Розлогий матеріал з питаннями, які найчастіше ставили Тому Куперу в коментарях у жовтні, та його відповідями. Як завжди, є кілька «незручних» міркувань, але, знову ж, загалом тон його суджень – спокійний, а отже ситуацію він бачить далекою від ускладнень.
Усім вітання! Сьогодні я обіцяв опублікувати допис про російські крилаті авіабомби і як їх використовують в Україні, але минулими днями отримав так багато запитань, що мусив зробити окремий допис із відповідями. [Перші кілька запитань і відповідей стосуються палестино-ізраїльської війни, їх ми не наводимо — перекл.]
Питання: Я читав, що Чорне море патрулюють російські МіГи-31, озброєні «кінжалами». Чим це загрожує? Відповідь: Наскільки мені відомо, МіГи-31 російських ВКС не здійснюють бойового патрулювання з «кінжалами» на підвісах. Літаки або озброюють цими ракетами і відправляють обстрілювати конкретні цілі, або не відправляють літати взагалі.
Але озброєні ракетами Р-37 [«стріла»] МіГи-31 майже постійно патрулюють повітряний простір над окупованим Кримом, бо це, власне, їхня робота: захищати «російський» повітряний простір від ворожих (у цьому випадку українських) авіа- та ракетних ударів.
Озброєні «кінжалами» МіГи, що базуються на Кримському півострові (чи інших авіабазах на сході/південному сході росії), ймовірно, братимуть участь у наступному «раунді» атаки рф на енергетичну систему України та нападах на південноукраїнські порти й зерносховища.
П: Десь тиждень тому ВВС опублікували новину, мовляв, Україна скаржиться, що росіяни обстрілюють шляхи постачання до Авдіївки. Дивний якийсь заголовок.
В: Це правдива новина, і досі актуальна, оскільки російські ВКС продовжують обстріли. Насправді логічно, що росіяни це роблять: крилатими авіабомбами вони обстрілюють дороги, що ведуть в Авдіївку, — це спроби не дати ЗСУ забезпечувати свої підрозділи, що перебувають у місті. Логічно, бо якщо в солдатів закінчаться боєприпаси, вода, розхідники тощо, вони не зможуть захищати свої позиції.
П: Як ви вважаєте, стратегія «надання в оренду обладнання для ППО» зможе забезпечити потужне підкріплення на зимовий період?
В: «Потужне» — ні. Але загалом — «най буде». Наскільки мені відомо, ПС ЗСУ нещодавно отримали ще одну установку IRIS-T; зараз українці оперують як мінімум шістьма установками HAWK. А отже, ЗСУ мають ефективніше захищати найважливіші вузли всередині країни. Тому — «най буде».
Але сказати, що цього «достатньо», я ніяк не можу. Усіх цих установок замало, щоб захистити навіть важливі вузли в тилу, не кажучи про «покриття» всіх підрозділів на лінії фронту.
П: Усі чули, що українці обстріляли ракетами ATACMS російські С-400 під Луганськом. За непідтвердженими поки даними, знищено три такі установки…
В: Про знищення С-400 (або, як дехто каже, С-300) під Луганськом заявляють українці. Як на мене, поки не буде надано чітких доказів цього успіху, я віритиму в нього так само, як і в розповіді росіян про збиття всіх ATACMS (або більше 24 літаків ПС ЗСУ за минулі 10 днів). Поки якась зі сторін не надасть чіткого підтвердження своїх заяв, я вважатиму їх не більше ніж пустими заявами.
(Памʼятаєте девіз: «Усі брешуть, поки не доведуть зворотного»).
П: Як ЗСУ вдається встановлювати понтонні переправи (через Дніпро) під щоденними ударами коригованими авіабомбами (УМПК)?
В: Добре вдається, оскільки планеруючі авіабомби з МПК/УМПК [(універсальні) модулі планерування і корекції — перекл.] недостатньо точні, щоб влучити в понтонну переправу. Звичайно, було би «краще», якби цієї загрози вдалося позбутися — скажімо, шляхом застосування зенітно-ракетних комплексів, які не дозволяли б бомбардувальникам ВКС підлітати на позиції, з яких вони запускають ці планеруючі авіабомби. Насправді, хай як неточно, російські планерувальні бомби прилітають постійно. І навіть якщо вони промахнуться, скажімо, на 50-100 метрів — шкоди вони все одно можуть завдати.
П: Чи мають ЗСУ достатньо сил і засобів, щоб відкрити ще один фронт (за Дніпром)?
