Втрати росіян під Авдіївкою «регулярно сягають 60-70% задіяного особового складу» – ефективно працює наша артилерія, вперто тримають оборону всі підрозділи; проте битва в розпалі, битва важка й окупанти безперервно йдуть на штурми, попри всі втрати – як під Бахмутом. Єдина відмінність: Купер все одно значно спокійніший, ніж коли писав про Бахмут – там він постійно застерігав від оточення, а зараз хіба вдається до традиційного сарказму на адресу західних політиків…
Всім привіт!
На «завершення дня», а ще тому, що німецькі ЗМІ вже рвуться надвоє між поданням війни в Україні як другорядної стосовно Ізраїля й наріканнями на те, що оснащена Leopard-2 47-ма окрема механізована бригада була передислокована під Авдіївку, пропоную досить коротку інформацію про ситуацію в цьому районі (і так, «найліпшим» з німецьких експертів знадобилося близько тижня, щоб зрозуміти, що 47-ма вже покинула південь Запоріжжя…)
Останні три-чотири дні ВСрф проводили тактичну реорганізацію своїх підрозділів навколо Авдіївки, перш ніж повернутися до наступальних дій. Я вже згадував, що 114-ту окрему мотострілецьку бригаду було посилено 277-мим стрілецьким полком, який тим часом поповнили частинами 15-го моторизованого полку. Туди ж було залучено ще 21-шу та 55-ту мотобригади.
Вони намагаються прорватися в напрямку Степнового. Для подальшого наступу в тил готують 90-ту танкову дивізію.
І це лише частина історії. Найважливіша новина полягає в тому, що з 30 жовтня «вишестоящі органи» намагаються імітувати тут вагнерівські операції на кшталт бахмутських минулої зими. Частини колишніх підрозділів вагнера повернено назад на фронт, де тепер їх об’єднують їх із загонами «шторм-Z»: засуджених, погано навчених, неадекватно одягнених, похапцем озброєних, – а потім відправляють в атаку без належної повітряної чи артилерійської підтримки.
Звичайно, некомпетентність російських командирів на тактичному рівні часом досягає такого рівня, що всіма підрозділами «дистанційно керують» штабні генерали за тридев’ять земель від лінії фронту – вочевидь, персонально «вишестоящі органи» у москві. Вони віддають накази, включно з детальними інструкціями про маршрути і методи атак. І все це без достатньої розвідки чи взаємної підтримки між різними підрозділами
Водночас, росіяни не роблять жодних кроків, щоб забезпечити евакуацію поранених з поля бою (що додатково збільшує кількість втрат). Спробам окремих підроздлів ВСрф налагодити цей процес постійно заважає українська артилерія, яка тим часом домінує на полі бою. Як наслідок, втрати росіян регулярно сягають 60-70% задіяного особового складу.
АЛЕ, не зрозумійте мене неправильно: тактика постійних атак – неорганізованих, погано спланованих і заснованих на зовсім нереальних планах – теж має певні результати. Скажімо, знищення 70 зі 100 російських зеків потребує не тільки боєприпасів і часу, але й виснажує українських бійців – на це доводиться зважати. Зрештою, потім залишається ще 30, яким пощастило вижити, а також іще 100 нових зеків, яких росіяни кидають у чергову атаку… Я писав про це у минулому звіті та й вище згадував: за цих обставин українці можуть протиставити російським штурмам лише якісну перевагу своєї артилерії… певна річ, доки вона матиме вдосталь снарядів…
Крім того, оскільки російська артилерія пасе задніх, її поступово замінює величезна кількість FPV-дронів. До того ж, оператори російських FPV-дронів працюють дедалі краще. Протягом кількох минулих днів вони підбили щонайменше по два танки «Леопард 2» і Т-64, принаймні один «Бредлі» та близько десяти інших броньовиків ЗСУ.
Таким чином, станом на вчора росіяни не тільки захопили шлаковий терикон, але й більшість території на північ від нього уздовж східного боку залізничного насипу. Сьогодні [1.11] вранці повідомляли, що вони зуміли перетнути залізницю й наступають прямо на Степове. Також вони підійшли до Авдіївського коксохімічного заводу, але увійти поки не можуть: атаки практично не припиняються, й хоч би яких утрат живої сили вони зазнавали, хоч би скільки разів їм доводилося відступати, росіяни знову повертаються – і їх дуже багато.
Такі новини з північного флангу (в основному, його утримують українські 1-ша танкова, 47-ма і 59-та механізовані бригади.
Південний фланг (53-тя механізована і 110-та бригада ТрО) тримається трохи краще. Їм дещо простіше, оскільки вихідні позиції російських атак (зосереджені в районі селища Піски) перебувають переважно в межах досяжності української артилерії.
Через усю цю колотнечу, українці влаштували низку ударів реактивними системами залпового вогню MLRS/HIMARS по кількох російських складах паливно-мастильних матеріалів досить далеко за лінією фронту – десь між Луганськом і Донецьком. Ще один із таких ударів винищив цілий батальйон 1251-тої мотострілецької роти з чувашії, який прямував на фронт, проте передчасно втратив від 47 до 120 осіб загиблими й пораненими.
Підсумовуючи: зауважте, це тільки початок битви. Незабаром ситуація може значно погіршитися — настільки, що дехто з українців уже запитує себе, чи зможуть вони втримати Авдіївку.
Але, що ви хочете: порівняно з Ізраїлем, Україна далеко позаду за пріоритетністю…
Переклад: Ярослав Кляшторний, Микола Ковальчук
Редакція: Ростислав Семків
Оригінал тут
Джерело тут
