Текст – Ерік БЕЛОУ – військовий аналітик. Випускник Військової академії США, вивчав оперативний і системний аналіз. Протягом 9 років служив на різних офіцерських посадах у сухопутних військах.
ОГЛЯД
Отут ви знайдете огляд подій на фронті за 25 квітня від Інституту з вивчення війни.
Отже… росія надалі діє, як росія, і дається їй це не надто добре. Наразі мене дивує лиш тільки той факт, що ми знову й знову у цьому переконуємося.
Попри зосередження сил на сході України на початку тижня для атаки, росія продовжує демонструвати свою цілком посередню здібність до масштабних наземних військових операцій.
На противагу їм, українські сили продовжують опір всередині та довкола Харкова та Сєвєродонецька. Попри нещодавні успіхи та відновлення українцями контролю над значною частиною територій за останні кілька тижнів, мушу із сумом визнати, що ми все ще дуже далекі від завершення цієї огидної війни.
Схоже, захисники Маріуполя, не зможуть триматися надто довго й це чи не єдине місце, де росіяни хоча б чогось досягли [на щастя чи на жаль, таку риторику ми чуємо вже півтора місяці – перекл.]. Як йшлося вище, ми не можемо записати це у заслуги російській стороні. Але після того, як упродовж двох місяців захисників міста ізолювали, морили голодом, бомбили та знущалися над ними, вони, вочевидь, досягнуть межі своїх можливостей. Головне питання стосовно оборони Маріуполя, якою ціною росіяни мають шанси її проломити.
Хоч як рідко це трапляється, та в росіян стався момент усвідомлення оперативної ситуації: вони теж починають бити по лініях наземного сполучення та паливних базах по всій Україні, намагаючись таким чином перервати насування збройного цунамі, що прямує на фронт.
.
ВІЙСЬКОВЕ ВИРОБНИЦТВО ТА НАПІВПРОВІДНИКИ
Давайте не будемо вдаватись до аналізу рубля. Нам це зараз нічого не дасть, а ще варто брати до уваги під час порівняння валют, що коли вони знаходяться під дією інфляції [у багатьох країнах Заходу останнім часом спостерігають високий рівень інфляції – перекл.], то ми не побачимо суттєвих змін курсових співвідношень. Однак, це не заважає нам говорити про економіку війни.
У Другій світовій війні військові мали таблетки з кофеїном. Під час операцій в Афганістані та Іраку ми використовували енергетики.
Під час війни армія споживає всякі штуки. Це боєприпаси, бандажі, запчастини, а іноді й напої, популярні серед 19-річних, – наприклад, на патрулях у Багдаді. Ті штуки треба або брати зі складу, або виробляти, а коли ви їх виробляєте, то промисловість повинна мати вільні та достатні потужності, щоб задовольнити попит.
Для воєн в Іраку та Афганістані нашій промисловості не було потреби “надриватися”, бо війська в нас там було небагато, порівняно із загальним населенням США. Коли США не мали змоги щось виробляти, інші країни надавали необхідні виробничі потужності, щоб закрити прогалини. Крім того, базові технологічні потреби можна було закрити коштом мереж постачання, яким не загрожував конфлікт.
Вісімдесят років тому США мусили ставити економіку на військові рейки, адже лише так можна було гарантувати забезпечення потреб у необхідному. Союзники або самі не могли забезпечити свої потреби, бо не виробляли речі досить швидко, або постачальником потрібного просто-напросто були самі США (зараз я дістануся суті).
І от раптом світ дружно заспівав пісень про “коронавірус, коронавірус…”. Логістичні ланцюжки мобілізуються для війни іншого штибу, і тепер у системі виникає конкуренція: країни спочатку прагнуть задовольнити власні потреби, а тоді вже допомагати друзям і “дружнім ворогам”. Майже певен, що дуже мало хто знав, що центр всесвіту напівпровідникових чіпів знаходиться у Тайвані (я от, наприклад, навіть не здогадувався). Тож сучасна світова економіка має одну-єдину точку зламу, через яку вона може дати по гальмах через пандемію чи сусідів із шилом у дупі… давайте на секунду ще раз це усвідомимо.
Ну все, час сплив. Повернімося до статті. А саме – до веселої її частини.
Під час війни в Україні використовують більше високотехнологічної зброї, ніж упродовж воєн в Іраку та Афганістані. Якщо ви хоч раз перезаряджали зброю, то знаєте, що цей процес – не складний, він майже не зазнав змін за останні 120 років. А як щодо виробництва напівавтономних летючих тепловізійних комп’ютерів із супер-вибухівкою (скоротимо до НАЛЕТЕКОСУВИ)? Ну, для цього потрібні чіпи. А чіпів нині мало. І виробляють їх лише в одному місці… Ой, стривайте, це ж ще не все!
Тайвань тільки виробляє чіпи. Сировину вони не видобувають. Одним із провідних експортерів сировинних матеріалів, що необхідні для виробництва мікрочіпів, що необхідні для виробництва напівавтономних летючих тепловізійних комп’ютерів із потужною вибухівкою є, ану вгадайте? Україна.
[Далі йде лінк на статтю, в якій, зокрема, сказано, що “приблизно половину необхідного в світі для виробництва ніпівпровідників неону виробляють всього дві українські компанії… одна в Маріуполі, обложеному російськими військами, а інша – в Одесі, на яку також ціляться росіяни” – ред.]
Ну добре… НАЛЕТЕКОСУВИ я вигадав. Насправді це можуть бути “Джавеліни”, чи будь-які інші керовані ракетні системи, які світ постачає Україні. Їх “споживають” дуже швидко, і немає певності, що відновити нестачу вдасться так само швидко.
Американські військові нарешті прокидаються і починають усвідомлювати цю проблему (тільки не гугліть ланцюжки постачання комплектуючих для літаків F35), тож вони інвестують у доморощену інфраструктуру, що могла б забезпечити економічні потреби у військовий час.
[І ще один лінк на статтю, в якій ідеться про загрози переривання ланцюжків поставок, необхідних для виготовлення напівпровідників]
Сподіваюся, через все це зміняться погляди також на стосунки між Китаєм та Тайванем і на те, що Китаю не можна дати поцупити Тайвань – це в інтересах не лише США, але й усього світу.
Як я вже багато разів казав, ця війна [в Україні] матиме дуже далекосяжні наслідки – аж до кінця цього століття і початку наступного. Одним із таких наслідків може стати усвідомлення економічних потреб військового часу, задля забезпечення сучасних воєн.
Автор: Росислав Семків
Переклад – Anton Shygimaga
Джерело: Facebook
Оригінал туть
