Київ, 28 березня 2016 року (Новинарня, Дмитро ЛИХОВІЙ). 26-27 березня під Києвом відбулися навчання загонів територіальної оборони, аналогів яким ще не було в сучасній Україні. У дводенних тренуваннях взяли участь майже 470 охочих. Усе пройшло чітко й за планом. Київський міський військкомат однозначно запише цей захід до списку своїх досягнень. «Перемога»? Можливо. Але, кажуть реальні ініціатори й організатори навчань тероборони, до них – навчань під назвою «Рух100. Тризуб» – міський військкомат заледве причетний. Якби не зусилля громадських активістів, загони тероборони в Києві та їх практична підготовка так і залишалися б тільки в паперах військкоматівських звітів.
Навчання «Рух100. Тризуб», що відбулися цих вихідних на лісових околицях Дарницького району столиці, стали доречним приводом, аби згадати проблему територіальної оборони (ТрО) України. Та звернути увагу на альтернативу бюрократичній ТрО, які пропонують громадські активісти.
Територіальна оборона: від 1991 року через кривавий 2014-й і до сьогодні
Завдання територіальної оборони згадуються в статті 18 основоположного, однак латаного-перелатаного закону «Про оборону України», ухваленого ще в грудні 1991 року – невдовзі після створення Збройних сил України.
У 2014 році система територіальної оборони (ТрО) України зазнала змін, продиктованих війною. Стрілецькі батальйони (БТро), створені при обласних та Київському міському військових комісаріатах як батальйони оборони власне своїх країв, пішли на війну. Всупереч попереднім обіцянкам не задіювати БТрО в антитерористичній операції на Донбасі, цими батальйонами заткнули чимало дірок на фронті. Невдовзі БТрО передали до складу бригад Сухопутних військ, забравши з назв згадку про «територіальність». При батальйонах залишили їхні номери. Наприклад, 12 БТрО, сформований містом Київ, тепер зветься «12-й окремий мотопіхотний батальйон» і підпорядкований 26-й окремій артилерійській бригаді (пункт постійної дислокації – Бердичів).
Відтак, приблизно з кінця 2014 року, Генштаб формально почав запроваджувати новий рівень структури територіальної оборони ЗСУ. При районних (міських) військкоматах мають бути створені роти охорони РВК (МВК), а головне – загони оборони, в кількості до п’яти. Їхні завдання в галузі тероборони – фактично ті самі, що були в БТрО, доки їх не забрали на Схід і до складу регулярних бригад:
- охорона органів державної влади, місцевого самоврядування, важливих об’єктів та комунікацій;
- розгортання та несення служби на блокпостах;
- боротьба з диверсійно-розвідувальними силами противника, антидержавними незаконно утвореними озброєними формуваннями та мародерами;
- підтримання безпеки та правопорядку на відповідній території (районі, місті);
- організація руху опору та (або) партизанських загонів – у разі захоплення противником території відповідальності;
- ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру в мирний час.
В ідеалі, ці загони оборони повинні існувати по всій країні, утримуватися поза штатом, але вже півтора роки проходити регулярні вишколи. Мало того, резервні парамілітарні структури в регіонах, відповідно до первинних задумів, мали б існувати ще й при МВС та Держслужбі надзвичайних ситуацій.
Директиви передбачають, що загін оборони має включати: управління, 9 стрілецьких взводів зі стрілецькими відділеннями, господарське відділення, відділення техобслуговування автомобільної техніки, медпункт.
Але в дійсності все не зовсім так. Чи, в абсолютній більшості випадків, зовсім не так.
Ще в жовтні 2014 року Міністерство оборони повідомило, що Генштаб ЗСУ проводить навчання командирів майбутніх «загонів оборони». Втім у багатьох випадках справа цим і обмежилася – якщо не брати до уваги формальні звіти РВК.
По всій Україні є чимало охочих не їхати в АТО, але проходити вишколи з військової справи кілька разів на рік поруч із домом. У РВК нібито складено списки загонів тероборони – не обов’язково тих, хто хоче числитись там насправді. Та мало де відбувалися повноцінні навчання загонів оборони. Не кажучи вже про позаштатні, але реальні відділи управління, стрільців, господарки, медиків, ремонтників.
