додому ПОЛІТИКА ТОМ КУПЕР. ВІЙНА В УКРАЇНІ 1 ВЕРЕСНЯ 2022, ПИТАННЯ І ВІДПОВІДІ, ЧАСТИНА...

ТОМ КУПЕР. ВІЙНА В УКРАЇНІ 1 ВЕРЕСНЯ 2022, ПИТАННЯ І ВІДПОВІДІ, ЧАСТИНА 2

592
Український Т-80 на ремонті.

Продовження сесії запитань-відповідей від Тома Купера (на цей раз про танки).

Наступна група запитань, що їх я часто отримував минулими днями й тижнями, стосувалися бойових дій на операційному рівні. 

Зокрема, запитання стосувалися «загальної застарілості» українського «флоту» танків Т-64, Т-72 і Т-80; також чому їх не залучають до масштабних операцій; зрештою, чому українські механізовані та повітрянодесантні війська виявляються більш ефективними, ніж танкові підрозділи; і навпаки: чому росіяни не розгортають масштабних механізованих операцій? Чи можна очікувати, що Третій армійський корпус рф, навколо якого стільки галасу і який кілька днів тому вступив у бої в Україні, здатен провести таку операцію, прорвати лінію фронту і привести росіян до перемоги?

Загалом у ЗСУ є більше «активних/регулярних» танкових бригад, ніж ті, про які ми чуємо в медіа (онлайн чи друкованих). Більшість джерел пишуть лише про три «активні «озброєні бригади (1-шу, 14-ту й 17-ту). Насправді, здається, уже в 2019-2021 роках кілька «резервних» підрозділів — найперше йдеться про 3-тю, 4-ту, 5-ту і 14-ту бригади — були мобілізовані й виведені зі статусу резервних. 

-ads-

Із того, що я чув, можу зробити висновок, що українські танкові формування або більші, або менші, ніж про них зазвичай пишуть. Маю на увазі, що інформація, ніби танковий батальйон ЗСУ складається з 30 або 50 машин кожен, не відповідає дійсності: номінально українська танкова рота має у складі 13 танків; танковий батальйон — 41 танк (3×13 + два командні танки), а танкова бригада має містити три танкові й один механізований батальйон (плюс артилерійську групу, що складається з чотирьох дивізіонів, протитанкового дивізіону, дивізіону протиповітряної оборони тощо). 

До того ж не забуваймо, що у складі кожної української механізованої бригади також є один танковий батальйон. 

Тобто українці мають у розпорядженні значно більшу кількість танків, ніж про них зазвичай вважають. 

(Та оскільки війна триває вже сьомий місяць, багато що, звісно, змінилося, і зараз є чимало рот із більшою або меншою кількістю танків, ніж стандартні 13, батальйонів із чотирма і більше ротами, а може навіть і бригад із чотирма танковими батальйонами). 

То чому ж вони менш ефективні, ніж механізовані або повітрянодесантні формування? 

Зазвичай пояснюють, що армія рф організована так, щоб вести механізовані й маневрені бої, тому навіть їхні повітрянодесантні війська повністю механізовані. Своєю чергою це означає, що російські збройні сили «заточені» під боротьбу з механізованими силами противника, тобто «сильніші» російські танкові формування нейтралізують українські танкові формування. 

Проте зараз уже чітко зрозуміло, що після перших двох тижнів повномасштабної війни росіяни покинули всі спроби вести механізовану та маневрену війну, натомість переключилися на масовані артобстріли, які прокладають шлях атакам піхоти. Тепер, після значних втрат піхоти, саме артилерія не дає російському фронту розсипатися, а українцям розслабитися (а це означає, що багато відрізків російського доволі «дірявого» фронту тримаються тільки на укріплених позиціях, підтримуваних артилерією). 

От вам і відповідь на всі запитання про танки: так, танкові формування ЗСУ — особливо 17-та бригада — зазнали значних втрат, починаючи від початку війни. Утім, втрати було поповнено самими тільки захопленими вцілілими машинами росіян, не кажучи про поставки від країн НАТО. 