В: Як мені відомо, в цьому полягала суть планів ЗСУ на літній контрнаступ, що розпочався в червні. Тобто: вони планували перетнути Дніпро і завдати глибокого удару по російських тилах. Цей план було зірвано, коли росіяни скоїли воєнний злочин — підірвали Каховську дамбу. Оскільки до складу українського Генштабу належать професійні військові офіцери (хай би що про них думали), очевидно, вони розраховували, що їм вистачить сил на таку операцію — і то ще в червні цього року. Попри всі втрати, яких ЗСУ зазнали відтоді, тепер їм також вистачає людей на таку операцію.
А от чи вистачає ЗСУ для цього зброї, боєприпасів та обладнання — зовсім інше питання. Можу припустити, що не вистачає, і саме тому вони зараз створили на лівому (південному) березі Дніпра плацдарми, на яких задіяли тільки легкі сили й засоби. Їхнє завдання — розширити плацдарми, щоб відтіснити конвенційну російську артилерію на відстань, яка унеможливить артобстріли понтонних переправ — саме для того, аби вберегти таке цінне обладнання, коли його буде задіяно.
П: Що думаєте про російські атаки на Авдіївку — вони намагаються перехопити стратегічну ініціативу чи це вже початок їхньої осінньо-зимової кампанії в Україні?
В: Ініціатива та наступальні операції — це основи російської воєнної доктрини. Тобто: як тільки їм забракне ініціативи, як тільки вони вимушені оборонятися, російські воєнні командири зобов’язані постійно шукати рішення, які дозволять їм перехопити ініціативу та розпочати власні наступальні операції.
Відповідно, відповідь на це питання ствердна: так, вони намагаються перехопити стратегічну ініціативу і розпочати власну осінньо-зимову кампанію (власне кажучи, вони її вже розпочали).
П: Як гадаєте, наступ росіян на Авдіївку якось пов’язаний із прийдешніми виборами в росії, щоб попри жахливі втрати його можна було назвати «побєдою»?
В: Та нє. Тому пудінгу плювати на вибори. Авдіївка — «наступна, логічна ціль»: ВСрф (разом із ВДВ) не змогли проламати українські лінії оборони на заході Луганської області (район Куп’янськ-Сватове-Кремінна); не змогли скористатися захопленням Бахмута; взагалі нічого й ніде не змогли зробити. Тож логіка змушує їх «завершувати» захоплення Донбасу, наступаючи на Авдіївку — останню ділянку колишньої лінії розмежування, яку досі контролюють ЗСУ.
П: Чи означає щось той факт, що росіяни тепер штурмують на Авдіївському напрямку лише на «полуторках» – вантажівках ГАЗ-АА, вироблених у 1932?
В: Так, ні.
Так, бо це означає, що в них закінчується сучасна техніка.
Ні, бо в них ще є більше, ніж вдосталь старої техніки.
П: Чи можуть системи ППО «Hawk» зарадити у боротьбі проти керованих авіабомб? Чи вони мають достатній радіус дії, щоб збивати реактивні літаки, що несуть на собі ті бомби?
В: Так, ні.
У останній модифікації МІМ-23 HAWK стандарту XXI («Hawk-21»), хоуки можуть збивати керовані авіабомби. Однак: їх надто мало, щоб перекрити значні ділянки фронту, а ще в них надто малий радіус дії, щоб позбавити винищувачі-бомбардувальники ПКС можливості скидати такі авіабомби десятками, щоденно.
Насправді, наявність систем МІМ-23 на озброєнні ПСУ має такі переваги: вони зменшать тиск на Буки і подібні системи ППО, які українці ще мають, а також економлять їхній ресурс; вони надходять із приємними запасами боєкомплекту; вони відносно мобільні, і їх складно відстежити (російській розвідці), тобто вони здатні заскочити ворога зненацька – знову і знову.
П: Є такий мега-експерт в Україні, Арестович, який радить перейти до стратегічної оборони та згорнути наступальні дії на півдні, а також почати закопуватися у землю по всій лінії фронту. Також він вважає діяльність ЗСУ на лівому березі лише турбуючими операціями, а ще каже, що війська в районі Авдіївки, схоже, не зможуть утримувати її довго. Чи вважаєте ви, що він має рацію?
В: З огляду на те, що Олексій Арестович є випускником Одеської військової академії, а також – ба більше – був стратегічним радником голови Офісу Президента з комунікацій, «скоріше можна стверджувати, що він поінформований добре, ніж навпаки» (в іншому випадку, я б мав серйозні сумніви щодо здатності української держави вижити у цій війні). Тож, так, якщо хочете, можете описати його фразою «мега-експерт» – із таким твердженням я погоджуся.