Хоча насправді, за умов активнішої роботи з чоловічим населенням відповідної територій, для багатьох військкоматів не склало б проблеми зорганізувати повноцінні загони оборони – з огляду на те, як активно громадські активісти й прості громадяни об’єднувалися для захисту порядку проти «тітушок» взимку 2014 року.
«Можливо, розрахунок був на те, що ми розчаруємося»
«Якби не зусилля громадських організацій, даю 99% гарантії, що ці навчання не відбулися б» , – каже в коментарі «Новинарні» Олег Хаврук, координатор ГО «Рух сприяння територіальній обороні України» та керівник прес-центру навчань «Рух 100. Тризуб».
«Міський комісаріат, наскільки мені відомо, у принципі не був якось задіяний у цих навчаннях, незважаючи на те, що ми неодноразово запрошували представників КМВК», – розповідає Хаврук.
За його словами, з-поміж РВК до масштабних тренувань доклався хіба комісар Дарницького району підполковник Віталій Чекаленко.
«Він, зокрема, допоміг вирішити питання з навчальною зброєю. Але, на жаль, допоміг вирішити його тільки по суті. По факту ми доставляли зброю власними силами аж із Дніпропетровської області. Чомусь зброя, яку нам змогли запропонувати, зберігалася аж там, і в РВК не було чим її довести. Можливо, розрахунок був на те, що ми розчаруємося, і на цьому все закінчиться. Однак наші люди скинулися грішми на транспорт, поїхали і привезли її», – посміхається майданівець Олег Хаврук, зауважуючи, що навчальна зброя, яку можна надати для навчань загонам оборони, напевно ж є і на Київщині.
«Також на навчання приїхали деякі інші районні комісари. Дехто з РВК прислав представників своїх загонів тероборони, які брали участь у навчаннях. Дякуємо районним комісарам навіть за це. Хоча вони могли б допомогти забезпечити учасників навчань бодай якимись засобами, наприклад саперними лопатками абощо», – зазначає Хаврук.
Натомість громадський активіст позитивно відзначає допомогу з боку Дарницької райадміністрації. «Раніше подібної співпраці з РДА в нас не було. Тепер голова району Геннадій Сінцов виявив готовність співпрацювати та частково забезпечив нам транспорт,будматеріали для спорудження блокпостів і ВОПів, взаємодію з органами влади, поліцією та ДСНС», – каже Олег Хаврук.
Згідно із планом навчань, Дарницькою РДА, спільно з районним військовим комісаріатом, було розгорнуто штаб територіальної оборони району, який мав відпрацювати виконання функцій, покладених на такий орган військового управління законодавством.
«Війна» на Бориспільській трасі
Збір учасників навчань – а це майже п’ять сотень чоловіків та жінок із різних районів столиці, деяких районів Київської області плюс зведений підрозділ із Харківщини – почався о сьомій годині ранку на території школи-інтернату №10 неподалік від станції метро «Вирлиця».
Зовні це нагадувало показ найрізноманітніших моделей одягу в стилі мілітарі. «Камуфляж, інше обмундирування, спорядження, інструменти – абсолютно все це люди принесли з собою. Все це придбано власним коштом – від кепки до зимового спального мішка», – пояснює Олег Хаврук.
Серед «оборонців» немало жінок і дівчат, а також чоловіків старшого віку (офіційно до загонів самооборони прийматимуть осіб у віці 18-60 років). Багато хто представляється не ім’ям-прізвищем, а позивним – як на справжній війні. Епатують невідомі в балаклавах. Дехто зі своєю зброєю – наприклад, страйкбольною. Особливий шик – костюми-«кікімори».
Від Вирлиці частина «оборонців» на автобусах Дарницької РДА, а частина – пішою колоною переміщується на 7-8 км по трасі в бік Борисполя. Тут, біля першого мосту, по обидва боки автостради, і відбулася основна фаза дводенних навчань.