Найбільша проблема українських танкових підрозділів — потужна російська артилерія: її сили настільки переважають, що щойно українці намагаються звести в одне місце більше ніж один танковий взвод, росіяни їх знаходять і поливають із артилерії. Коли ж українці пробують просуватися без посиленої підтримки артилерії (особливо контрбатарейних обстрілів із боку власної артилерії), їх просто нищать. 

Ось чому українці здебільшого тримають танкові бригади трохи за лінією фронту, як резервні сили наступу. Відповідно, танкові бригади (порівняно) менше беруть участь у боях, ніж механізовані та повітрянодесантні наступальні формування.

Це працює і в протилежний бік: на ранніх етапах війни українська артилерія понищила численні російські механізовані БТГр. Інші підрозділи ЗС рф зазнали значних втрат через механічні несправності – зазвичай через брак огляду та запчастин (найкращими прикладами були 1-ша гвардійська танкова армія та 41-ша загальновійськова армія: завдяки корумпованим та некомпетентним офіцерам вони обидві розвалилися під час наступу на північному сході України).

Такі ситуації, повсюдна присутність українських безпілотників, а також той факт, що українці вдаються до цієї практики щораз як виявляють взвод ворожих танків в одному місці, змусив росіян облишити спроби використання танків “із розмахом” (востаннє вони намагалися це зробити, коли відновлена 1-ша гвардійська танкова армія спробувала “скористатися” з прориву української лінії фронту в районі Попасної – ще в червні… досить зазначити, що відтоді 1-ша ГТА не надто висовується. Це і завело ситуацію у “глухий кут”.

У російських соцмережах можна знайти купу свідчень ефективної роботи української артилерії по російських танках. Зокрема, можете почитати публікації танкістів ЗС рф (та сепаратистів), які скаржаться на відсутність боїв танк-на-танк, а ще на те, що більшість бойових зіткнень відбуваються на відстані 2000–4000 метрів (тобто за межами радіусу дії їхніх гармат), і також на те, що їхні танкові формування зазнають значних втрат (аж до 90%) ще до того, як дістануться поля бою, – і таке інше.

Для порівняння, сили Командування Десантно-штурмових військ ЗСУ складаються з “проривної” піхоти – це регулярні війська, що складаються з вкрай досвідчених професіоналів. Те саме з регулярними українськими механізованими формуваннями: підрозділи на кшталт 80-ої ОДШБр та 81-ої ОАМБр, 92-ої та 93-ої механізованих пережили численні кризові ситуації ще в лютому–березні. У перші дні війни через глибокі російські прориви вони неодноразово опинялися з оголеними флангами та були відрізані від інших своїх частин; мусили шукати варіанти, як відтягнутися до решти оборонних ліній, видертися з найскладніших ситуацій.

Часто їм це вдавалося через те, що їхня бронетехніка була “легшою” (і, відповідно, швидшою) за танки, а ще потребувала менших запасів палива – так вони і вижили. Інші ж підрозділи, на кшталт 24-ої механізованої, утримують свою ділянку фронту від самого 24 лютого, не віддавши ворогу жодного метра землі; 56-та бригада мала такий точно успіх, доки росіяни не зосередили стільки артилерії на ділянці площею 1 кв. км., що розсіяли обстрілами цілий її батальйон.

На відміну від більшості українських танкових з’єднань, ці бригади накопичили величезний позитивний бойовий досвід. Тож не дивно, що вони тепер майстерно спустошують російські позиції: вони діють у складі загонів, що добре озброєні протитанковою зброєю, а також велико- та дрібнокаліберними снайперськими гвинтівками, викликають артилерійський вогонь на обрані цілі та постійно “жалять” росіян. Не маю сумнівів, що й для них головною проблемою лишається російська артилерія: наразі більшість з’єднань ЗСУ добре забезпечені безпілотниками, але половину часу вони перевіряють власні позиції, аби переконатися, що вони добре приховані від росіян.