Що ж до того, чи має він рацію, чи ні, то я не відстежую його публічні заяви, тож і не знаю, що саме він казав і в якому контексті.
З того, що мені відомо наразі, я можу дійти таких аналітичних висновків:
ЗСУ поринули в контрнаступ на півдні Запорізької області у червні цього року, хоч і були для цього погано підготовлені; це сталося через безвідповідальні надто оптимістичні очікування, сформовані основними українськими медіа; і росіяни цілком очевидно «зчитали» план ЗСУ й підірвали Каховську дамбу, щоб йому завадити, а ЗСУ мали поганих радників, які не врахували, чого можна очікувати від росіян, і водночас не дістали достатньої кількості озброєння, боєкомплекту та вишколу, необхідного для успішного досягнення оперативного прориву російської оборони на півдні Запорізької області.
Іншими словами, все сталося так, як і «попереджали» – неодноразово – ще в січні–березні (за це деякі спікери на українському ТБ применшували значимість моїх коментарів), ЗСУ «підштовхнули» до операції, що мала недосяжні для них цілі.
З цієї точки зору та на основі (вражаюче подібного) досвіду Ірану в період ірано-іракської війни 1980-1981 років – так, для ЗСУ можливо краще зупинитися, завершити реформи та реорганізацію, отримати (набагато) більше обладнання та різних запасів, перш ніж спробувати наступати знову (і, бажано, на якійсь іншій ділянці лінії фронту та в інший спосіб, адже повторювати невдачі, то завжди погана ідея).
Щодо того, чи є українські операції вздовж Дніпра «нічим іншим, як відволікаючим маневром», я не знаю.
Але «застерігаю» від догматизму. У сучасній війні ніколи не можна піддаватися догмам. Те, що сьогодні є правдою, завтра легко може стати брехнею. Або, принаймні, можливістю збрехати.
Пояснюю. Те, що є «відволікаючим маневром» сьогодні також може відкривати нові можливості завтра. Все залежить виключно від фактичних результатів таких дій, хоча важливим є також сприйняття громадськістю того, якими могли б/мали б бути ці результати. В свою чергу, це означає, що тільки Генштаб має вирішувати чи відступати, чи продовжувати, а можливо навіть і посилювати подібні операції, ґрунтуючись на перехресному дослідженні наявних розвідувальних даних і результатах попередніх бойових дій.
Як «громадськість», ми можемо лише зробити висновок, що іноді Генштаб має рацію у своїх оцінках, плануванні та рішеннях, а іноді помиляється. Але як «громадськість» ми помилково робимо поспішні висновки, адже просто не маємо тієї ж глибини сприйняття: ми не маємо такої ж якості інформації/розвідувальних даних, як військове командування.
Якщо «громадськість» (особливо ЗМІ) почнуть «приймати рішення» замість відповідних ланок військового управління, єдиним результатом війни може стати катастрофа.Тому (але також «проте») заяви таких діячів, як Арестович, важливі, їх варто (навіть «треба») брати до уваги. Але виключно з тих міркувань, що у війні, яку веде плюралістичне суспільство різні погляди та конструктивна критика можуть бути лише корисними, а не контрпродуктивними. Відмінність думок, досвіду і зауваження не є «яблуком розбрату», а мають вирішальне значення для успішного ведення будь-якої війни.
Однак це не значить, що слід сприймати їх за «догми» чи «єдиноможливу істину».Тепер щодо Авдіївки.За моїми спостереженнями росіяни зараз передислокують ще одну свою «армію» ( 2-га гвардійська загальновійськова армія/гвардійська танкова армія») в цей сектор. Справді, скоріш за все, вона при першій нагоді відновить наступ і неодмінно його продовжить. Тому що, як вже було сказано, наступальні операції є основоположним принципом російської військової доктрини.
Виходячи з досвіду останніх 19 місяців цієї війни, вирішальні фактори впливу на результат цієї битви незмінні: наявність достатніх запасів боєприпасів та обладнання для ЗСУ. Якщо НАТО не зможе забезпечити їх достатню кількість, як це трапилось восени минулого року, коли українці намагалися захистити Бахмут – тоді все буде визначено заздалегідь.
Я хотів би подякувати вам за увагу та підтримку, і висловити сподівання, що мені вдалося надати відповіді принаймні на ваші «найнагальніші» запитання.Але якщо вони залишаються, пишіть їх нижче. А я постараюся відповісти якомога швидше.
Оригінал тут
Переклад: Ярослав Кляшторний, Микола Ковальчук, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