«Ми взяли цю естакаду під охорону. Було облаштовано три блокпости, вісім взводних опорних пунктів (ВОПів), бліндажі, кулеметні гнізда, мобільний госпіталь, вирито проходи між ВОПами», – розповів Олег Хаврук.
Самі учасники навчань поділилися на дві команди – «синіх» і «жовтих». Сторона «жовтих» здійснювала охорону визначених об’єктів та обороняла територію від умовного противника. Натомість «сині» здійснювали розвідувальну діяльність, визначаючи об’єкти під охороною та проводячи умовне знищення цих об’єктів – у ролі загонів спротиву, що залишаться на умовно-окупованій території. Для розвідки було задіяно безпілотник «Фурія».
Ніч «оборонці» провели при мінусовій температурі на об лаштованих ВОПах, протидіючи умовним діям ДРГ супротивника.
«Відпрацювали доставку умовно поранених спочатку до медпункту ВОПу, звідти до мобільного шпиталю, далі – до лікарню району. Також на блокпостах велася робота з огляду та ремонту тестових автомобілів – з ними працювали наряди, які стояли на блокпостах», – пояснив Хаврук.
Після розповідей учасників навчань склалося стійке враження, що відпрацьовування навичок територіальної оборони зараз – справа лише фанатів-волонтерів. Так само, як у першу чергу волонтери, а не штабісти й чиновники, кинулися допомагати армії на початку війни в 2014 році.
«Саме з цього середовища можна залучати нових добровольців та мотивованих контрактників»
«Організацію, планування цих навчань, їх проведення, забезпечення більшістю ресурсів здійснював «Рух сприяння територіальній обороні України», – каже Олег Хаврук, зазначаючи, що фінансування заходів ГО здійснюється за рахунок приватних коштів учасників «Руху…». Це зокрема Молодіжний клуб «Джура», Молодіжний націоналістичний конгрес, «Український легіон», «Пласт», Центр спеціальної тактичної підготовки «Білий вовк», Українська резервна армія, Українська жіноча варта, Дарницька громадська варта, також тренувальний загін «Десна» та ін.
«Ми відкриті для пропозицій щодо співпраці та фінансування, але не можемо виступати під егідою політичних партій або рухів», – кажуть лідери РСТОУ.
«Рух 100», як він тоді звався, організувався завдяки першим навчанням тер оборони влітку 2015 року. Згодом відбулося офіційне представлення Руху як офіційної ВГО та підписання меморандуму між організаціями – членами об’єднання.
У меморандумі зазначено: «Ми, представники військово-патріотичної громадськості, звертаємось до всіх військово-патріотичних організацій, які безпосередньо займаються підготовкою цивільних громадян до збройного захисту країни, до волонтерських організацій, (…) до кожного громадянина, який хоче бути здатним до збройного опору ворогу і готовий витрачати свої зусилля для набуття військової підготовки, з пропозицією приєднатися до започаткованого нами Руху сприяння територіальній обороні України».
У минулому листопаді відбулися другі дводенні навчання, які називалися «Рух 100. Рубіж». Нинішній «Тризуб» – треті маневри «оборонців».
«Тішить, що з кожними наступними навчаннями зростає кількість учасників. Ми нікого не змушуємо, але люди все-таки підтягуються. Це свідчить про те, що такі навчання потрібно проводити. Адже чим більше людей буде залучено до територіальної оборони, тим більше в нас шансів вистояти проти агресора», – підкреслює Хаврук.
«Ті люди, які проходять вишколи в терообороні, значно краще усвідомлюють, що таке військова служба і військова справа, та отримують додаткову мотивацію. Саме з цього середовища можна залучати нових добровольців та мотивованих контрактників на службу до ЗСУ. Адже головний чинник, який зараз стримує людей від військової служби, – це страх перед невідомим в армії. Коли ж ми даємо можливість людям відчути військову службу ще в мирному житті, то люди – і це вже доведено цифрами – доволі рішуче готові захищати свою країну», – розповідає Олег Хаврук.
Чимало учасників навчань, які проводить РСТОУ, ідуть добровольцями у військкомати або принаймні офіційно записуються до лав тероборони при РВК.