Том купер. Війна в україні 1 вересня 2022, питання і відповіді, частина 2
Артилерія надалі є вирішальним фактором у цій війні, незалежно від того, скільки танків застосовують обидві сторони. Тут бачимо російську самохідну гаубицю 2с7 “піон” 203-го калібру

Зрештою, люди – менші за танки, тож піхоті легше ховатися, на відміну від великих, гучних, броньованих пиле- та димогенераторів. Українським піхотинцям, порівняно з їхніми колегами з танкових з’єднань, також простіше організовувати контратаки там, де росіяни очікують їх найменше: наприклад, на рельєфній місцевості та у лісах, у міській забудові, а ще вночі. 

От чому обидві сторони наразі тримають свої танкові підрозділи в тилу – як “оперативний резерв” чи “сили швидкого прориву” на випадок критичної ситуації десь на лінії фронту.

Пошук вирішення цієї проблеми не лежить у площині вдосконалення танків тим чи іншим чином – хоч коштом ліпшої броні, хоч яких інших “точкових” чи “простих” рішень. Задача полягає у тому, щоб віднайти цілу систему рішень: від засобів протистояння ворожим безпілотникам – і аж до протистояння ворожим системам РЕБ, боротьби із ворожою артилерією, а ще повітряними силами… І все це – “у масштабі”, не лише на відрізку фронту завширшки 500 метрів. Саме тому, зокрема, усі можливі поставки західного озброєння були “помічними” – безсумнівно – але й “тривіальними”, з огляду на величину проблеми.

Том купер. Війна в україні 1 вересня 2022, питання і відповіді, частина 2
Український т-64 десь на херсонщині

Нарешті, постало питання – і дуже багато заяв з цього приводу – “а чи не помер танк”? Як на мене, то ніт: танк не помер. Що вже напевне померло у ХХІ столітті – то це радикальні судження, що ведуть до всякого штибу упереджень; принаймні, схильність багатьох людей до виведення певних висновків. А ще з того, що вже мало померти, – але ніколи не вимре повністю – то це поширена думка, що танк є типу-як вирішенням всіх проблем. Аж ніяк. Танк працює так само, як і будь-яке інше озброєння: коли його правильно застосовують, добре підтримують та використовують у складі загальновійськової системи – а не коли ведуть в атаку голі танки – то це дає добрий результат.

Якщо танк і помер, то як на мене у тому контексті, в якому його застосовують росіяни: тобто як легкий витратний матеріал, яким “затикають всі діри”. Немає змісту в тому, щоб навішувати на всі ті Т-62, Т-64, Т-72, Т-80 та Т-90 додаткові бронеплити, активну броню, клітки тощо, якщо їхня основна броня – надто тонка. А низький силует [коли танк має більш “приплюснуту” форму, через що йому легше ховатися за природними перешкодами – перекл.] та інші прилади не мають значення, коли танк, власне, отримує влучання – а стається це, наприклад, тому, що ще до того, які ті танки відправили в атаку, артилерія підтримки не вибила ворожу артилерію, протитанкові розрахунки і танки. Якщо маєте якісь сумніви, то спитатися в ізраїльтян: вони постійно довішують дедалі більше броні на свої танки, тож мають значно кращий захист, порівняно з будь-якими танками “совіцької” (якщо так подумати) розробки пізніх 70-х та 80-х років.

Оригінал тут

Переклад: Антон Шигімага, Антоніна Ящук

Редакція: Ростислав Семків

попередня статтяСТРАСТИ ПО КОТУ БЕГЕМОТУ. ЛИШЕНИЕ ГОСПОДДЕРЖКИ
наступна статтяТОМ КУПЕР. ВІЙНА В УКРАЇНІ 29 СЕРПНЯ 2022, ПИТАННЯ І ВІДПОВІДІ, ЧАСТИНА 1

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я