкріплювали повідомлення фото/відео зі «зруйнованими понтонними мостами, втопленими танками та іншою технікою».
Тепер гляньте, як відтоді змінилися мапи: очевидно, що зруйновані тоді мости – у кращому випадку – були лише тимчасовим успіхом. Так, вони дійсно вибили один міст, але росіяни скористалися іншими мостами і продовжили переходити на південний берег – а тоді поперли далі на південь. Зараз ми вже всі знаємо, як розгорталися бої та де вони зараз (тобто, армія РФ точно не відступила до Ізюму).
Що ж до «ситуації довкола Сіверського Дінця й Білогорівки», гадаю, справи – значно гірші. Ось – приблизні причини таких моїх висновків:
Наскільки мені відомо, усі офіційні українські джерела – ні пари з вуст про цей бій – так само вони мовчали про російський прорив на півдні від Ізюму;
усі наявні неофіційні джерела пишуть про знищення одного чи двох мостів;
єдиний офіційний звіт, який я знайшов, сповіщував про руйнування лише одного моста біля Білогорівки
хоча (неофіційні) російські джерела точно пишуть, що вони звели (щонайменше) чотири мости, і
будь-які відомі мені українські джерела нічого не писали про руйнування ще двох критично-важливих мостів.
[Ми не маємо можливості доводити Тому Куперу протилежне, проте наголосимо, що в учорашньому повідомленні від Глави Луганської ОВА Сергія Гайдая українською (на відміну від англійського перекладу, який цитує Купер), сказано про знищення ВСІХ понтонних мостів, які окупанти встигли звести через Сіверський Донець – ред.].
Натомість, всі масово й урочисто відзначають просування військ на північ від Харкова, на підступах до російського кордону. Це – видатне досягнення, тож я все чудово розумію, але перепрошую: ігнорувати проблеми – не надто добра ідея. Ба більше – поступово стає очевидно, що росіяни ‘просто послабили свої позиції на північ від Харкова, щоб підтримати ті підрозділи, що перетинають Сіверський Донець… або що вони не бралися б до зведення навіть одного моста, не забезпечивши собі попередньо плацдарм на південному березі.
[Варто пригадати, що ще раніше окупанти змушені були спершу «послабити свої позиції» під Києвом, а потім і взагалі залишити їх, «щоб підтримати підрозділи» на Донбасі. Поміж іншим, це майже напевне означає, що боєздатних підрозділів у них загалом меншає. – ред.]
Ще одна причина хвилюватися — фото з дронів, як у серії нижче [ФОТО 2, 3, 4, 5]. Нібито вони означають щось на зразок «ми їх бачимо, все під контролем». Даруйте, але побачити когось/щось — це одне, а знищити когось/щось — зовсім інша справа. Разом з тим, судячи з кількості (зовсім неушкоджених) броньованих бойових машин, які можна порахувати на цих фото, здається, російська армія «спускає» одним мостом цілу БТГр (близько 50–60 броньованих машин). А це лиш один із мостів, ще один я вважаю «приманкою»: не забувайте, є ще три такі мости.
Судячи з кількості мостів, про які повідомляють російські джерела, це означає, що росіяни задіяли в цій операції «принаймні» чотири БТГр — на лінії фронту завдовжки 10 км. Тепер згадайте, що я вчора казав про російську армію та її любов до «переправ» і «плацдармів», а ще — відносну — наближеність цієї території до центральної частини лінії розмежування, особливо до Попасної, де зараз також зосереджено російські війська (включно з БТГр «вагнерівців» та принаймні однією БТГр 150-ї мотострілецької дивізії). [Див. карту 2].
Навіть побіжний погляд на мапу все пояснює: швидкий наступ із Білогорівки на Попасну — відстань 45 км дорогою Т1302 — в обхід українських укріплень під Лисичанськом дозволить оточити велике угруповання українських сил під Сєверодонецьком. Насправді, так увесь північний сектор лінії розмежування було б якщо не зруйновано, то принаймні оточено. І навіть більше: на відміну від марень про «стратегічні» наступи зі, скажімо, Ізюма на Барвінкове, а потім на Запоріжжя, росіянам вистачить сил та постачання для отакого «оперативного» заходу. Справді, сьогодні вранці зʼявилися повідомлення про бомбардування Гірського — як на мене, це означає: «щось відбувається уздовж тієї дороги».
Тож я припускаю, що — за задумом, який я поки називаю «російським планом Ґ» — це і є російський «Schwerpunkt», тобто їхня головна операція: її не варто недооцінювати.
Висновок простий: нехай хтось нагорі (у Києві) буде такий ласкавий пояснити, що відбувається між Білогорівкою та Попасною. Ні, я не вимагаю «швидких і легких» перемог, але засвідчити розуміння того, що «щось відбувається» і ситуація серйозна, — точно не зашкодить.
ПРАВКА: О, так, я щиро сподіваюся, що цілковито помилився щодо цього всього. [Ми теж, Томе Купер, дуже на це сподіваємося – ред.].
Переклад: Микола Ковальчук, Антон Шигімага
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