«У нас є люди, які значною мірою вже мають мобілізаційні приписи в загонах оборони, а є ті, які до нас прийшли, але ще вагаються (із забисом до загонів при РВК). Тобто з нами займаються, але визначатимуться через деякий час», – пояснює Хаврук.
За його словами, з-поміж 470 учасників навчань «Рух 100. Тризуб» до списків загонів оборони при районних військкоматах внесені щонайменше 350.
«У цій справі (підготовки ТрО) багато залежить від районного комісара – від того, наскільки він готовий ділитися повноваженнями зі своїми підлеглими та співпрацювати з громадськими активістами, які пропонують допомогу», – каже представник РСТОУ.
Наприклад, саме в Дарницькому районі, де відбуваються навчання ТрО, діє один із найбільш дієздатних загонів тероборони – «Дарницька громадська варта». Це підрозділ, який виріс із громадського формування часів Майдану, але дарницький військком їх правильно зареєстрував та належним чином адмініструє.
РСТОУ фіксує загони оборони в Деснянському, Солом’янському, Святошинському, Голосіївському районах, формується ядро в Печерському. «При цьому в низці районів Києва ми, на жаль, узагалі не змогли знайти якихось кінців територіальної оборони», – каже Олег Хаврук.
Проекти: український, швейцарський, естонський
Наразі можна констатувати, що реально існуючі форми загонів тероборони – не зовсім те, чого вимагає й що хотів би бачити Генштаб.
Справі ТрО вочевидь бракує фінансування, серйозного підходу щодо реалізації в системі ГШ-РВК, законодавчого підмурівку та інших рішень, що відповідали б сучасним військово-політичним реаліям.
Найбільш серйозний проект закону «Про територіальну оборону України», який мав би регламентувати ТрО, подано Андрієм Парубієм та групою з 15 нардепів – від Михайла Гаврилюка й Семена Семенченка до Ігоря Мосійчука та Антона Геращенка. Проект зареєстровано у Верховній Раді в липні 2015 року, наразі він опрацьовується в профільному комітеті ВР. Щоправда, цей проект теж є вельми дискусійним, адже фактично робить базою тероборони Національну гвардію.
Є думки, що реформа територіальної оборони може корелюватися із легалізацією добровольчих збройних формувань, які наразі лишаються поза законом, та/або дозволом на вільне володіння зброєю в Україні. Утім, це спірні твердження в частині їх реалізації. А ось у чому точно може посприяти нова ТрО, то це посиленню обороноздатності України перед загрозою нових ударів агресора.
На різних рівнях точаться дискусії щодо способів реформи ТрО. Ще в липні 2014 року тодішній міністр оборони Валерій Гелетей доручив розробити концепцію створення в Україні народного ополчення за швейцарським зразком.
Як відомо, у Швейцарії всі чоловіки від 20 до 50 років – озброєні військовослужбовці, і з 22-тисячної діючою армії за дві-чотири години здатна розгорнутися 650-тисячне, а за дві доби – 1,7-мільйонне навчене військо.
Історія швейцарської ТрО почалася ще 1499 року, коли імператор Священної Римської імперії Максиміліан І вирішив підкорити цю країну, але селяни озброїлися, створили загони самооборони, й «армія вівчарів», яким не було куди відступати, перемогла професійне військо.
«Це були звичайні селяни, горяни, які об’єдналися в батальйони, пройшли вишкіл і відстояли свою землю – дали відсіч усім правителям, які хотіли підпорядкувати собі Швейцарію», – говорить Святослав Стеценко, полковник запасу, голова ГО «Український легіон», що є учасником РСТОУ.
Є ще один шлях реформи тероборони – естонський.
«Ми, в принципі, зараз виходимо на те, щоб запропонувати Верховній Раді свій законопроект [про ТрО], який був би дуже подібний на Кайтселійт в Естонії», – каже координатор Руху сприяння теробороні Олег Хаврук.
«Кайтселійт створили естонські громадяни – вони озброїлися, створили систему підготовки, і коли це все вже було сформовано, держава ввела Кайтселійт у своє юридичне поле (та визнано частиною Оборонних сил ЕР паралельно з регулярними збройними силами)», – пояснює Святослав Стеценко.
Уперше створений 1918 року, Кайтселійт (Союз оборони) було перезасновано волонтерами-активістами в 1990 році, коли Естонія вийшла з СРСР, – для протидії російській агресії. По суті, Кайтселійт – громадська організація й водночас добровольче воєнізоване формування чисельністю до 20 тисяч осіб, що має власне управління, не перетинається з військкоматами чи іншими структурами міністерства оборони, але підпорядковується генштабу ЗС. Кайтселійт не потребує таких великих фінансових вливань, як регулярна армія, при цьому значною мірою фінансується з держбюджету, частково – з приватних джерел. При цьому добровольчі частини Кайтселійту вп’ятеро перевищують за чисельністю контрактну армію ЕР.
«Частково посади в Кайтселійті комплектуються офіцерами, яких надають збройні сили, але загалом люди в цій військово-патріотичній організації проходять підготовку у свій вільний час, увечері, в вихідні, і лише раз на рік їх призивають на двотижневі збори, де відбувається бойове злагодження в підрозділах», – зазначає Стеценко.
За його словами, перевага такої моделі – країна заощаджує значні кошти на утриманні армії.
«При цьому в момент загрози зовнішньої агресії натреновані члени Кайтселійту отримують наказ генерального штабу ЗС та його виконують», – додає Олег Хаврук. За його словами,вдома в кожного стрільця Кайтселійту зберігається автомат, військова форма, балістичний шолом тощо.
Що цікаво, зазначають у РСТОУ: під час візиту до Києва командувач Кайтселіту на запитання, чи є якісь обмеження на зберігання боєприпасів членами його організації вдома, відповів: головне обмеження – це розмір відповідного приміщення для зберігання.
Шукаючи шанс для «українського Кайтселійту», Святослав Стеценко, голова ГО «Український легіон» та учасник РСТОУ, у себе у «Фейсбуці» днями виклав своєрідний маніфест під назвою «Про ТрО».
У цьому контраверсійному тексті, що навряд чи сподобається Генштабу, полковник запасу Стеценко фактично закликає долучатись до позасистемної територіальної оборони, яка створюється без допомоги Генштабу й військкоматів.
Стеценко пише: «Якщо ти притомна людина, тобі доповідаю: тебе зможуть захистити лише резервісти. Ти сам і твої сусіди. Краще за тебе ніхто не зможе цього зробити. Бо ти знаєш, що тут твоя родина, твоя домівка…
[Ще] для чого тобі потрібна територіальна оборона – щоб коли Генеральний штаб підтвердить, що наш Верховний Головнокомандувач таки правий і опиратися кацапському наступу вони не мають сил, тому що весь час разом з ним були за мир і розуміли, що військового вирішення питання не існує, ти зміг зупинити ворога сам.
Не кидатися на ворожі танкові колони з автоматом і не сидіти під зосередженим вогнем артилерії в самітному окопі, а мінувати дороги, влаштовувати засідки, знищувати колони з постачанням, відстрілювати їхніх порушників військової дисципліни, які втратили пильність, вирізати в ночі їхніх офіцерів. Обов’язково першими знищувати місцевих зрадників.
Халепа в тому, що якщо тебе просто мобілізують, то захистити ти нікого не зможеш. Тому що захищати свої міста і селища тут від ворожої спецури і колаборантів набагато складніше, ніж відбити наступ противника із завчасно обладнаного за всіма правилами опорного пункту.
Рівень підготовки бійця тероборони має бути не нижчим, ніж у піхотинця, а навички більш різнобічними. Підрозділ з самого початку має бути краще злагодженим. Для цього потрібно багато спільно тренуватися. Хоча б так, як тренуються естонський Кайтселійт, латвійський Земессардзе і литовський Союз стрільців.
Якщо ти хочеш відповісти, що це все повинен організувати твій районний військовий комісар, можеш далі не читати…»
